Справа № 732/1551/13-ц Провадження № 22-ц/795/2695/2013 Головуючий у I інстанції - Карпинська Н. М. Доповідач - Шитченко Н. В.
Категорія - цивільна
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 грудня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.
суддів: Бойко О.В., Висоцької Н.В.,
при секретарі - Зіньковець О.О.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Дзень В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду від 06 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
20 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, збільшивши заявлені вимоги, просив визнати незаконним та скасувати наказ керуючого Об'єднанням житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова № 74-о/с від 9 липня 2013 року, поновити його на посаді юрисконсульта Об'єднання, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 липня 2013 року по день постановлення рішення, та моральну шкоду в сумі 3000 грн., рішення в частині поновлення звернути до негайного виконання. Вказував, що звільнення проведено незаконно, оскільки він не вчиняв прогулу, а сама процедура звільнення здійснена з численними порушеннями трудового законодавства.
Рішенням Городнянського районного суду від 06 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити заявлені ним вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував те, що строк звернення до суду ним порушено у зв'язку із хворобою, що підтверджено відповідними медичними документами, а тому є поважна причина для поновлення відповідного процесуального строку.
Апелянт вказує, що суд не дав оцінці тій обставині, що його звільнення відбулось без отримання згоди Ради ОЖБК, яка є органом, наділеним правом прийому і звільнення з роботи саме юрисконсульта, і без відповідного подання керуючого з цього приводу. Крім цього, апеляційна скарга містить посилання, що надані стороною відповідача акти, як докази вчиненого ним прогулу, мають неточності та суперечності, а тому являються неналежними доказами дисциплінарного проступку.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що він вчинив прогул, будучи відсутнім на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, а його звільнення відбулось з дотриманням норм трудового законодавства. Крім цього, суд вказав на те, що позивач пропустив визначений ст. 233 КзпП України місячний строк звернення до суду за захистом порушеного права.
З таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді юрисконсульта ОЖБК з 03 травня 2012 року.
9 липня 2013 року позивача наказом керуючого ОЖБК Прокопенка А.П. звільнено з посади юрисконсульта за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КзпП України (а.с. 4).
8 липня 2013 року на виконання наказу керуючого ОЖБК м. Чернігова від того ж числа за № 45 «Про перевірку роботи» було створено комісію для перевірки роботи і розкладу робочого дня юрисконсульта ОСОБА_1 (а.с. 15).
Під час проведення перевірки 8 липня 2013 року комісією була встановлена відсутність позивача на робочому місці в період часу більше, ніж 3 години, що зафіксовано відповідними актами (а.с. 16, 17).
За поданням керуючого ОЖБК профспілковий комітет відповідача 9 липня 2013 року дав згоду на звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КзпП України (а.с.18,19).
Пунктом 2.6 контракту, укладеного 8 грудня 2009 року Радою ОЖБК з керуючим справами Об'єднання житлово-будівельних кооперативів Прокопенком А.П. (а.с. 117-120), визначено, що до компетенції керуючого відноситься укладення трудових договорів з працівниками ОЖБК та звільнення їх відповідно до чинного законодавства і штатного розкладу ОЖБК, крім головного інженера ОЖБК, головного бухгалтера ОЖБК та юрисконсульта, призначення і звільнення яких затверджується Радою ОЖБК по представленню керуючого справами ОЖБК.
Матеріали справи містять протокол засідання Ради ОЖБК від 26 червня 2013 року (а.с. 153-155), в якому зафіксовано, що другим питанням повістки дня було звернення керуючого Прокопенка О.П., в якому останній просив дозволу на звільнення позивача із займаної посади. Рада вирішила, що звільнення з роботи - це особиста думка керуючого (як зазначено у статуті), а отже рішення Ради не потрібно, за що одноголосно проголосувала.
Пунктом 4 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником, в тому числі, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Положеннями ст. 232 КЗпП України визначено, що працівник може звернутись до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Приписами статті 234 КЗпП України зазначена можливість для суду поновити пропущений з поважних причин процесуальний строк.
Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП України допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації. Якщо за положеннями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено. Пункт 4 цієї постанови свідчить про те, що встановлені ст.ст. 228, 233КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, вказуючи на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, лише констатував цей факт і не вказав, чому перебування позивача на лікарняному він не вважає поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений 9 липня 2013 року, а з 1 по 16 серпня 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 33-34) в Чернігівській міській лікарні № 2 з діагнозом «Виразкова хвороба ДПК, хронічна течія, активна фаза». Як свідчить штемпель на конверті (а.с. 5), позов до суду апелянтом був направлений поштою 16 серпня 2013 року, тобто в останній день лікування. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджено відповідними медичними документами, а також те, що пропуск встановленого законодавцем терміну звернення до суду є незначним, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, і вважає необхідим його поновити.
Вирішуючи питання про дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з посади юрисконсульта, колегія суддів зважає на таке.
За умовами контракту керуючий ОЖБК наділений повноваженням на звільнення юрисконсульта лише після попереднього затвердження такого звільнення Радою ОЖБК по представленню керуючого справами ОЖБК. Матеріали справи не містять відповідного представлення керуючого справами ОЖБК м. Чернігова до Ради ОЖБК м. Чернігова з приводу звільнення ОСОБА_1 за 8-9 липня 2013 року. Відсутній з цього приводу і протокол Ради ОЖБК м. Чернігова про затвердження представлення керуючого про звільнення ОСОБА_1 за прогул, вчинений 8 липня 2013 року.
Апеляційний суд не вважає таким затвердженням наявність протоколу засідання Ради ОЖБК від 26 червня 2013 року, оскільки погоджується з думкою апелянта про те, що станом на 26 червня 2013 року правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за прогул, що мав місце 8 липня 2013 року, у відповідача не було. А як свідчить наведений протокол, Рада вирішила, що звільнення з роботи - це особиста думка керуючого (як зазначено у статуті), а отже рішення Ради не потрібно, за що одноголосно проголосувала. При цьому, хоча в статуті і визначені повноваження керуючого щодо прийняття та звільнення працівників, але його контракт містить особливі обмеження щодо звільнення певних категорій працівників, в тому числі юрисконсульта. Будь-яких змін до контракту керуючого після засідання Ради 26 червня 2013 року внесено не було, а отже колегія суддів не вважає викладене в цьому протоколі рішення Ради делегуванням Радою виконавчому органу певних повноважень.
Слід зауважити також, що і звернення керуючого до Ради ОЖБК 26 червня 2013 року за наданням дозволу позивача на звільнення не було мотивованим. Апеляційний суд вважає, що оскільки ст. 40 КЗпП України чітко визначені підстави для розірвання трудового договору саме з ініціативи власника, Рада не могла надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за ініціативою керуючого без встановлення відповідних обставин, які б підпадали під дію положень ст. 40 КЗпП України, виходячи з того, що такі дії фактично свідчать про упередженість власника або уповноваженого ним органу щодо працівника, як більш слабкої сторони у трудових відносинах, оскільки дають можливість звільнити особу без відповідної правової підстави лише за бажанням керівництва.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням встановленої для його посади процедури звільнення, а отже апелянт підлягає поновленню на роботі.
Середньоденний заробіток ОСОБА_1, що вирахуваний з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами та доповненнями) за два останні календарні місяці роботи (а.с. 103), складає 162,15 коп. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає 110 робочих днів з часу звільнення (10 липня 2013 року) по час винесення рішення (11 грудня 2013 року) в сумі 17836,5 грн. за вирахуванням на користь держави обов'язкових платежів.
Враховуючи обставини справи, доводи позову, вимоги розумності і справедливості, ступінь вини відповідача, підлягає частковому задоволенню заявлена ОСОБА_1 вимога про стягнення з ОЖБК м. Чернігова моральної шкоди в розмірі 1000 грн., оскільки у зв'язку зі звільненням звичний уклад життя апелянта змінився, що викликало додаткові зусилля для його відновлення та нормалізації.
Враховуючи, що при ухваленні судового рішення зроблені районним судом висновки не відповідають обставинам справи, допущенні порушення у застосуванні норм матеріального права, апеляційний суд на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про задоволення позову про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 40, 233-235 КЗпП України, -
в и р і ш и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, а рішення Городнянського районного суду від 06 листопада 2013 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконним наказ керуючого Об'єднанням житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова від 09 липня 2013 року № 74-о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова за п. 4 ст. 40 КзпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова з 10 липня 2013 року.
Стягнути з Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 липня 2013 року по 11 грудня 2013 року в сумі 17836 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 50 коп. за вирахуванням обов'язкових платежів.
Стягнути з Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) грн.
Рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, звернути до негайного виконання.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: