ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 р.Справа № 1570/6554/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Федусик А.Г.,

суддів - Вербицької Н.В. та Градовського Ю.М.,

при секретарі - Пальоної І.М.,

за участю: представника позивача - Лакотош Дмитра Валерійовича та представника відповідача - П`ятниченко Анатолія Олександровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ілмарк" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Ілмарк" до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року Приватне підприємство "Ілмарк" (далі ПП) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ) про визнання протиправними дій ДПІ при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки позивача, а також про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2012 року за №0000932200 та №0000942200.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що у посадових осіб відповідача не було підстав для проведення позапланової виїзної перевірки позивача у відповідності до пп.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України, оскільки підприємством було вчасно та в повній мірі надано документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби. Крім того, позивач наголосив, що висновки податкового органу щодо включення до складу витрат операційної діяльності сум, обчислених з вартості товарів без підтвердження необхідними первинними документами та використання яких у межах господарської діяльності підприємством не доведено є необґрунтованими, не підтверджені жодними відповідними доказами та не відповідають обставинам справи. Також позивач посилався на те, що висновки ДПІ щодо включення ПП до своїх податкових зобов'язань ПДВ у сумі меншій, ніж було задекларовано його контрагентами, а також до податкового кредиту по ПДВ у сумі більшій, ніж задекларували контрагенти, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на будь-яких доказах.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду, ПП подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підприємство знаходиться на податковому обліку в ДПІ та зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію за №100115473.

На підставі направлень на перевірку ДПІ від 28 травня 2012 року за №01-045/263 та за №01-045/264, наказу ДПІ від 28 травня 2012 року за №167 та відповідно до пп.75.1.2 ст.75, пп.78.1.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України (далі ПК України), посадовими особами відповідача в період з 29 травня 2012 року по 05 червня 2012 року проведена позапланова виїзна перевірка ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ складено акт за №951/22-0302/35873171 від 12 червня 2012 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.135.1, 135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток. Також, перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.3 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1, 7.4.5, 7.5.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.187.1 ст.187, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 47380,00 грн..

На підставі акту проведеної перевірки та у зв'язку з виявленими порушеннями податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2012 року за №0000932200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47380,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 66,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення за №0000942200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 55905,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 62,00 грн..

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ПП звернулось зі скаргою від 10 липня 2012 року до ДПС в Одеській області. Рішенням від 29 серпня 2012 року за №23310/10/10-2007 ДПС в Одеській області залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а первинну скаргу - без задоволення.

Вважаючи відмову в задоволенні скарги необґрунтованою, позивач звернувся з повторною скаргою від 11 вересня 2012 року до ДПС України. 05 жовтня 2012 року ДПС України прийняла рішення за №3098/0/61-12/10-2115, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Прийняття податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2012 року за №0000932200, №0000942200 та збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств і стало підставами для звернення до суду.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано не всі документи, зазначені у запиті податкового органу, зокрема не було надано товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжних доручень, виписок банку та інших даних, а тому дійшов висновку про правомірність проведеної перевірки. Крім того, судом зазначено, що лише формальна наявність у позивача актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітів як додатків до цих актів, актів наданих послуг та податкових накладних, виписаних ТОВ "Дельта Плюс Юг", не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного надання послуг, і вказані матеріали не можуть бути підставою для висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність у позивача підстав для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства. Також суд вважав доведеними факти протиправного декларування позивачем своїх зобов'язань та податкового кредиту по ПДВ у сумах, які відрізняються від задекларованих його контрагентами, що призвело відповідно до заниження ПП податкових зобов'язань по ПДВ та завищення податкового кредиту.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стосовно спірних правовідносин такими первинними документами можуть бути: договори, акти прийому-передачі, податкові накладні, платіжні доручення та інші матеріали, які підтверджують реальність та фактичність виконання правочинів, укладених позивачем з контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2011 року між ТОВ "Дельта Плюс Юг" (далі ТОВ) та ПП укладено договір за №11, відповідно до якого ПП доручає, а ТОВ зобов'язується за плату надати послуги з технічного обслуговування офісної техніки та програмного забезпечення ПП. Пунктом 1.2 наведеного договору до таких послуг віднесено, зокрема, діагностика обладнання, налаштування політики безпеки, установка програмного забезпечення, підтримка та керування антивірусними комплексами, ремонт та модернізація комп'ютерної техніки та інші види послуг. Також, 01 лютого 2011 року між ТОВ та ПП укладено договір поставки за №12, згідно умов якого ТОВ бере на себе зобов'язання поставити та передати у власність обчислювану техніку, оргтехніку, комплектуючі до них, засоби телекомунікації, аксесуари відповідно до товаросупроводжувальних документів, на умовах, викладених в договорі, а ПП бере на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що постачаються, зафіксовані у супроводжувальних документах на товар, а саме: у рахунках-фактурах та видатково-прибуткових накладних.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до вказаних норм податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання фіктивними правочинів, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, і в ході розгляду справи ДПІ не було надано суду жодного доказу визнання в установленому законом порядку недійсним вказаних договорів позивача з контрагентом.

Крім того, на підтвердження фактичного виконання наведених договорів ПП надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2011 року, 31 травня 2011 року, 29 червня 2011 року, звіти від 30 квітня 2011 року, 31 травня 2011 року та інші, акти наданих послуг від 28 лютого 2011 року, 31 березня 2011 року, рахунки-фактури від 28 лютого 2011 року, 31 березня 2011 року, 30 квітня 2011 року, 31 травня 2011 року, 29 червня 2011 року, платіжні доручення від 31 березня 2011 року, 25 травня 2011 року. Також, позивачем надано до суду: видаткові накладні, рахунки-фактури від 01 червня 2011 року, 05 травня 2011 року, 01 квітня 2011 року, 01 березня 2011 року та іншу первинну документацію, що підтверджує реальність проведених господарських операцій ПП, в тому числі докази наявності місця зберігання отриманого від ТОВ товару та наявності транспортного засобу для його перевезення.

Крім цього, фактичне виконання вказаних договорів сторонами підтверджується також наданими позивачем доказами використання отриманих від ТОВ "Дельта Плюс Юг" товарів та послуг у господарських правовідносинах з іншими контрагентами - ТОВ Компанія "Еліт Теніс Клаб", ІМТП, ПП "Центуріон-2007" та іншими, на наслідками здійснення яких позивачем у перевіряємому періоді формувалися власні податкові зобов'язання. При цьому в ході здійснення спірної перевірки ДПІ не було встановлено будь-яких порушень в частині формування ПП податкових зобов'язань по цим правовідносинам.

Отже, оскільки договори позивача з ТОВ в судовому порядку недійсними не визнавались та підстав для визнання їх нечинними із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, а також контрагентами було фактично виконано умови договорів, то колегія суддів вважає необґрунтованими висновки ДПІ, з якими погодився суд першої інстанції, щодо фіктивності правочинів ПП з ТОВ "Дельта Плюс Юг" та їх безтоварності і відповідно щодо незаконного формування позивачем своїх валових витрат по цим правовідносинам.

Крім того, щодо не включення до валового доходу сум фактично наданих послуг по операціям з ПП "Центуріон-2007", ТОВ "ЕЛІТ ТЕНІС КЛАБ" та ТОВ "Мілленіум" колегія суддів зазначає, що наведені висновки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а представниками відповідача не було надано відповідних належних та допустимих доказів в порядку, встановленому ст.71 КАС України, на підставі яких суд міг би встановити наявність обставин, що обґрунтовують твердження ДПІ.

Стосовно завищення позивачем податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пп.7.4.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5. цієї статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.2.6. цієї статті податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В період, починаючи з 2011 року наведені правовідносини врегульовані ПК України, згідно п.198.1. ст.198 якого встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи, вбачається, що на виконання договорів поставки та надання послуг ТОВ видані позивачу податкові накладні, а саме: від 28 лютого 2011 року за №122802, від 01, 31 березня 2011 року за №150103 та 193103, від 01, 30 квітня 2011 року за №220104, 83004 та інші.

Вказані накладні складені у відповідності до положень ПК України, з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, а тому враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги, що сторони, укладаючи правочини, мали на меті створення реальних правових наслідків, контрагентами належним чином були оформлені договірні правовідносини та фактично виконано умови договору, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ у розмірі 46894,00 грн. до податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ.

Окрім іншого, висновки ДПІ про не віднесення до складу податкових зобов'язань сум ПДВ по операціям з ПП "Центуріон-2007", ТОВ "ЕЛІТ ТЕНІС КЛАБ" та ТОВ "Мілленіум" колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в ході розгляду справи відповідачем не було надано жодного доказу того, що розбіжності у податковій звітності ПП та вказаних контрагентів (які, як пояснив представник ДПІ, були встановлені з інформаційної бази ДПС та без аналізу будь-яких первинних документів) сталися внаслідок протиправних дій саме позивача, а не його контрагентів. Крім цього, вказані висновки ДПІ спростовуються податковою звітністю платника податків, зокрема, податковою декларацією з ПДВ за травень 2011 року та реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, що підтверджують декларування зобов'язань у відповідному податковому періоді.

Також, проведеною перевіркою було встановлено, що в жовтні 2010 року позивачем до податкового кредиту було віднесено суми ПДВ за контрагентом ПП "Рейсмет-ЮГ" у розмірі 8257,74 грн., проте останнім до податкових зобов'язань було віднесено суму на 64,76 грн. менше. Таким чином, ПП "Рейсмет-ЮГ" не декларувало зобов'язання в сумі 65,00 грн. та, відповідно, не сплачувало його до бюджету, а позивачем, в свою чергу, протиправно віднесено цю суму до складу податкового кредиту у жовтні 2010 року.

Разом з тим, ні положеннями Закону України "Про податок на додану вартість", ні положеннями ПК України не поставлено в залежність право на віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту від податкового обліку та/або відображення податкових зобов'язань контрагентом (ПП "Рейсмет-ЮГ") позивача у відповідних періодах.

Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, наданню податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне за собою відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цього суб'єкта. Вказані положення також узгоджуються зі змістом частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Таким чином, на підставі зазначеного та враховуючи все вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ПП про скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2012 року за №0000932200 та №0000942200 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, позовні вимоги ПП про визнання протиправними дій ДПІ при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що в квітні 2013 року ДПІ направлено на адресу ПП письмовий запит за №2332/10/22-0404, яким податковий орган просив підприємство у десятиденний термін з дня отримання даного запиту надати пояснення та належним чином завірені копії документів про включення до податкового кредиту (зобов'язання) сум ПДВ з підприємством ТОВ за весь період діяльності підприємства із зазначенням надання конкретного переліку документів, які необхідно надати.

23 квітня 2012 року за №4 ПП позивачем на вказаний запит надано для проведення перевірки завірені копії документів, включених до податкового кредиту сум ПДВ по ТОВ за весь період діяльності, а саме з лютого по червень 2011 року, а саме: договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, акти приймання-передачі товарів (послуг), податкові накладні та оборотно-сальдові відомості.

Проте, позивачем не надано інших документів, зазначених у запиті податкового органу, зокрема, товарно-транспортних накладних (у разі їх відсутності - довідки про їх відсутність із зазначенням ким здійснювалось перевезення товару, спосіб та засіб перевезення, реквізити перевізника, тощо), довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжних доручень, виписок банку, відомості щодо формування сум валових витрат, валових доходів, а також не надано пояснень, про які зазначалось у запиті.

А тому, враховуючи положення пп.78.1.1 ст.78 ПК України, згідно яких позапланова виїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність проведення позапланової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ПП.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ілмарк" - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою позов Приватного підприємства "Ілмарк" до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Одеської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби від 26 червня 2012 року за №0000932200 та № 0000942200.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:А.Г. Федусик

Суддя: Суддя: Н.В. Вербицька Ю.М. Градовський