Справа № 127/9356/13-ц Провадження № 22-ц/772/4166/2013Головуючий в суді першої інстанції:Венгрин О. О.

Категорія: 27 Доповідач: Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Кучевського П.В.

Суддів: Іванюка М.В., Камзалова В.В,

при секретарі: Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставне майно, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції звернулося до суду із вищевказаним позовом.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року позов задоволено частково. Вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 березня 2007 року - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,3 кв. м. з частиною підвалу, яка належить ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/035-43/50025 від 27 лютого 2007 року станом на 14.02.2013 року в розмірі 205076 дол. 37 центів США, що еквівалентно 1 638 560,20 грн., з яких 101 867,81 дол. США - заборгованість по кредиту, 34 849, 77 дол. США - заборгованість по відсотках, 68 358,79 дол. США - пеня, встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки в розмірі 56 4352,00 грн., як зазначено в договорі іпотеки, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах. В решті позову (щодо стягнення решти пені шляхом звернення стягнення на іпотечне майно) відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись вище вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду Вінницької області із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року, ухваливши судове рішення, яким відмовити у позові ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 68 358,79 дол. США, а стягнути з ОСОБА_2 пеню в розмірі - 30 880,80 грн. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача пені у розмірі 68 358,79 дол. США.

В іншій частині, що стосується задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 березня 2007 року - квартиру по АДРЕСА_1, загальною площею 49,3 кв. м. з частиною підвалу, яка належить ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції з метою погашення заборгованості за кредитним договором №014/035-43/50025 від 27 лютого 2007 року станом на 14.02.2013 року в розмірі 101 867,81 дол. США - заборгованість по кредиту, 34 849, 77 дол. США - заборгованість по відсотках рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року ОСОБА_2 не оскаржується.

Суд першої інстанції визначаючи розмір нарахованої відповідачу пені за порушення строків повернення суми кредиту за договором від №014/035-43/50025 від 27 лютого 2007 року, керувався положеннями ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та виходив з того, що розмір нарахованої відповідачу пені в сумі 83 521,45 дол. США значно більший половини вартості продукту (суми кредиту), а відтак дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути пеню в розмірі 68 385,79 дол. США, що становить ? частки від заборгованості по тілу кредиту і процентах. Однак з таким висновком суду не можна погодитись з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 27 лютого 2013 року між ПАТ «Райфайзен банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/035-43/50025. Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит у розмірі 100 000,00 дол. США строком до 26 лютого 2027 року зі сплатою 13,25% річних. За договором позичальник зобов'язався повернути кредит та відсотки за користування кредитом. Погашення кредиту згідно умов договору здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів до 15 числа місяця відповідно до графіка. За прострочення свого основного зобов'язання за договором позичальник зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (а.с. 4, 6, 7-9).

12 березня 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №014/035-43/50025 від 27 лютого 2007 року було укладено між ПАТ «Райфайзен банк Аваль» та відповідачем договір іпотеки квартири по АДРЕСА_1, загальною площею 49,3 м. кв., житловою площею 28,8 кв. м., з частиною підвалу, яка належить ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 12.03.2007 р. за реєстровим номером 1095, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 27.02.2007 р. в реєстрову книгу №51 за №809, за яким кредитор набуває права власності на іпотечне майно в разі невиконання позичальником умов кредитного договору (а.с. 19-21, 22).

30 липня 2009 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, згідно якої з дня підписання угоди фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за відсотками, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. На період з 30 липня 2009 року по 30 липня 2010 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 12,25% (а.с. 10-14).

04 серпня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору кредиту, згідно якої з дня підписання угоди строк кредиту збільшився на 87 календарних місяців, строк погашення кредиту - 26 квітня 2034 року. (а.с. 15-18).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково погашав заборгованість по кредиту, але в повній мірі взяті зобов'язання не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 14 лютого 2013 року становить 220 239,03 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом становить 101 867,81 дол. США, заборгованість за відсотками 34 849, 77 дол. США, пеня - 83 521,45 дол. США. (а.с. 25-28).

ОСОБА_2 банком направлялася вимога про виконання грошових зобов'язань, яка залишилася без результату.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено судом, ОСОБА_2, перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом 04 серпня 2010 року (а.с 26), у той час як ПАТ «Райфайзен банк Аваль» з вимогами про звернення стягнення на іпотеку в рахунок погашення заборгованості звернулося до суду 14 квітня 2013 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, з відсотками, так і нараховану пеню з першого дня прострочення платежу.

Аналізуючи доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції, норми ч. 2 ст. 258 ЦК при визначенні спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), колегія суддів виходить з наступного.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Згідно положень ч. 3 статті 549 та ч. 2 статті 551 ЦПК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони передбачили у кредитному договорі відповідальність позичальника за порушення зобов'язань згідно п. 10.1 договору кредиту за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій передбачених цим Договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

ОСОБА_2 з вищевказаним пунктом договору погодився, що підтверджується його підписом на договорі та частково виконував зобов'язання по договору кредиту, що також підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 10.1) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі 0,5% від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по цивільній справі №6-116цс13 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка згідно статті 3607 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що ПАТ «Райфайзен банк Аваль» звернулося до суду із позовом 14 квітня 2013 року, відтак стягнення пені слід обмежити останніми 12 місяцями починаючи з 16 квітня 2012 року.

В позовних вимогах ПАТ «Райфайзен банк Аваль» просить звернути стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2007 року №014/035-43/50025 станом на 14 лютого 2013 року. Під час розгляду справи, позивач не уточняв та не збільшував позовні вимоги, а в силу ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 16 квітня 2012 року по 16 лютого 2013 року.

Згідно розрахунків ПАТ «Райфайзен банк Аваль» (а.с. 27) за період з 16 квітня 2012 року по 16 лютого 2013 року розмір пені за прострочення кредиту становить 2 284,69 дол. США за прострочення слати відсотків - 43 536,21 дол. США., всього - 45 820,70 дол. США, що еквівалентно 366 244, 86 грн. згідно курсу НБУ на час звернення позивача до суду (а.с 29).

Разом з цим, ОСОБА_2 у апеляційній скарзі зазначає, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставники Національного Банку України у період, за який обраховувалася пеня, згідно положень ст. 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та згідно його розрахунків заборгованість зі сплати пені станом на становить 30 880,80 грн.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про застосування до обчислення пені положень ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки Конституційний Суд України по справі № 7-рп/2013 у рішення від 11 липня 2013 року надав офіційне тлумачення преамбули вище вказаного закону, вказавши, що положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці). Дія Закону на правовідносини фізичних осіб з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання не поширюється.

Таким чином, колегія суддів вважає, що задовольняючи позов в частині звернення на іпотеку в рахунок заборгованості - пені в розмірі 68358,79 дол. США, суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 212 ЦПК України, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Відповідно до статті 309 ЦПК України підстави для зміни рішення суду першої інстанції є зокрема порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір пені помилково застосував положення Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення сумі пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 за період з 16 квітня 2012 року по 16 лютого 2013 року в розмірі 45 820,70 дол. США., що еквівалентно 366 244, 86 грн. та зазначенням загальної суми заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту в розмірі 182538,28 дол. США, що еквівалентно 1459029,47 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року змінити в частині визначення заборгованості по пені, вказавши що сума заборгованості зі сплати пені за кредитним договором №014/035-34/50025 від 27.02.2007 року становить - 45 820,70 дол. США., що еквівалентно 366 244, 86 грн. Загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №014/035-34/50025 від 27.02.2007 року становить 182 538,28 дол. США що еквівалентно 1 459 029,47 грн.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: