2

Справа № 0909/6366/2012

Провадження №22ц/779/2945/2013

Категорія 21

головуючий у 1інст. Веселов В.М..

суддя-доповідач Фединяк В.Д.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого- судді Фединяка В.Д.

суддів: Мелінишин Г.П.,Матківського Р.Й.

секретаря Гавриляк Є.М.

з участю ОСОБА_3 її представника ОСОБА_4

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 їх представника

ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 і ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування квартири та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 16 жовтня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулась в суд з указаним позовом і просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 1996 року укладеного між нею та ОСОБА_5, посвідченого державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори, посилаючись на те, що вона є власником даної квартири, літня людина, яка потребує постійного нагляду внаслідок стану свого здоров'я. З метою надання їй допомоги вона зі знайомими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 перебувала у добрих стосунках і яким цілком довіряла, 13.06.1996 року уклала договір відчуження належної їй квартири, як вона вважала - довічного утримання. Разом з цим вона не бажала дарувати ОСОБА_5 квартиру, вважала що відповідачі ввели її в оману, позбавивши права власності на вказану квартиру, оскільки при підписанні угоди вважала, що вчиняє договір довічного утримання.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16 жовтня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення її позову, вказуючи на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив помилкове рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що відповідачі вели себе так, як ніби між сторонами укладено договір довічного утримання - постійно допомагали, забезпечували всім необхідним і вона була переконана про належність їй спірної квартири.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу підтримали, просять задовольнити цю скаргу.

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вважають оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим.

Інші особи, які беруть участь у розгляді справи в судове засідання не з'явились, хоч про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що не перешкоджає розгляду цієї справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка добровільно 13 червня 1996 року укладала саме договір дарування спірної квартири, так як самостійно подавала необхідні документи для вчинення такого договору, фактично проживаючи в належному їй будинку в АДРЕСА_2. Крім цього, доказів, що дарувальник помилявся щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні договору дарування, або доказів щодо введення останню в оману відносно даних обставин позивачем не надано.

Висновок суду є передчасним і погодитись з ним не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчений державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори. Після укладення договору позивачка залишилася зареєстрованою у цій квартирі.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову щодо визнання зазначеного договору недійсним, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.

Крім цього, застосовуючи підставу як обман для відмови у визнанні недійсним договору дарування спірної квартири, суд не звернув уваги на те, що ці правила застосовуються до дво- та багатосторонніх договорів.

Договір дарування за положеннями ст. 243 ЦК УРСР є одностороннім правочином, і відмова у задоволенні позову з цих підстав є невірною.

Позивачка підставами для задоволення позову, крім обману, зазначала й інші обставини, зокрема: що договір дарування укладений під впливом збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК), договір дарування укладений із ОСОБА_5 під умовою, а саме відповідачка взяла на себе зобов'язання надавати їй як особі похилого віку необхідну допомогу, даний договір уклала під впливом помилки вважаючи, що укладає договір довічного утримання(ст. 229 ЦК), умови зазначеного договору нотаріусом їй не прочитано незважаючи на те, що вона є неграмотною. Однак яку саме норму права слід було застосовувати до наведених нею обставин, вона не зазначила, а суд застосував лише недоведеність обману при тому, що ця норма закону застосована невірно.

Згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладення договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. За змістом зазначеної статті дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язків надання таких вигод.

Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2004 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 цього Кодексу(в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Тобто помилка - це неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Згідно ст. 229 ЦК України (в редакції 2004 року) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що сторони спірного договору не перебувають в родинних стосунках, познайомились під час неприязних стосунків позивачки з родичами та примусового виконання рішення суду у 1996 році про виселення племінника позивачки з спірної квартири , після укладення 13 червня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори, обдарована стала надавати дарувальнику необхідний догляд, допомогу по веденню господарства, піклувались про останню. Зазначені обставини визнані сторонами у справі, тому відповідно ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Також установлено, що позивачка на праві власності немає іншого житла, по даний час зареєстрована у спірній квартирі, укладаючи договір дарування цієї квартири вважала, що укладає договір довічного утримання, так як маючи на меті від обдарованої ОСОБА_5 отримання вигод матеріального, морального характеру, які нею фактично отримувались до жовтня 2011 року, тобто до отримання позивачкою довідки, в якій зазначено власником спірної кватири ОСОБА_5.(а.с.11).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що договір дарування спірної квартири позивачкою було укладено внаслідок помилки - неправильного сприйняття предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого угода не була б укладена.

Згідно ст.71 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно ст.76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Установлено, що позивачка про укладення договору дарування спірної квартири, а не договору довічного утримання дізналась 21 жовтня 2011 року, отримавши довідку №3452 від комунального підприємства «Житлоінфоценрт» м. Коломиї (а.с.11), а звернулась до суду з позовом про захист порушеного права 07 грудня 2012 року

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що позивачкою пропущений строк позовної давності з поважних причин та підлягає поновленню (ст.81 ЦК УРСР 1963 року), так як пропущення такого строку без поважних причин відповідно до вимог ст. ст. 75 і 80 ЦК УРСР 1963 року є самостійною підставою для відмови в позові.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суд враховує роз'яснення Пленуму Верховного Суду України із цих питань, даних у п. 9 постанови від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", про те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви. Згідно з п. 4 цієї ж постанови позивач має зазначити в позовній заяві, в чому така шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка просив стягнути 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що дії відповідача негативно вплинули на його фізичний та психічний стан. Проте ніяких доказів на підтвердження зазначених вимог ОСОБА_3 не надала, тому у задоволенні цих вимог слід відмовити.

За правилами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав встановлених п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_3

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 16 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 1996 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченого державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Головуючий-суддя       В.Д. Фединяк

Судді: Г.П. Мелінишин

Р.Й.Матківський