ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11 грудня 2013 року 15:10 № 826/16882/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2
доСлужби безпеки України
провизнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників сторін:
позивача 1 - ОСОБА_1,
позивача 2 - ОСОБА_2,
від відповідача - Семенець Г.В.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 грудня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі по тексту - відповідач, СБУ), в якому, з урахуванням уточнень, просили визнати дії щодо ненадання позивачам для ознайомлення всіх матеріалів, що їх стосуються та заборони здійснення фотокопіювання наданих для ознайомлення матеріалів неправомірними, а також зобов'язати відповідача надати для ознайомлення всі матеріали, що стосуються позивачів та надати можливість їх фотокопіювання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 19 листопада 2013 року.
У судовому засіданні 19 листопада 2013 року судом оголошувалась перерва до 27 листопада 2013 у зв'язку з поданням представником відповідача клопотання про надання часу для підготовки витребуваних судом документів.
У судовому засіданні, призначеному на 27 листопада 2013 року, судом оголошувалась перерва до 03 грудня 2013 року.
У зв'язку з частковим задоволенням клопотання позивачів про витребування додаткових матеріалів, у судовому засіданні 03 грудня 2013 року оголошувалась перерва до 11 грудня 2013 року.
10 грудня 2013 року позивачами через канцелярію суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка протокольною ухвалою суду від 11 грудня 2013 року повернута на підставі статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні 11 грудня 2013 року позивачі наполягали на задоволенні позову, представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з огляду на його необґрунтованість.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивачів та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Звертаючись до суду із зазначеним вище позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що неодноразово звертались до відповідача з проханням на ознайомлення з інформацією, яку щодо них збирає та зберігає СБУ.
24 вересня 2013 року ними отримано завірену копію листа відповідача, датованого 06 вересня 2013 року, яким в ознайомленні їм відмовлено у зв'язку з не здійсненням СБУ збирання інформації про позивачів.
30 жовтня 2013 року позивачами отримано лист СБУ від 24 жовтня 2013 року, в якому зазначено про повторне направлення листа від 06 вересня 2013 року, в якому повідомлено про можливість ознайомитись із зазначеними в ньому матеріалами.
Однак, під час спроби ознайомитись з матеріалами 31 жовтня 2013 року, позивачам було надано лише частину документів.
Вважаючи відповідні дії відповідача протиправними та такими, що порушують права позивачів на ознайомлення, закріплені в Законі України «Про звернення громадян» та права на отримання інформації, закріплені у Законі України «Про інформацію», посилаючись на порушення положень статті 32 Конституції України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку доводам позивача, викладеним в адміністративному позові, суд приходить до наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.
Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. №393/96-ВР з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 02.10.1996р. №393/96-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. № 393/96-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно з частиною 3 та 4 статті 3 названого Закону заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності, а скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до приписів статті 5 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Відповідно до статті 18 названого Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно зі статтею 19 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Статтею 20 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, позивачі неодноразово звертались до відповідача із зверненнями різного змісту. За результатами розгляду колективних заяв позивачів та заяв, які надходили від кожного з них окремо, їм надавалися відповіді.
Після надходження заяви позивачів від 13 серпня 2013 року щодо неналежного розгляду їх звернень від 28 вересня 2012 року про ознайомлення з матеріалами, які наявні у СБУ, 06 вересня 2013 листом за вих. №3/4-КО-335/115 громадян повідомлено про можливість ознайомлення з матеріалами перевірок звернень позивачів та зазначено час і відповідальні особи, призначені для проведення такого ознайомлення.
У зв'язку з неотриманням зазначеного листа позивачами, він повернувся до відправника, що підтверджується копією конверта, наявного в матеріалах справи (а.с. 82).
Повторно відповідний лист було направлено позивачам супровідним листом від 24 жовтня 2013 року №3/4-Г-324/1/115.
Зазначений лист отриманий позивачами 30 жовтня 2013 року, про що ними зазначено у позовній заяві.
Після ознайомлення 31 жовтня 2013 року та 27 листопада 2013 року з наданими СБУ матеріалами, позивачі наполягали на наданні їм не всіх матеріалів, що є у відповідача та зібрані ним щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що свідчить про вчинення відповідачем порушення їх права на доступ до інформації.
В обґрунтування наведеної вимоги позивачі посилались на рапорт співробітника СБУ Вінниченка Р.В., складеного 18 лютого 2011 року на ім'я начальника Управління СБУ в Київській області генерал-майора Чичирки С.В. (а.с. 99).
Однак, вивчивши зазначений документ, суд приходить до висновку про помилковість тверджень позивачів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідний рапорт, а також рапорти на ім'я Голови СБУ Хорошковського В.І. старшого оперуповноваженого 2 сектору ВКЗЕ УСБУ в Київській області Вінниченка Р.В. та начальника відділу ЗНД УСБУ в Київській області полковником Іванищука Є., складені у зв'язку з проведенням перевірки скарги ОСОБА_2 на неправомірні дії співробітника СБУ Вінниченка Р.В. За результатами проведеної перевірки скаржниці неодноразово були надані відповіді, з якими ОСОБА_2 не погоджується по суті, однак факт їх отримання під час розгляду справи не заперечувала.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідні документи не підтверджують наявність у відповідача інших матеріалів, окрім тих, що створені під час розгляду та надання відповідей на звернення позивачів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо ненадання позивачам для ознайомлення всіх матеріалів, що їх стосуються, а також для зобов'язання відповідача надати такі матеріали, оскільки позивачами не надано та не повідомлено суду про будь-які докази на підтвердження існування таких матеріалів, у той час як відповідачем доведено відсутність у його розпорядженні будь-яких інших матеріалів, окрім тих, що надавались позивачам для ознайомлення.
Посилання позивачів на порушення з боку відповідача їх прав, закріплених у частині 9 статті 35 Закону України «Про інформацію» суд до уваги не приймає, оскільки відповідна стаття у названому законі відсутня.
Щодо вимог позивачів про визнання протиправними дії відповідача, які полягають у забороні здійснювати фотокопіювання наданих для ознайомлення матеріалів, та зобов'язання відповідача надати таку можливість позивачам, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту заяв про надання для ознайомлення матеріалів, які наявні у відповідача, ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 не зазначали про бажання здійснити фотокопіювання таких документів.
У той же час, відповідно до приписів Інструкції з охорони і пропускного режиму в адміністративних будинках і на об'єктах СБУ, затвердженої наказом СБУ від 06 грудня 2012 року №454/ДСК, відвідувачам на територію об'єктів охорони заборонено вносити (ввозити) особисту аудіо -, відео -, радіо -, фотоапаратуру, інші технічні засоби без відповідного дозволу, який надається керівником підрозділу охорони на підставі службової записки, підписаної начальником підрозділу, розташованого на об'єкті охорони, попередньо погодженої з Управлінням внутрішньої безпеки.
Враховуючи викладене, а також підтвердження позивачами під час розгляду справи судом факту не подання ними заяв або клопотання про здійснення копіювання матеріалів, що надавались на ознайомлення, суд приходить до висновку про правомірність відповідних дій відповідача та відсутність підстав для постановлення рішення про зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивачі суду не надали.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Савченко