Справа №784/4874/13 11.12.2013 11.12.2013 11.12.2013

Провадження №22-ц/784/3827/13

Головуючий першої інстанції Коваленко І.В.

Категорія-46 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

2013 р., грудня місяця, 11 дня м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати уцивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

Головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Коломієць В.В.

Довжук Т.С.

із секретарем: Богатирьовою В. А.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судвому засідання цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.09.2013 р. у справі за

позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на житлову квартиру,

встановила:

14.06.2013 р. ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання права приватної власності на житлову квартиру.

Позивачка зазначала, що у 2005 р. в період перебування у шлюбі з відповідачем ними придбано чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку зареєстровано на його ім'я.

Наразі після фактичного припинення сімейних відносин вона проживає в цій квартирі та сплатила відповідачу вартість його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру у розмірі 18.000 дол. США.

Відповідач отримав зазначені кошти та зобов'язався переоформити квартиру на її ім'я, але відмовляється виконати це зобов'язання, посилаючись на фінансові труднощі.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила про задоволення позовних вимог.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.09.2013 р. постановлено про задоволення позову.

Зазначеним рішенням за позивачкою визнано право власності на спірну квартиру.

Відповідач ставить питання про скасування рішення, посилаючись на те, що грошей від позивачки не отримував та не брав на себе зобов'язань щодо переоформлення квартири, оскільки іншого житла він не має.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з приписами ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до приписів ст. 8 Сімейного кодексу України, якщо особисті майнові відносини між подружжям не врегульовані Сімейним кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України підставами набуття права спільної сумісної власності на майно подружжя є придбання цього майна підчас перебування у зареєстрованому шлюбі.

У силу статей 69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу такого майна їх частки вважаються рівними.

Відповідно до приписів ст. 71 СК України, при поділі майна суд вправі присудити одному з подружжя грошову компенсацію, замість його частки у праві спільної сумісної власності.

Частина 4 зазначеної статті містить застереження, відповідно до якого, присудження грошової компенсації в порядку поділу майна, замість частки у праві спільної сумісної власності допускається за згодою того з подружжя, який згоден отримати таку компенсацію, за виключенням випадків, передбачених Цивільним кодексом.

Статтею 365 ЦК передбачено підстави, за наявності яких може бути присуджена грошова компенсація та одночасно припинено право власності того з подружжя, який отримав компенсацію.

При цьому, для припинення права власності на частку необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої названої статті за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

З матеріалів справи та змісту письмової розписки вбачається, що відповідач отримав грошову компенсацію, яка складає вартість його частки у праві спільної сумісної власності, погодився на припинення свого права власності та перехід права власності на цілу квартиру до ОСОБА_4 ( а.с.- 16).

На підтвердження позовних вимог позивачка, крім інших доказів надала звіт оцінювача, з якого вбачається, що на час звернення з позовом вартість цілої квартири складає 67 300 грн.

В той же час, аналогічні за розмірами квартири в Миколаєві виставлені власниками на продаж коштують від 295.000 грн. ( а.с.24-50).

В судове засідання відповідач надав заяву про визнання позову та просив про розгляд справи за його відсутності( а.с. -74).

Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини справи дав належну юридичну оцінку наданим доказам і з врахуванням визнання позову відповідачем прийшов правильного висновку про те, що отримання співвласником за його згодою грошової компенсації, у розмірі еквівалентному 18000 дол. США. є фактом, який свідчить про погодження з ним питання про відповідність цих коштів вартості його частки у праві спільної сумісної власності, що в свою чергу, є підставою для визнання за позивачкою права власності на цілу квартиру в порядку поділу спільного сумісного майна.

З врахуванням цього висновку, який відповідає вимогам закону та підтверджується належними доказами, судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність розміру компенсації дійсній вартості квартири не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не надав суду доказів того, що дійсна вартість квартири є більшою ніж та, з якої він виходив при складанні розписки.

Безпідставними слід вважати і докази про формальність розписки та неотримання грошей, оскільки безгрошовість письмової розписки, як належного письмового доказу відповідачем не спростована у спосіб, передбачений законом.

Доводи про позбавлення права власності на квартиру, яка є єдиним місцем проживання відповідача також не можна визнати обґрунтованими.

Так, з розписки вбачається, що гроші у розмірі 18000 дол. відповідач отримав у грудні 2006 р., добровільно погодившись на припинення свого права власності, з цього часу проживає у іншому місці, а розмір отриманих на той час коштів був таким, що не позбавляв співвласника можливості придбати інше відповідне його частці житло.

Зазначені обставини, вкупі з визнанням позову, не дають підстав важати, що цим істотно порушуються права співласника.

Встановлене не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.09.2013 р. - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І.Галущенко

Судді: Т.С. Довжук

В.В. Коломієць