АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/15656/13 Головуючий в 1 інстанції - Кричинна А.В.
Доповідач - Желепа О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2013 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Рейнарт І.М.
при секретарі Онищенко О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року в справі за поданням старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві Чорного В.В. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, заінтересована особа: ОСОБА_4, -
ВСТАНОВИЛА:
Старший державний виконавець ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорний В.В. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2
Подання обґрунтував тим, що ВДВС Оболонського районного управління юстиції проводиться примусове виконання виконавчого листа №2/2605/2998/12 виданого 11.12.2012 року Оболонським районним судом м. Києва на підставі рішення суду від 06.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 788359,95 грн. Виконавче провадження було відкрито 24.12.2012 року і з того часу у справі проводяться виконавчі дії, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду. Боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.10.2013 року подання державного виконавця ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 - задоволено.
Тимчасово обмежено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 788359,95 грн.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та відмовити в задоволені подання в повному обсязі.
В апеляційній скарзі посилався на те, що суд першої інстанції лише перерахував ті норми законів України, які визначають підстави та порядок обмеження громадянина у праві виїзду за межі території України у випадку його ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням. Проте, судом не встановлені обставини, які свідчать про ухилення боржника від виконання рішення суду, а тому на думку останнього ухвала суду є незаконною, постановлена з порушенням вимог Закону.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників боржника та стягувача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Пунктом 2 ст. 6 цього Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або забезпечення заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Згідно п. 18 ч.3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язання за рішенням.
З матеріалів справи вбачається, що ВДВС Оболонського районного управління юстиції проводиться примусове виконання виконавчого листа №2/2605/2998/12 виданого 11.12.2012 року Оболонським районним судом м. Києва на підставі рішення суду від 06.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 788359,95 грн. Виконавче провадження було відкрито 24.12.2012 року і з того часу у справі проводяться виконавчі дії, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду. На день подачі подання до суду рішення суду боржником не виконано.
У поданні про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, державний виконавець зазначає, що боржник у наданий державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення, заборгованість стягувачу не погасив. Поведінка боржника у відносинах із стягувачем та ВДВС свідчить про його небажання виконувати судове рішення. Крім того божник не вчиняє будь-яких дій для погашення заборгованості, що доводить факт ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань.
Суд першої інстанції, задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 виходив з того, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, яке набрало законної сили та виконується в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», вжиті державним виконавцем заходи, спрямовані на виконання рішення суду не досягли бажаного результату, станом на 30.09.2013 року рішення суду не виконано.
З висновком суду про наявність підстав для задоволення подання в частині тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, колегія суддів погодитись не може, так як ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними.
Звертаючись до суду з поданням державний виконавець вказував, що боржник ухиляється від виконання рішення суду і вжиті заходи не дали результату, проте жодних доказів ухилення боржника від виконання рішення суду не надано.
Слід зазначити, що чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.
У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-ХІІ та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Саме по собі невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-ХІV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовувалось подання, державний виконавець надав суду копію виконавчого листа, копію постанови про відкриття виконавчого провадження , постанову про арешт майна, акт опису й арешту майна, відповідно до якого арештовано дві земельні ділянки, що належать боржнику, та копію виконавчого листа. Будь-яких доказів про повідомлення боржника щодо відкриття провадження та ухилення його від виконання зобов'язань, державним виконавцем не надано, а відтак останнім не доведено ухилення боржника від виконання зобов'язань.
Суд посилався на те, що факт ухилення підтверджується матеріалами виконавчого провадження, які були досліджені, проте, судом не зазначено, які конкретні матеріали виконавчого провадження свідчать про факт ухилення.
До апеляційного суду, державний виконавець, будучи повідомленим про день і час розгляду справи тричі не з`явився, матеріали виконавчого провадження не надав.
Представник стягувача в судовому засіданні не спростував доводи представника боржника з приводу відсутності у виконавчому провадженні документів, які підтверджують факт ухилення, та підтвердив, що на даний час проведена оцінка арештованих земельних ділянок , вартість яких приблизно складає суму 400 000 грн. Боржник не вчиняє жодних дій які б перешкоджали державному виконавцю провести реалізацію, наявного в його власності майна.
Задовольняючи подання, суд також не врахував практику Європейського суду в подібних спорах, так в рішенні по справі «Рейнер проти Болгарії» від 23.08.2006 року Європейський суд вказав, що «накладаючи обмеження на виїзд національна влада не оцінила поведінку заявника його майновий стан, а також будь-які ознаки, які би вказували, що повернення боргу ставиться під загрозу у разі, якби заявник покинув країну. Суд встановив, що «автоматична» природа обмеження на виїзд протирічить обов`язку національної влади згідно ст.. 2 Протоколу № 4 згідно якого будь-яке обмеження на виїзд повинно бути виправданим з огляду на тривалість та індивідуальні особливості даної справи.
Доводи представника стягувача про те, що земельні ділянки не реалізуються так як не створено організацій, які могли б займатись таким продажем не спростовують висновків , щодо недоведеності умисного ухилення боржника від виконання судового рішення.
Також апеляційним судом встановлено , що боржник працює на посаді директора ТОВ «Адамант Бот Сервіс», і залишок боргу, який залишиться після звернення стягнення на землю, можливо буде погасити за рахунок звернення стягнення на заробітну плату боржника.
Всі вищенаведені обставини свідчать, що у боржника наявне майно, яке арештовано, та за рахунок продажу якого можливе часткове виконання рішення суду, боржник працює, не вчиняє жодних дій, які б перешкоджали державному виконавцю в реалізації майна та зверненню стягнення на заробітну плату, тобто не ухиляється від виконання судового рішення.
Таким чином, у суду першої інстанції, за наявних у справі доказах, були відсутні підстави для висновку про ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судом, а відтак , відсутні законні підстави для задоволення подання.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою в задоволені подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві ЧорногоВ.В. про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: