ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2006 р. | № 20/188-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Дніпропетровської міської ради |
на постанову | від 05.10.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
у справі | №20/188-06 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | Автогаражного кооперативу “Автолюбитель-14” |
до | Дніпропетровської міської ради |
про | визнання права користування земельною ділянкою |
за участю представників сторін |
від позивача: | Максименко О.О. –голова, Селезень О.Л., дов. |
від відповідача: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Автогаражний кооператив “Автолюбитель-14” звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,3729 по фактичному розміщенню збудованих гаражів членами цього кооперативу за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 23-г (з урахуванням уточнення).
Рішенням від 15.08.06 господарський суд Дніпропетровської області (суддя Пархоменко Н.В.) у задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивовано тим, що розпорядження землями є виключним правом міської ради, тому позов про зобов’язання відповідача передати земельну ділянку в користування не підлягає задоволенню.
Постановою від 05.10.06 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Євстигнеєва О.С. –доповідач, Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив частково, визнавши за позивачем право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 23-Г по фактичному розміщенню гаражів, які збудовані членами кооперативу на зазначеній земельній ділянці у встановленому законом порядку за період з 1969 по 2001 рік.
Постанова мотивована тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради №834 від 16.12.69 спірну земельну ділянку було виділено саме для будівництва гаражів та організації кооперативу володільців транспортних засобів.
Ухвалою від 30.11.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови у справі та відмову в задоволенні позову новим рішенням.
Касаційна скарга мотивована відсутністю у позивача документа, який посвідчує відповідне право на спірну земельну ділянку та його державну реєстрацію. Також касатор посилається на те, що зобов’язання його як органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у постійне користування земельної ділянки за відсутності відповідного прийнятого сесією рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Стаття 1 ГПК України передбачає право звернення до господарського суду відповідних осіб за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивач звернувся з позовом у даній справі про визнання права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,3729 га по фактичному розміщенню збудованих гаражів членами цього кооперативу за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 23-г,
Тобто позивач доводить наявність у нього права на спірну земельну ділянку, яке, на його думку, порушується, не визнається або оспорюється, а відтак підлягає захисту шляхом його визнання, що відповідає способу захисту, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. (а) ст. 152 ЗК України.
Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про те, що позов про зобов’язання відповідної ради передати земельну ділянку в користування задоволенню не підлягає. Проте з вищевикладеного вбачається, що предметом позовних вимог є визнання права, наявність якого доводить позивач, а не зобов’язання ради вчинити певні дії.
Стосовно вимог про зобов’язання укласти договір оренди земельної ділянки позивач в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог доповненням до позову від 10.08.08, тому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, ці вимоги не повинні розглядатися судом.
З огляду на викладене слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення у справі, оскільки судом першої інстанції не розглянуто справу по суті позовних вимог.
Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про визнання за позивачем права користування спірною земельною ділянкою не можна визнати таким, що заснований на дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності з правильним застосуванням норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 12.07.62 №788 “Про заходи по упорядкуванню утримання легкових автомобілів і мотоциклів, які знаходяться у особистому користування громадян Української РСР” і на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 15.10.68 “Про впорядкування розміщення і будівництва гаражів автомашин особистого користування у місті Дніпропетровську” виконком зобов’язав директорів заводів, підприємств і установ створити кооперативи будівників гаражів із осіб, які є володільцями автомашин і мотоциклів, розробити відповідну проектну документацію, розробити статути кооперативів будівництва гаражів. Крім того, головного архітектора міста було зобов’язано виділити земельну ділянку поза житловою зоною міста для будівництва комплексних кооперативних гаражів.
Протоколом №2 від 15.10.68 загальних зборів членів автогаражного кооперативу, розміщеного уздовж паркану Механізованої колони №78 по вул. Шинній було прийнято рішення про створення автогаражного кооперативу, будівництво капітальних гаражів тощо. На підставі рішення загальних зборів затверджений статут автогаражного кооперативу у Мехколони №78, метою якого визначено будівництво капітальних гаражів і здійснення організованого зберігання транспортних засобів. У 1984 році рішенням Бабушкінської районної ради народних депутатів №1070 від 28.09.84 “Про присвоєння найменування автогаражному кооперативу, розташованому на вул. Шинній “Автолюбитель-14” присвоєно нову назву кооперативу, а також включено у його склад всіх громадян, які раніше отримали рішення на будівництво гаражів у даному кооперативі.
Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих №834 від 16.12.69 “Про виділення земельної ділянки виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих у північних кордонів міського лісорозсаднику для будівництва кооперативних автогаражів” виділено виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих земельну ділянку площею 0,45 га, яка знаходилася біля північних кордонів лісорозсаднику уздовж дороги до хлібозаводу для будівництва кооперативних гаражів на 35 автомобілів. Зазначеним рішенням виконком зобов’язав голову виконкому Жовтневої ради депутатів трудящих організувати кооператив із володільців автомашин, які мешкають у Жовтневому районі, зобов’язати правління кооперативу розробити проект забудови земельного ділянки і після закінчення будівництва гаражів надати в управління головного архітектора міста виконавчу зйомку забудованої дільниці.
У період з 1969 року на зазначеній земельній ділянці з дозволу районної і міської ради було здійснено будівництво капітальних гаражів членами кооперативу, що підтверджується архівними копіями рішень виконавчих комітетів.
Задовольняючи позов, Дніпропетровський апеляційний господарський суд в постанові зазначив, що спірна земельна ділянка була виділена саме для організації кооперативу володільців транспортних засобів; відповідними виконкомами затверджувались рішення правління кооперативу та надавалися дозволи на будівництво гаражів; проте відповідно до Основ земельного законодавства СРСР і союзних республік 1968 року (а в подальшому Земельного кодексу УРСР 1970 року) виконком районної ради депутатів трудящих не був визначений чинним на той період законодавством як суб’єкт землекористування, а відтак не мав права на користування земельною ділянкою.
Також суд апеляційної інстанції врахував обставини сплати позивачем земельного податку, та зауважив про те, що згідно зі статутом позивач створений для будівництва гаражів та здійснення організованого зберігання транспортних засобів, тому, за висновком суду, здійснення встановлених у статуті цілей кооперативу неможливо без наявності земельної ділянки.
Стаття 10 Основ земельного законодавства СРСР і союзних республік 1968 року передбачала надання земельних ділянок у користування у порядку відведення на підставі, зокрема, рішення виконавчого комітету відповідної ради депутатів трудящих, в якому зазначається мета, для якої вони відводяться, та основні умови користування землею. Право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування.
Земельний кодекс УРСР від 08.07.1970 у ст.ст. 16, 20 містив аналогічні положення, а також передбачав, що право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування; а право довгострокового тимчасового користування –відповідними актами; вказані документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі; право землекористування громадян, які проживають в містах і селищах міського типу засвідчується в реєстрових книгах виконавчих комітетів відповідних рад.
При розгляді справи суд апеляційної інстанції не встановив обставини щодо прийняття у встановленому законом порядку відповідного рішення про надання спірної земельної ділянки в користування позивачу та отримання ним документу, що посвідчує право користування.
Натомість, судом встановлено, що у рішенні виконкому Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих №834 від 16.12.69 визначено виділити виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих спірну земельну ділянку. Проте самий лише факт невіднесення цього виконкому до складу суб’єктів землекористування не свідчить про виникнення права користування спірною земельною ділянкою у позивача.
Крім того, у вказаному рішенні не вказано про виділення земельної ділянки Жовтневій райраді депутатів трудящих у користування, навпаки, голову виконкому Жовтневої ради депутатів трудящих зобов’язано організувати кооператив із володільців автомашин, які мешкають у Жовтневому районі, зобов’язати правління кооперативу розробити проект забудови земельного ділянки і після закінчення будівництва гаражів надати в управління головного архітектора міста виконавчу зйомку забудованої дільниці. Обставини щодо виконання вказаного рішення судом апеляційної інстанції не встановлені.
Також судами не досліджувались дозволи районної і міської ради на здійснення будівництва гаражів стосовно того, кому ці дозволи надавались, і хто саме здійснив будівництво вказаних гаражів: позивач у справі чи певні фізичні особи. З огляду на таке не встановлено належним чином і осіб, які здійснюють користування спірною земельною ділянкою протягом відповідного періоду, зважаючи на правовідносини між позивачем та членами кооперативу стосовно прав на майно та земельні ділянки.
Проте обставини наявності у певних осіб прав щодо розташованих на спірній земельній ділянці гаражів або щодо самої земельної ділянки, зважаючи на положення ст. 119 ЗК України, є суттєвими при розгляді справи по суті і підлягають встановленню з метою недопущення порушення прав будь-яких осіб при вирішенні спору.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема 43, 47, 43 ГПК України, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що прийняті без встановлення усіх суттєвих обставин у справі, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду необхідно встановити усі суттєві обставини у справі, зокрема, щодо підстав виникнення у позивача певних прав на спірну земельну ділянку, залучення до участі у справі осіб, прав і обов’язків яких стосуються спірні відносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу задовольнити частково.
2.Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.06 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.06 у справі №20/188-06 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький