Справа №352/887/13-ц
Провадження №22ц/779/2855/2013
Категорія 30
Головуючий у 1 інстанції Дузінкевич І.М.
Суддя-доповідач Шишко А.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючого - Шишка А.І.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря - Гавриляк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення відшкодування у грошовій формі за здійснення майнових витрат, закладених на утримання, збереження та поліпшення нерухомого майна за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Тисменицького районного суду від 18 жовтня 2013 року, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Тисменицького районного суду від 18 жовтня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення відшкодування у грошовій формі за здійснення майнових витрат, закладених на утримання, збереження та поліпшення нерухомого майна.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 33107 грн. на відшкодування витрат на утримання, збереження та поліпшення нерухомого майна за АДРЕСА_1 та 331 грн. судових витрат, а всього 33438 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, а позов задовольнити в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що суд, задовольняючи частково позов, безпідставно не прийняв до уваги звіт сертифікованого суб'єкта оціночної діяльності в Україні від 15.01.2013 року № КН-150113/02, згідно якого ціна майна, яке він оцінив станом на 15.01.2013 року складає 233870 грн., а вартість майна до поліпшення становила 64012 грн. Отже, обґрунтованою позивачем була сума позову в розмірі 169 858 грн., яка підлягала стягненню з відповідачки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції у рішенні зіслався на неналежні докази, які подані до суду з порушенням вимог закону. Неправильним є і висновок суду, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на момент його придбання він знав, що в будинку проживають люди. Позивач не довів у суді того, що він поніс затрати на утримання і збереження майна на суму позову. Позивач, беручи участь у прилюдних торгах, мав би усвідомлювати те, що вони проводяться з порушенням вимог закону, а отже він не є добросовісним набувачем цього майна. Провести судову будівельно-технічну експертизу позивач не наполягав, а отже у суду не було доказів і на часткове задоволення позову.
Вислухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_3 та її представника, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом п.6 ч.3 ст. 295, ч.2 ст.303 та п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України, апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку.
Апелянти не подали суду таких доказів, які колегія суддів могла б прийняти до уваги і які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 390 ЦК України, добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди.
Під поліпшенням розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.
Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість речі (частина четверта статті 390 ЦК).
Необхідними витратами є такі витрати, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла б використовуватися за прямим призначенням.
Таким чином, у розумінні ч. 3 ст. 390 ЦК України відшкодування витрат може бути здійснене з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 23.12.2003 року за результатами прилюдних торгів став переможцем торгів на право купівлі житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1. В подальшому позивач отримав свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, посвідчене приватним нотаріусом Тисменицького нотаріального округу 14.01.2004 року.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.01.2012 року визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на лот, видане ОСОБА_2 та проведена реєстрація права власності на нерухоме майно в ОБТІ. Також, позивача та членів його сім'ї виселено з будинку, без надання іншого житла.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2, як добросовісний набувач (володілець), на законних підставах володів та користувався спірним нерухомим майном з 14.01.2004 року по 31.01.2012 року.
Протягом 2004-2008 років позивач самостійно проводив ремонт будинку, оскільки той знаходився у незадовільному стані через об'єктивні обставини та через те, що колишній власник ОСОБА_5 здійснив пожежу, яка спричинила значні збитки. Тобто, ОСОБА_2 за власні кошти здійснив поліпшення стану будинку.
При цьому, колегія суддів погоджується з сумою відшкодування, яку визначив суд першої інстанції при частковому задоволенні позовних вимог. В матеріалах справи наявні квитанції до прибуткового касового ордеру починаючи з червня 2006 року по червень 2008 року, згідно яких позивач купляв будівельні матеріали, двері, пластикові вікна, тощо на загальну суму 27355 грн. (а.с.114-118). Те що дані будівельні матеріали та інша продукція куплялись позивачем для поліпшення спірного будинку було підтверджено свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Крім того, ОСОБА_2 немає іншого нерухомого майна для ремонту якого він міг би купляти будівельні матеріали. Так само обґрунтовано, суд стягнув з відповідача вартість металевих решіток в сумі 5752 грн., які були викрадені з спірного будинковолодіння ОСОБА_5 та в подальшому були повернуті відповідачу, тобто на даний час знаходяться у її володінні.
Оскільки ОСОБА_2, як добросовісним набувачем, здійснені невід'ємні поліпшення будинку і у подальшому будинковолодіння витребувано з його володіння, то позивач в силу ч. 4 ст. 390 ЦК України має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість будинку та яка підтверджена належними та допустимими доказами у справі.
Одночасно не заслуговують на увагу доводи апелянта ОСОБА_3 з приводу того, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем спірного майна та те, що позивач не довів у суді факту затрат на утримання і збереження майна.
Стаття 390 ЦК України регулює питання про розрахунки у випадку задоволення віндикаційного позову, при цьому можливість проведення розрахунків у випадку витребування майна у добросовісного набувача не залежить від виконання відповідного судового рішення.
Необхідність у проведенні ремонтно-будівельних робіт визначається власником майна на його розсуд, тому є природним, що після придбання будинковолодіння, ОСОБА_2 було прийнято рішення про здійснення необхідних та обґрунтованих поліпшень у будинку, оскільки він знаходився у незадовільному стані. Ці витрати не є довільними та не пов'язані з так званими витратами на розкіш, а лише поліпшують експлуатаційні властивості будинку, підвищують якість проживання в ній та збільшують її вартість.
Здійснені позивачем поліпшення були проведенні до відновлення порушеного права відповідача у справі (до задоволення віндикаційного позову), а тому він має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість будинку та яка доведена належними доказами.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційних скарг не спростовують.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_3 відхилити, а рішення Тисменицького районного суду від 18 жовтня 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий А.І. Шишко
Судді: О.В. Пнівчук
О.О.Томин