ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

21 грудня 2006 р.

№ 17/134

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Кривди Д.С.,

 

суддів :

Бакуліної С.В.,  Рогач Л.І.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Олександрійської сільської ради Рівненського  району

 

на постанову

від 05.10.2006 року Львівського апеляційного  господарського суду

 

у справі

№ 17/134

 

господарського суду

Рівненської області

 

за позовом

Олександрійської сільської ради Рівненського  району

 

до	1.          Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області; 2.          Приватного підприємця ОСОБА_1

 

про	визнання недійсним договору оренди

 

в судовому засіданні взяли участь  представники :

 

від позивача:

Калита Т.М. (довіреність від 03.05.2006р. № 1/05-юр

 

від відповідача-1: від відповідача-2:

ОСОБА_2 (довіреність від 22.11.2006р. № 19) ОСОБА_1 -приватний підприємець

 

В С Т А Н О В И В:

 

Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Петухов М.Г.) від 12.07.2006 року, залишеним без змін постановою Львівського апеля ційного господарського суду (головуючий суддя -Бойко С.М., судді -Бонк Т.Б., Марко Р.І.) від 05.10.2006 року, у справі № 17/134 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.2 ст.15 ЦК України, ст.ст.32, 36, 111¹⁰ ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачі не надіслали.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-1 та відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юри дичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що між РВ ФДМУ по Рівненській області (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди державного майна № НОМЕР_1 від 17.03.2006 року, згідно розділу 1 якого, РВ ФДМУ по Рівненській області передає, а підприємець ОСОБА_1 приймає в строкове платне володіння та користування будівлю контрольного пункту, що являється державною власністю, загальною площею 37,7 м.кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач звернувся до суду з позовом, вважаючи, що укладенням спірного договору відповідачами порушено його охоронюваний законом інтерес з огляду на таке: по-перше, на момент укладення договору предмет угоди оренди не перебував у державній власності; по-друге, предмет договору оренди не належав нікому; по-третє, позивач в установленому законом порядку звернувся із заявою про визнання його безхазяйним; по-четверте, в разі визнання предмету договору оренди безхазяйним він надійде у власність Олександрійської сільради, оскільки знаходиться в межах населеного пункту, розташованого на підвідомчій їй території; по-п'яте, передачею будівлі контрольного пункту в оренду як об'єкта державної власності порушується охоронюваний законом інтерес позивача в майбутньому розпоряджатися як власнику належним територіальній громаді майном.

Відмовляючи позивачу в позові суди виходили із того, що позивачем не доведено порушення відповідачами його права при укладенні договору оренди державного майна №НОМЕР_1 від 17.03.2006 року, оскільки підтверджується перебування спірної будівлі у державній власності, що свідчить про правомірність укладення РВ ФДМУ по Рівненській області відповідно до ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” спірного договору оренди.

Касаційна інстанція вважає, що вищенаведений висновок в частині того, що позивачем не доведено порушення його права є безпідставним, оскільки позивач звертався з позовом не про захист свого порушеного права, а про захист охоронюваного законом інтересу.

Так згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивач є особою, яка зацікавлена у отриманні предмету спірного договору оренди, як безхазяйного майна, у власність територіальної громади від імені якої він буде розпоряджатися цим майном в інтересах останньої, і інтерес позивача відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, який визначається як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальним засадам (п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004).

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наявність спірного договору унеможливлює реалізацію законного інтересу позивача, а отже, позивач, як заінтересована особа, має право звернутись до господарського суду за захистом свого охоронюваного законом інтересу щодо розпорядження після визнання права власності за територіальною громадою спірним об'єктом нерухомості.

Колегія суддів вважає також помилковим висновок судів про доведеність матеріалами справи того, що предмет договору оренди, укладеного відповідачами належить до державної власності.

Висновок судів ґрунтується на встановленні наступного.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок ВАТ “Костопільське АТП-15638” № НОМЕР_2 від 10.07.2006 року та № НОМЕР_3, в 1985 році АТП 15638, яке було державним підприємством, в полосі земель Рівненського облавтодору на автошляху Городище-Рівне-Старокостянтинів біля с. Нова Любомирка побудовано пункт попутного завантаження автмобілів для вивезення селікатної цегли і вапна з Любомирського селікатного заводу, де працювали диспетчери АТП 15638 і на який нараховувалася амортизація, яка була повністю використана до 1994 року. При відсутності потреби в попутному завантаженні, споруда контрольного пункту передавалась до повноважень Рівненської обласної ДАІ для контролю безпеки руху. В 1995 році в процесі приватизації АТП 15638, було створено і зареєстровано як правонаступника ВАТ “Костопільське АТП-15638”, при цьому споруда пункту попутного завантаження (контрольного пункту) до статутного фонду товариства не увійшла.

Згідно довідки Служби автомобільних доріг у Рівненській області №НОМЕР_4 від 16.06.2006 року приміщення контрольного пункту, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1знаходиться в смузі відчуження автомобільної дороги Городище-Рівне-Старокостянтинів.

Згідно довідки Олександрійської сільської ради № НОМЕР_5 будівля контрольного пункту, яка знаходиться в придорожній зоні (перехрестя доріг Рівне-Костопіль та Козлин-ВАТ “ЛВСЗ”), на балансі ради не перебуває.

Реєстром, наданим РВ ФДМУ по Рівненській області, підтверджується те, що будівля контрольного пункту, загальною площею 37,7 м.кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не увійшовши до статутного фонду ВАТ “Костопільське АТП-15638”, залишилась у державній власності і обліковується, як державне майно.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже та обставина, що майно не увійшло до статутного фонду і обліковується як державне майно підлягає доведенню шляхом дослідження матеріалів приватизації ВАТ “Костопільське АТП-15638” (плану приватизації, матеріалів інвентаризації тощо).

Суди також не звернули уваги на те, що наявність права власності підтверджується правовстановлювальними документами, якими не є витяг з реєстру (а.с.26), оскільки останній формується на підставі результатів інвентаризації державного майна, проведеної відповідно до наказів Фонду державного майна від 21.08.1997 року № НОМЕР_6 № НОМЕР_7, що не ввійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених в процесі приватизації, яка проведена на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 року № 757 та Концепції розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності та заходів щодо її реалізації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 року № 1703. Згідно п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 року № 757 інвентаризація проводиться з урахуванням особливостей, передбачених цим Положенням у порядку, встановленому Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 року № 158. Згідно п.5 наведеної постанови №158 для проведення інвентаризації майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), утворюється інвентаризаційна комісія за наказом державного органу приватизації про проведення інвентаризації. Державні підприємства, що приватизуються (корпоратизуються), подають на затвердження органу приватизації (під час корпоратизації - органу, уповноваженому управляти державним майном) орієнтовний склад зазначеної комісії. До складу інвентаризаційної комісії включаються керівник і головний бухгалтер підприємства, що приватизується (корпоратизується). Представник державного органу приватизації не може входити до складу інвентаризаційної комісії. Склад інвентаризаційної комісії затверджується державним органом приватизації (під час корпоратизації - органом, уповноваженим управляти державним майном). Керівник та головний бухгалтер підприємства несуть відповідальність за надання інвентаризаційній комісії достовірної та повної інформації. Судами не перевірено чи було сформовано реєстр РВ ФДМУ по Рівненській області у відповідності з чинним законодавством України.

Також судами не витребувано даних з державного органу з питань землевпорядкування про належність земельної ділянки під предметом договору оренди до земель транспорту, а знов-таки встановлено факт належності земельної ділянки на оцінці неналежних засобів доказування.

З огляду на наведене висновок про те, що РВ ФДМУ по Рівненській області правомірно, відповідно до ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, виступило орендарем будівлі контрольного пункту, загальною площею 37,7 м.кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, як такого, що не увійшов до статутного фонду ВАТ “Костопільське АТП-15638”, є передчасним, оскільки не ґрунтується на повно і всебічно досліджених матеріалах справи.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁸, п. 3 ч. 1 ст. 111⁹, ч.1 ст. 111¹⁰, ст. 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу Олександрійської сільської ради Рівненського району від 06.10.2006 року № 1/10-юр на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 року у справі № 17/134 задовольнити.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 12.07.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 року у справі № 17/134 -скасувати.

Справу № 17/134 направити до Господарського суду Рівненської області на новий розгляд.

 

Головуючий-суддя

Д.Кривда

 

С у д д і

С.Бакуліна  Л.Рогач