ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2006 р. | № 8/38"НМ" |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Добролюбової Т.В. |
суддів | Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Дочірньої компанії “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” |
на ухвалу | господарського суду Житомирської області |
від | 05.10. 2006 року |
за позовом | Дочірньої компанії “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” |
до | 1)Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації 2)Товариства з обмеженою відповідальністю “Євролізинг ГмбХ” |
третя особа | Товариства з обмеженою відповідальністю ”Системи і техніка аграрних культур” |
про | визнання права власності на нежитлове приміщення та спонукання до вчинення дій |
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Мандригеля Я.С за дов. від 18.09.06 №262/10
від відповідачів 1, 2: не з’явилися, повідомлені належно про час і місце засідання суду
від третьої особи: не з’явилися, повідомлені належно про час і місце засідання суду
Дочірньою компанією “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” у лютому 2005 року заявлений позов до Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації про визнання права власності на нежитлове приміщення розташоване за адресою м. Житомир, вул. Довженко, 47, та зобов’язання здійснити реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення за ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що рішенням господарського суду Київської області від 25.10.2004 договір купівлі-продажу від 19.05.2004, укладений між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” і ТОВ ”Системи і техніка аграрних культур”, визнано неукладеним. Це, на думку позивача, свідчить про те, що ТОВ ”Системи і техніка аграрних культур” не набуло права власності на нежитлове приміщення розташоване за адресою м. Житомир, вул. Довженко, 47, а відтак і про помилковість здійснення Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації реєстрації права власності на спірне майно.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 23 серпня 2005 року, ухваленим суддею Давидюком В.К., в задоволенні позову відмовлено. Господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання права власності на нежитлове приміщення розташоване за адресою м. Житомир, вул. Довженко, 47, та зобов’язання здійснити реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення за ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”. При цьому суд встановив, що власником спірного майна є ТОВ “Євролізинг ГмбХ” згідно договору купівлі-продажу від 25.06.2004, укладеного між ТОВ ”Системи і техніка аграрних культур” і ТОВ “Євролізинг ГмбХ” .
Житомирський апеляційний господарський суд у складі головуючого-судді Ляхевич А.А., та суддів Вечірка І.О., Зарудяної Л.О., постановою від 20 грудня 2005 року перевірене рішення господарського суду залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” залишив без задоволення.
Вищий господарський суд України суд у складі головуючого-судді Добролюбової Т.В., та суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В., постановою від 27.04.06, перевірену постанову від 20.12.2005 та рішення від 23.08.2005 у справі скасував. Матеріали справи скерував для нового розгляду до господарського суду Житомирської області. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” задовольнив частково. Обґрунтовуючи постанову суд посилався на передчасність висновку господарських судів попередніх інстанцій щодо визначення права власності на спірне майно за ТОВ “Євролізинг ГмбХ”. При цьому, зазначав про неврахування судами приписів статті 655 Цивільного кодексу України і того, що рішенням господарського суду Київської області від 25.10.2004 у справі №363/12-04 договір купівлі-продажу від 19.05.2004, укладений між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” і ТОВ ”Системи і техніка аграрних культур”, визнано неукладеним. Окрім того, суди не з’ясували у кого знаходиться спірне майно на час звернення з позовом до господарського суду, що унеможливило висновок про відповідність законові обраного позивачем способу захисту його права.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 05.10.06, прийнятою суддею Сікорською Н.А., провадження у справі припинено на підставі приписів пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Так, судом було з’ясовано, що відповідно до договору купівлі-продажу від 26.09.06 власниками оспорюваного нежитлового приміщення є фізичні особи –громадяни Ізраїлю, а отже рішення господарського спору може вплинути на права фізичних осіб Міхалашвілі Шнеор Залман та Буркіс Меір Іцхак. Відповідно до приписів статті 1 та частини 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі-можуть бути підприємства та організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, отже, суд зазначив, що з огляду на вказану норму законодавства, спір не підлягає вирішенню в господарському суді.
Дочірня компанія “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить ухвалу у справі скасувати, справу передати на новий розгляд. В обґрунтування касаційної скарги, компанія посилається на помилкове, на його думку, застосування судом приписів статті 21 та пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник зазначає, що вимога позивача цілком відповідає категоріям справ , які підвідомчі розгляду в господарських судах. Крім того на думку скаржника, господарський суд Житомирської області повинен був перевірити наявність ознак статусу суб’єктів підприємницької діяльності у фізичних осіб Міхалашвілі Шнеор Залман та Буркіс Меір Іцхак.
Від Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації, Товариства з обмеженою відповідальністю “Євролізинг ГмбХ”, Товариства з обмеженою відповідальністю ”Системи і техніка аграрних культур” відзиви на касаційну скаргу судом не отримані.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції приписів процесуального законодавства, відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є правова вимога Дочірньої компанії “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване в місті Житомирі, по вул. Довженко,47 та про зобов’язання посадових осіб Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації здійснити реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за вказаною адресою. Припиняючи провадження у справі на підставі приписів пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до договорів купівлі-продажу №4479 від 20.09.06 і №4586 від 26.09.06 право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстроване за двома громадянами Ізраїлю Міхалашвілі Шнеор Залман та Буркіс Меір Іцхак. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняття рішення у справі може вплинути на права даних фізичних осіб, які відповідно до статті 1 та частини 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути сторонами в судовому процесі. Відповідно до приписів частини 1 статті 1117 касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої інстанції приписів процесуального законодавства. Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Приписами статті 27 Господарського процесуального кодексу встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Частина 4 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються правами і несуть процесуальні обов’язки сторін. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. При цьому, сторони повинні мати господарську процесуальну правоздатність і господарську процесуальну дієздатність, що означає встановлену законом можливість бути суб’єктом процесуальних правовідносин. Приписами частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України зумовлено, що право на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Так, відповідно до приписів пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Отже, зазначена норма передбачає можливість припинення провадження у справі за умови, якщо за предметною ознакою спір підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу. Як встановлено місцевим господарським судом, громадяни Ізраїлю Міхалашвілі Шнеор Залман та Буркіс Меір Іцхак є фізичними особами. Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, скаржник в обґрунтування своїх доводів не надав судові документів, які б підтверджували наявність у даних фізичних осіб статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Відтак колегія суддів визнає правильним висновок попередньої судової інстанції про те, що спір у справі із вказаним суб‘єктним складом не підлягає вирішенню у господарських судах України, оскільки має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України, в зв'язку з чим провадження у господарській справі підлягало припиненню.
З огляду на зазначене, оскаржувана ухвала господарського суду Житомирської області відповідає нормам процесуального права і відсутні правові підстави для її скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Ухвалу господарського суду Житомирської області від 05.10.06 у справі № 8/38 “НМ” залишити без змін.
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної Акціонерної Компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т. Гоголь
Л. Продаєвич