АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/15189/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Фролова І.В.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Головного управління юстиції в м. Києві, треті особи: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

встановила:

В липні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.07.2001 року, видане ОСОБА_3 державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори Лазарєвою Л.І. на підставі заповіту ОСОБА_6, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою від 12.10.1999 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача, що на час відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_7 та його дружини ОСОБА_6 реєстрація речового права на нерухоме майно за померлим ОСОБА_7 не відбулась.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що за життя обоє спадкоємців не набули права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку, тому спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. Крім того, державний акт на право приватної власності на землю від 06.09.2000 року був виданий на ім'я померлого ОСОБА_7, а не на ім'я ОСОБА_6

Вважає, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок щодо законності видачі державним нотаріусом оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.07.2001 року.

В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити; відповідач ОСОБА_3 та її представник та представник третьої особи ОСОБА_4 вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., вислухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7, після смерті якого залишилось спадкове майно, що складається з жилого будинку АДРЕСА_1, та двоє спадкоємців: позивач та дружина покійного батька (мачуха позивача) - ОСОБА_6

За життя ОСОБА_7 звертався в Київську міську раду з заявою про приватизацію на свою користь спірної земельної ділянки. 06.09.2000 року Київська міська рада видала державний акт на право власності на землю на ім'я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, після смерті якої залишалась єдина спадкоємиця за заповітом - ОСОБА_3 Відповідач отримала після смерті ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.07.2001 року, на підставі якого їй був виданий державний акт на право власності на землю.

Вказував, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.07.2001 року видано державним нотаріусом з порушенням норм законів, що порушує право позивача на спадщину, оскільки на час відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а також на час відкриття спадщини його дружини ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстрація речового права на спірну земельну ділянку за ОСОБА_7 не відбулась. Державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я померлого ОСОБА_7 було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номером 88-2-00556 від 06.09.2000 року. Отже, до складу спадщини ОСОБА_7 не увійшла земельна ділянка площею 0,0394 га, кадастровий номер № 88021029, розташована в місті Києві по АДРЕСА_1. Вказував, що ОСОБА_6 померла до моменту реєстрації речового права на спірну земельну ділянку за її покійним чоловіком ОСОБА_7 Позивач вважає, що до складу спадщини ОСОБА_6 не входить спірна земельна ділянка, а тому ОСОБА_3 не має права на спадкування за заповітом.

Однак, державний нотаріус, всупереч інструкції, без правовстановлюючого документу про належність спадкодавцеві Ѕ частки спірної ділянки, видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Правовстановлюючого документу про право власності на частину земельної ділянки за ОСОБА_6 не було, а спір про право на спірне спадкове майно не розглядався.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 видане державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л.І. 03.07.2001 року за реєстровим № 10-3662 правомірно на підставі державного акту, зареєстрованого 06.08.2000 року, виданого на підставі рішення Київської міської ради за № 65 від 07.07.1998 року.

Оскільки державним нотаріусом Лазарєвою Л.І. було здійснено всі необхідні дії відповідно до чинного на той час законодавства, наказу Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року № 18/5, що підтверджується листом завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори від 24.10.2012 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вказані висновки відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач є сином померлого ОСОБА_7, який перебував у шлюбі з ОСОБА_6, та після смерті якого відкрилась спадщина на жилий будинок АДРЕСА_1. Спадковий будинок прийняли у спадщину у рівних частинах кожний - позивач та ОСОБА_6, про що було видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 06.10.1999 року.

Покійний ОСОБА_7 за життя звернувся у Київську міську раду з заявою про приватизацію на свою користь земельної ділянки, площею 0,0394 га, на якій розташований зазначений жилий будинок.

07 липня 1998 року, за життя спадкодавця ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, Київською міською радою було прийнято рішення про передачу у власність ОСОБА_7 зазначеної земельної ділянки.

06 вересня 2000 року Київським міським управлінням земельних ресурсів, на підставі зазначеного рішення Київської міської ради від 07.07.1998 року, на ім'я ОСОБА_7 було видано державний акт на право власності на землю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мачуха позивача - ОСОБА_6, після смерті якої залишилась спадкоємиця за заповітом - ОСОБА_3, яка отримала після смерті своєї сестри свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2001 року, видане державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, на підставі заповіту, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною контрою 12 жовтня 1999 року.

У свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2001 року зазначено, що спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з 1/ 2 частини земельної ділянки, площею 0,0394 га, розташованої на території АДРЕСА_1 що належала померлому ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ІІ-КВ № 145772, виданого Київською міською радою 06 вересня 2000 року за № 65, зареєстрованого в Київському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів держаних актів за № 88-2-00556, спадкоємицею якого була його дружина ОСОБА_6, яка прийняла спадщину.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 - 03 липня 2001 року державний акт на земельну ділянку разом з довідкою про грошову оцінку земельної ділянки знаходились у спадковій справі № 22 щодо майна померлої ОСОБА_6, то доводи позивача про відсутність державного акту про право власності на землю є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що оскільки на момент смерті його батька ОСОБА_7 державний акт на земельну ділянку виданий не був та не була здійснена його державна реєстрація, відсутні підстави вважати, що земельна ділянка є об'єктом спадкування, що на думку позивача є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого відповідачу.

Проте зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на нормах Цивільного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004 року та Земельного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2002 року, тоді як спадщина після померлого ОСОБА_7 відкрилась 27.07.1998 року, а тому спірні правовідносини регулюються законодавством, чинним на момент відкриття спадщини.

Як вбачається з повідомлення Київського міського управління земельних ресурсів від 12.02.2001 року ( а.с. 84, том 1), згідно з рішенням Київської міської ради від 07.07.1998 року № 65 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель», земельна ділянка по АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_7 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Державний акт на право приватної власності на землю в управлінні зареєстровано 06.09.2000 року за № 88-2-00556.

Відповідно до ст. 30 ЗК України ( 1990 року, чинного на час відкриття спадщини), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачем оспорювався зазначений державний акт, натомість самим позивачем 15 липня 2008 року було подано заяву до Першої Київської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, в якій він зазначив, що земельна ділянка, площею 0,0394 га по АДРЕСА_1 у м. Києві, є спадковим майном після смерті його батька ОСОБА_7 На підставі поданої заяви позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину вищезазначеної земельної ділянки відповідно до цього ж державного акту, виданого на ім'я померлого ОСОБА_7

Таким чином, враховуючи, що державний акт про право власності на землю було видано 06.09.2000 року на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.1998 року про передачу ОСОБА_7 у приватну власність земельної ділянки, зазначений державний акт ніким не оспорювався, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Посилання позивача про відсутність законних підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки державний акт на ім'я ОСОБА_6, після смерті якої спадкувала відповідач ОСОБА_3, не видавався, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже відповідно до ст. 548 ЦК України (1963 року), прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Враховуючи, що ОСОБА_6 17.12.1998 року звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а 06.10.1999 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 ( а.с. 120, том 1), вона в силу ст. 548 ЦК України ( 1963 року) є такою, що прийняла спадщину у повному обсязі.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вищевказаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду також не встановлено таких обставин.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: