Номер провадження № 22-ц/785/9262/13

Головуючий у першій інстанції Раца В.А.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- Стакевича В.А.

при секретарі - Адрєєвій М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Болградського районного суду Одеської області від 29.08.2013 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості,-

встановила:

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 2-3), в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 23 932,10 грн. за кредитним договором № NKXRRX09070128 від 02.02.2008 року та судові витрати в розмірі 239,32 грн.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що 02.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 3 118,44 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% на рік, але належним чином не виконав своїх обов'язків щодо погашення зазначеного кредиту.

Як зазначено в рішенні суду, представник позивача до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача ОСОБА_4 надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, якою позов визнав частково та підтримав заперечення відповідача, згідно якого відповідач визнав позов лише, в частині заборгованості за кредитом в розмірі 3 118,45 грн., заборгованості за процентами в сумі 173,99 грн. та заборгованості з пені в розмірі 119,17 грн. Інші позовні вимоги, а саме основну частину пені не визнав, мотивуючи тим, що сума пені в розмірі 18 231,08 грн. була нарахована з порушеннями строків позовної давності, яка встановлюється в один рік. Крім того, комісія за користування в розмірі 673,60 грн. виникла також із порушенням строків позовної давності, а саме більше ніж за чотири роки тому. В зазначеному запереченні відповідач просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити у позові в частині вимог, пред'явлених із порушенням такого строку.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 29.08.2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі 5 113 грн., 26 коп. та судові витрати по справі в розмірі 229 грн. 40 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу на рішення Болградського районного суду Одеської області від 29.08.2013 року, в якій просить змінити рішення суду від 29.08.2013 року, в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення комісії та відсотків і зменшення розміру пені, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»: 173,99 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 673,60 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом; 18 350,25 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, в іншій частині рішення залишити без змін, таким чином задовольнивши позовні вимоги позивача в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, посилаючись на те, що рішення суду, в оскаржуваній частині, є незаконним, необґрунтованим, таким, що винесено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідачем рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник відповідача погодився з апеляційною скаргою, в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 173,99 грн., в іншій частині заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом в розмір 173 грн. 99 коп. з ухваленням нового рішення, в цій частині, з наступних підстав. При цьому, судова колегія зазначає, що не робить висновків стосовно не оскаржуваної частини рішення суду - щодо задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з наступного.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що 02.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 на підставі заяви останнього, було укладено договір № NKXRRX09070128, відповідно до якого позивач надав відповідачу строковий кредит у сумі 3 118,45 грн. на строк до 02.11.2008 року зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № NKXRRX09070128 від 02.02.2008 року, станом на 11.04.2013 року, вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем складає: 3 118,45 грн. - заборгованість за кредитом, 173,99 грн. - заборгованість за відсотками, 673,60 - заборгованість з комісії, 18 350,25 - заборгованість з пені, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 115,81 грн. - штраф (відсоток від суми заборгованості).

Згідно вимогам ст. ст. 256-257 ЦК України, позовна давність, а саме строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається зі змісту ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Із зазначеного вище розрахунку заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем вбачається, що загальна заборгованість з комісії в розмірі 673,60 грн. виникла 10.10.2008 року, тобто більше трьох років тому, а заборгованість з пені нарахована в накопичуваному вигляді, та з урахуванням позовної давності в один рік, становить 379 грн.

Що стосується суми нарахованих штрафів в розмірі 1 115,81 грн. та фіксованої частини у розмірі 500 грн., то суд першої інстанції вважав, що позовна давність до них не може бути застосована, оскільки зазначені суми штрафів нараховувалися за невиконання кредитної заборгованості, яку відповідач визнав.

Відповідно ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги сплив позовної давності за вимогами щодо стягнення заборгованості з пені та заборгованості з комісії, заявленою відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову щодо стягнення загальної кредитної заборгованості в розмірі 5 113,26 грн. та відмови у частині позовних вимог в розмірі 18 818,54 грн., які заявлені із порушенням строку позовної давності та відповідно до ст. 88 ЦПК України стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати.

Судова колегія, не роблячи висновків стосовно не оскаржуваної частини рішення суду (щодо задоволених позовних вимог), враховуючи, що рішення суду відповідачем не оскаржується, погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з комісії, в зв'язку із закінченням строків позовної давності та частковим задоволенням позовних вимог щодо стягнення заборгованості по пені в межах річного строку позовної давності.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.02.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № NKXRRX09070128, відповідно до якого позивач надав відповідачу строковий кредит у сумі 3 118,45 грн. на строк до 02.11.2008 року зі сплатою за користування кредиту відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 499,8 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 84,2 грн. в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ) строки (а. с. 6).

Тобто, кредитний договір укладено строком з 02.02.2008 року по 02.11.2008 року.

Позивач з позовом до суду звернувся 30.04.2013 року (а. с. 38). Заборгованість з комісії в розмірі 673,60 грн. виникла станом на 10.10.2008 року згідно наданого позивачем розрахунку, а пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за вказаним договором нарахована без урахування річного строку позовної давності за даним видом вимог, що також вбачається з вказаного розрахунку (а. с. 4).

Відповідно до ст. ст. 256 - 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач в своїх запереченнях на позовну заяву (а. с. 49-50) просив застосувати строки позовної давності, зокрема до вимог стосовно стягнення комісії та пені.

Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до зазначених позовних вимог строки позовної давності, відмовивши в задоволенні позовних вимог щодо стягнення комісії та стягнувши пеню в межах річного строку позовної давності.

Також судова колегія погоджується з розміром стягнутої судом першої інстанції пені (379 грн.), враховуючи, що відповідачем рішення суду не оскаржується, а позивачем відповідно до апеляційної скарги оскаржується розмір стягнутої пені не з підстав невірного розрахунку, а з підстав не правильного застосування позовної давності.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 173,99 грн.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В своїх запереченнях на позовну заяву (а. с. 49-50) відповідач визнав позовні вимоги, зокрема, стосовно заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 173,99 грн., яку просив стягнути позивач, та не просив застосовувати до даних вимог позовну давність, що підтвердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача.

За таких обставин, судова колегія погоджуючись з апеляційною скаргою, в цій частині, вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні цих позовних вимог, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, в цій частині, з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмір 173 грн. 99 коп.

Доводи апеляційної скарги стосовно помилкового застосування судом позовної давності з посиланням на п. 1.7.31. Умов та правил надання банківських послуг (а. с. 7-25), які позивач вважає складають разом із заявою, укладений між сторонами кредитний договір та, якими передбачено, що строк позовної давності складає 50 років, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до заяви позичальника (а. с. 6) кредитний договір укладався між відповідачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк» на строк з 02.02.2008 року по 02.11.2008 року.

До вказаної заяви позивачем додано Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, підписані головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило тип Банку ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» 30.04.2009 року за рішенням загальних зборів акціонерів (а. с. 33 Статут), тобто після закінчення строку кредитного договору і зазначені Умови та правила не підписані відповідачем.

Тому, так як додані до позовної заяви вказані Умови та правила надання банківських послуг, які позивач вважає складають разом із заявою, укладений між сторонами кредитний договір, не підписані відповідачем та проти яких заперечує відповідач (а. с. 51), а підписані лише головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило тип Банку ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» після закінчення строку кредитного договору, укладеного між сторонами, то в суда відсутні підстави вважати, що ці Умови та правила існували в такій редакції на час укладення між сторонами кредитного договору та, що відповідача при укладені договору було з ними ознайомлено і, він саме з ними погодився, а тому вони не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Докази протилежного, що Умови та правила надання банківських послуг, в редакції наданій позивачем до матеріалів справи, існували на час підписання сторонами кредитного договору та, з якими був ознайомлений і погодився відповідач, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції позивачем не надані.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Про існування заборгованості позивач знав ще до закінчення строків позовної давності, що підтверджується розрахунком (а. с. 4), укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності позивач не довів, заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходило, що підтверджується матеріалами справи, тому суд першої інстанції правомірно застосував строки позовної давності до позовних вимог, в частині стягнення комісії та пені.

Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не приймає до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду першої інстанції, з якими погодилася судова колегія.

Таким чином, судова колегія, не роблячи висновків стосовно не оскаржуваної частини рішення суду, частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що рішення Болградського районного суду Одеської області від 29.08.2013 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмір 173 грн. 99 коп. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, в цій частині, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмір 173 грн. 99 коп. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 29.08.2013 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом в розмір 173 грн. 99 коп. - скасувати.

Ухвалити нове рішення, в цій частині, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по процентам за користування кредитом в розмір 173 грн. 99 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

А.П. Бабій

В.А. Станкевич