ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.12.2013 року Справа № 904/6429/13
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Тищик І.В. (доповідач)
суддів - Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.
при секретарі - Мацекос І.М.
за участю представників
позивача Ліфлянчик С.І.
відповідача Вороновська О.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2013 року у справі № 904/6429/13
за позовом Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект", м. Дніпропетровськ
до Державного підприємства "Дніпропетровський регіональний державний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", м.Дніпропетровськ
про стягнення 225 750,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2013 року позивач звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області про внесення змін до договору зберігання №1 від 04.11.2010р. щодо вартості послуг зберігання та стягнення з відповідача збитків у розмірі 225 750,0 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2013 року у справі № 904/6429/13 (суддя Суховаров А.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивуючи рішення, господарський суд дійшов висновку, що докази додані в обґрунтування збитків, понесених позивачем, не можна вважати належними. Стосовно внесення змін до договору судом зазначено, що укладання будь-яких договорів між позивачем та відповідачем умовами договору не передбачено і, відповідно, не являється обов'язком відповідача.
Позивач не погодився з рішенням суду та звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга не містить посилань на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а лише дублює доводи позовної заяви.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як убачається з матеріалів справи, 04.11.2010 року між ДП «Дніпростандартметрологія» (Поклажодавцем) та АПМТЗ «Комплекст» (Зберігачем) укладено договір відповідального зберігання № 1, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених Договором, поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання протягом строку дії договору будівельні матеріали згідно специфікації, яка є невідомою частиною договору .
Оскільки, відповідно до умов договору зберігач є потенційним виконавцем частини ремонтних робіт з використанням матеріалів поклажодавця, то сторони досягли домовленості в тому, що зберігання здійснюється безоплатно (п.4.1 договору).
В подальшому листом № 01-34/2515 від 07.06.2011р. відповідач повідомив позивача про відсутність наміру щодо подальшого укладення договору на виконання ремонтних робіт та просив позивача повернути майно передане на відповідальне зберігання, або допомогти йому у реалізації цього майна.
01.08.2011р. між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дивелопмент" укладено договір №1/08, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дивелопмент" зобов'язується зберігати передане йому позивачем майно з правом реалізації
У червні 2013 року позивач направив відповідачу заяву з пропозицією внести зміни до п.4.1 договору. З огляду на те, що вказана заява залишена відповідачем без відповіді, позивачем було повторно вручено представнику відповідача вказану заяву під розпис 04.10.2013р.
З огляду на те, що відповідач не має на меті укладати із позивачем договір на виконання ремонтних робіт, як то (за твердженням позивача) передбачено приписами п.4.1 договору, а розірвання договору відповідального зберігання потягне за собою порушення прав позивача, а саме, неотримання ним вигоди від правочину, неукладеного із відповідачем, на яку розраховував, позивач звернувся до суду з вимогою внести зміни до пункту 4.1 договору, визначивши щомісячну вартість послуг зберігання у розмірі 30,0 грн. та стягнути з відповідача збитки на суму 225 750,00 грн.
Господарським судом в задоволені позовних вимог відмовлено і апеляційний суд погоджується з даним висновком.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором зберігання, положення якого регулюються нормами Цивільного і Господарського кодексів України.
Відповідно ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
В силу ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З зазначеною нормою кореспондуються положення ч. 4 ст.179 Господарського кодексу України, відповідно до якої при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Згідно з частиною 7 зазначеної статті господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 180 ГК України визначено істотні умови господарського договору, в силу якої у будь-якому разі сторони зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору.
У відповідності до вищевказаних положень чинного законодавства під час укладення спірного договору сторони погодили його істотні умови. Договір був укладений у формі єдиного документа, підписаний представниками сторін та скріплений печатками; щодо ціни, то сторони дійшли згоди про безоплатне зберігання майна.
Статтею 188 ГК України встановлено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання договору в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Вимоги позивача щодо зміни умов договору стосуються зміни умов оплати за договором та визначення вартості послуг зберігання (ціни) у розмірі, запропонованому позивачем.
Статтею 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
В спірному договорі сторони досягли домовленості про те, що зберігання майна поклажодавця (відповідача) здійснюється зберігачем (позивачем) безоплатно.
Чинне законодавство, зокрема, ч. 2 ст. 632 ЦК України, надає сторонам можливість включення в договори умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договору. Для можливості зміни ціни в договорі повинна обов'язково бути зазначена така умова.
Скаржник стверджує, що відповідач зобов'язався перед позивачем укласти з ним у майбутньому договір на виконання ремонтних робіт з використанням зберігаємих матеріалів і укладення відповідного договору є умовою для можливості зміни ціни в договорі.
Наразі дане твердження спростовується текстом самого договору. Так, у п. 4.1 договору відповідального зберігання сторонами констатується факт, що зберігач (позивач у справі) є потенційним виконавцем частини ремонтних робіт з використанням матеріалів поклажодавця, однак, ні можливість укладення якогось договору у майбутньому, ні обов'язок поклажодавця на укладання такого договору не обумовлені. Відтак в договорі між сторонами жодні умови щодо можливості зміни ціни не передбачалися.
Окрім того, нормами чинного законодавства не передбачена можливість внесення змін у договір, строк дії якого закінчився.
Так, відповідно до п. 7.2 спірного договору строк його дії закінчився 31.12.2011 року, тоді як з вимогою про зміну договору позивач звернувся 16.08.2013р., тобто, два роки поспіль.
За вказаних обставин господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зміни договору.
Позивач просив стягнути збитки у розмірі 225 750, 00 грн., понесені ним при зберіганні майна відповідача протягом періоду з 04.11.2010р. по 31.12.2011р.
Узгоджені сторонами умови договору щодо безоплатного надання послуг зі зберігання майна відповідача унеможливлюють задоволення позову в даній частині.
Окрім того, підстави для стягнення нарахованої відповідачем суми відсутні і в силу положень чинного законодавства.
Так, статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, як то: протиправна поведінка; дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Жодна з наведених складових цивільного правопорушення позивачем доведена не була. Так, відсутні докази протиправних дій відповідача, його вини, причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та збитками; не доведено існування можливості реального та неминучого одержання позивачем доходів за рахунок укладання договору з іншою особою тощо.
За вказаних обставин правових підстав для задоволення позову не убачається.
З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування зазначеного рішення являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2013 року у справі № 904/6429/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.В. Тищик
Судді Т.А.Верхогляд
Л.М.Білецька