ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

16 листопада 2006 р.

№ 41/359

                                         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддів

Добролюбової Т. В. Гоголь Т.Г. , Продаєвич Л.В.

Розглянувши матеріали касаційної скарги

Закритого акціонерного товариства “Будмеханізація”

на постанову

від 22.03.2006 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 41/359

за позовом

Закритого акціонерного товариства “Будмеханізація”

до третя особа

Військової частини А 3641 Відокремлений підрозділ “Чорнобильської АЕС “НАЕК “Енергоатом”

про	внесення змін до договору

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Мельничук Д.М. –за дов. від 28.02.06 №500/13

від відповідача: Ільчик О.В. за дов. від 06.01.06 №350/157/2/9

від третьої особи: Сусленко В.О. за дов. від 26.07.06 №20

          У судовому засіданні 02.11.06 оголошувалася перерва до 16.11.06

          Закритим акціонерним товариством “Будмеханізація”  у травні 2005 року заявлений позов до Військової частини А 3641 про внесення змін до договору  від 16.06.2000  №42/5и  про часткову переуступку прав за договором №9/1-7-5и від 10.04.1997 про інвестування засобів на будівництво житла для  військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, а саме:  в пункті 1.2 договору цифри та слова “700000 (сімсот тисяч) гривень” замінити на 174300 (сто сімдесят чотири тисячі триста) гривень”; доповнити пункт 2.1

Доповідач: Добролюбова Т.В

договору абзацом другим наступного змісту “В зв’язку зі змінами об’єму інвестицій, втрачають чинність довідки, що видані Замовником Інвестору в частині суми невикористаних податкових пільг в розмірі 30565,37 грн. Вартість одержаних інвестицій в сумі 30565,37 грн. Замовник відшкодовує Інвестору 1 грошовими коштами”.  В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що відповідно до  умов договору від 16.06.2000 № 42/5и Закритим акціонерним товариством “Будмеханізація” здійснено інвестування Міністерству оборони України в особі військової частини А1206 на суму 204865,37 грн. для забезпечення завершення будівництва житлового будинку в місті Херсоні на вул. 200 років Херсону,23. З огляду на інформаційний лист Державної податкової адміністрації України від 30.03.2000 №1623/6/15-0116  Міністерство оборони України в особі військової частини А1206 надавало позивачу довідки, які були підставою для зменшення останнім зобов’язань зі сплати податку на прибуток в розмірі 17433,00 грн.  При цьому, позивач зазначав, що у зв’язку з зупиненням дії статті 22.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” він не може зменшити податок на прибуток у решті інвестицій в розмірі 30565,37 грн. Крім того, заявник вказував на те, що спірним договором не встановлено,  яким чином він має здійснювати інвестиції на суму 700000 грн., специфікації з ціною на конкретний вид активів між сторонами укладено не було.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 грудня 2005, ухваленим суддею Пилипенко О.Є., в задоволенні  позову відмовлено.  Господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для внесення змін до договору від 16.06.2000 №42/5и, оскільки він є похідним від первісного зобов’язання, а саме, договору про інвестування засобів на будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей від 10.04.1997 №9/1-7-5и,  зміни до якого не вносилися.  

Київський апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Кондес Л.О., та суддів Куровського С.В., Михальської Ю.Б. постановою від    22 березня 2006 перевірене рішення господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Закрите акціонерне товариство “Будмеханізація” звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені з порушенням приписів матеріального та процесуального права, позовні вимоги задовольнити або припинити провадження у справі в зв’язку з відсутністю предмета спору.  В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки зупинення дії норми статті 22.3 Закону України “Про   оподаткування прибутку підприємств” є істотною зміною обставин, якими керувався позивач при укладенні договору  від 16.06.2000 №42/5и. При цьому, скаржник вважає хибним висновок судів  щодо необхідності внесення змін до договору про інвестування засобів на будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей від 10.04.1997 №9/1-7-5и, адже укладанням додаткового договору від  16.06.2000 №42/5и було встановлено лише часткову переуступку прав за основним договором,  а отже Закрите акціонерне товариство “Будмеханізація” вступило з відповідачем в самостійні цивільно-правові відносини. Крім того, скаржник зазначає, що судом не надано правової оцінки його доводам  про не зазначення в додатковій угоді механізму здійснення інвестування на суму 700000,00 грн. та  порушення відповідачем умов пункту 2.2.2 названого додаткового договору про подальше узгодження в специфікації ціни на конкретний вид активів, а відтак угода не містить обов’язкових умов передбачених законодавством та  відповідно є неукладеною.

Від Військової частини А3641 та Відокремленого підрозділу “Чорнобильської АЕС “НАЕК “Енергоатом” відзиви на касаційну скаргу судом не отримані.

Вищий  господарський  суд  України  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, перевіривши  правильність  застосування  господарськими судами приписів чинного законодавства,  відзначає  наступне.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.04.97 між Військовою частиною        А-1206 - замовником, виробничим об’єднанням “Чорнобильська АЕС”- інвестором та Акціонерним товариством “Київенергобуд” - генпідрядником укладено договір №9/1-7-5и про інвестування засобів на будівництво та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей. Предметом договору є інвестування матеріальних цінностей в будівництво та придбання житла для військовослужбовців Сил ПВО України. Відповідно до пункту 6.2 названого договору між Військовою частиною         А-1206 - замовником, Відокремленим підрозділом “Чорнобильська АЕС “НАЕК “Енергоатом” –інвестором та Закритим акціонерним товариством “Будмеханізація” –інвестором 1 укладено угоду  від 16.06.2000 № 42/5и про часткову переуступку прав за договором №9/1-7-5и від 10.04.97. Згідно пункту 1.2 названої угоди інвестор передає, а інвестор 1 приймає на себе зобов’язання передати замовнику за рахунок власних коштів, до 01.01.02, інвестиції в розмірі 700000,00 грн. для закінчення будівництва житлового будинку, який розташований за адресою:  місто Херсон, вул. 200 років Херсону, 23. Разом з тим,  умовами  названого договору передбачено, що погашення інвестицій “Інвестора 1” здійснюється  шляхом надання замовником довідок встановленого зразка на отримання податкових пільг. При цьому, пунктом 2.1 угоди зумовлено, що замовник несе відповідальність перед інвестором 1 за несвоєчасне передання йому інвестицій та надання довідок встановленого зразка, передбачених статтею 22.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для одержання  інвестором  1 податкових  пільг.  Згідно підпункту 2.2.2 пункту 2 спірного договору інвестор 1 зобов’язаний погодити з замовником, до передачі, специфікацію та вартість інвестиційних засобів. Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є матеріально - правова вимога Закритого акціонерного товариства “Будмеханізація”  до Військової частини А 3641 про внесення змін до договору  від 16.06.2000  №42/5и. Так, судами встановлено, що 07.02.05 позивачем на адресу відповідача та третьої особи був направлений лист з пропозицією про внесення змін до угоди №42/5 від 16.06.2000, однак  відповідач відповіді  не надав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для внесення змін до угоди   № 42/5и  від 16.12.2000, оскільки вона є похідною від первісного зобов’язання за договором від 10.04.97 №9/1-7-5и, зміни до якого не вносилися. Однак, колегія суддів визнає, що доводи позивача не розглянуті по суті. Так, приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до приписів частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з цим, з приписів частини 2 вказаної норми вбачається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до приписів статті 652 Цивільного кодексу України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.  Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Саме таке обґрунтування позову і заявив позивач. Приписами пункту 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у мотивувальній частині рішення вказується законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.  При цьому рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що судові інстанції при вирішенні даного спору, посилаючись на норми матеріального права не надали обґрунтованого висновку  щодо  підстави  відмови у задоволенні позовних вимог.  Разом з цим, звертаючи увагу на приписи частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, господарські суди не розглянули доводи позивача про наявність умов щодо зміни спірного договору. Зокрема, частиною 2 вказаної норми передбачено, що за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони договір може бути змінений чи розірваний при  наявності одночасно таких умов: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;  зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.  При цьому, колегія суддів зазначає, що судами не досліджено та не надано належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлялися доводи про недосягнення згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом. Позивач у позові обґрунтував свої вимоги приписами частини 2 статті 188 та  частиною 1 статті 205  Господарського кодексу України. Суди обох інстанцій перелічили приписи статей законодавства без висновків про вплив цих статей на предмет позову. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а також той факт, що спір із зазначених у позові підстав не розглядався, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи господарським судам необхідно врахувати викладене та виконати всі вимоги процесуального і матеріального законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 16.12.05 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.06 у справі №41/359 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

          Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Будмеханізація” задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                                    Т.Добролюбова

            С у д д і                                                                              Т.Гоголь

                                                                                                   Л.Продаєвич