Справа №344/8432/13-ц
Провадження №22ц/779/3162/2013
Категорія 37
Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І.П.
Суддя-доповідач Шишко А.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Шишка А.І.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку в спадковому майні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 листопада 2013 року, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 листопада 2013 року задоволено позов ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку в спадковому майні.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону та є таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права при неправильному застосуванні норм матеріального права. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що оскільки між ним та його братом ОСОБА_3 ніколи не виникало і не виникає спору щодо спадкування, то заявлений позов ОСОБА_2 є безпідставним. Безпідставність позову підтверджується тим, що ОСОБА_2, яка нібито діє в інтересах чоловіка, ні в самій позовній заяві, ні будь-якими іншими документами, не довела наявність спору щодо спадкового майна. Апелянт стверджує, що ніколи не заперечував щодо права ОСОБА_3 на обов'язкову частку у спадковому майні, однак бажає особисто бути опікуном брата та здійснювати належний догляд за ним і за майном. Однак, суд першої інстанції на такі обставини справи уваги не звернув.
Також, суд не надав належної оцінки доводам відповідача з приводу того, що він заперечує проти задоволення позову не з причин небажання, щоб його брат мав обов'язкову частку у спадковому майні, а з тієї причини, що ОСОБА_2, будучи законним представником недієздатного, психічнохворого ОСОБА_3, переслідує виключно меркантильні інтереси, намагається різними шляхами заволодіти його майном. Зокрема, вона вже зверталась з позовом до суду про визнання права на половину спадкового майна та визнання заповіту недійсним. Однак, даний позов, згідно її заяви, був залишений без розгляду, оскільки позивач зрозуміла безперспективність такого позову. Крім того, ОСОБА_2 належним чином не виконує свої опікунські обов'язки щодо ОСОБА_3, а саме, не доглядає так як треба за недієздатним чоловіком, який постійно знаходиться в лікарні і позивач не хоче забрати його додому та наглядати за ним на дому. При цьому, спірне житлове приміщення перебуває у незадовільному стані, а ОСОБА_2 не приводить його до придатного для проживання стану.
Враховуючи такі дії позивача, апелянт звернувся до суду з адміністративним позовом до органу опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання неправомірним рішення засідання опікунської ради від 24.03.2010 року в частині залишення опікунства за ОСОБА_2, визнання дій опікуна відносно підопічного ОСОБА_3 неправомірними та такими, що порушують його права. У зв'язку з цим, відповідач подав до суду клопотання про необхідність зупинення провадження у даній справі до вирішення адміністративного позову, однак суд необґрунтовано відмовив у його задоволенні. У випадку позитивного вирішення адміністративного позову, ОСОБА_2 втратить право бути законним представником ОСОБА_3, а тому, не буде мати змоги звертатися до суду в його інтересах та від його імені розпоряджатися майном.
Також, суд першої інстанції незаконно визнав за ОСОБА_3 право власності на ? частку від всього житлового будинку, оскільки померлому ОСОБА_5 на праві приватної власності весь будинок не належав. На час складення заповіту 13.11.2006 року йому належало 59/100 частини будинку, а тому обов'язкова частка ОСОБА_3 повинна становити ? частки від належної спадкодавцю на праві власності частини будинку, а не від усього будинку.
Вислухавши суддю-доповідача, доводи апелянта та його представника, заперечення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає цим вимогам процесуального права.
Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції. Після його смерті відкрилась спадщина на майно, яке йому належало за життя, зокрема на частину будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1.
Спадкоємцями першої черги, згідно ст.1261 ЦК України, є два його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 03 червня 2002 року ОСОБА_3 визнано недієздатним, оскільки він являється інвалідом першої групи, перебуває на обліку в ОПНД з 1984 року та страждає параноїдною шизофренією з вираженим емоційно-вольовим дефектом, внаслідок чого не розуміє значення своїх дій та не може ними керувати.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26.12.2002 року №506 встановлено опіку над ОСОБА_3, призначивши опікуном його дружину ОСОБА_2, яка являється такою і на даний час.
За життя ОСОБА_5 склав заповіт від 13 листопада 2006 року, яким зробив розпорядження про те, що все належне йому, де б воно не було та з чого би воно не складалось, і все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право, він заповідає ОСОБА_4
Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Згідно ч.1 ст.1241 ЦК України, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
У відповідності до ч.1 ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3, який є недієздатним, а отже непрацездатним та являється спадкоємцем першої черги, згідно закону, належить право на обов'язкову частку в спадковому майні в розмірі ? частина.
При цьому, не заслуговують на увагу доводи апелянта з приводу того, що між ним та його братом відсутній спір щодо спадкового майна та те, що він не заперечує проти того, щоб ОСОБА_3 належала частка у спадку, однак, він категорично проти того, щоб нерухомим майном заволоділа ОСОБА_2
Згідно ст.55 ЦК України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.67 ЦК України, опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
ОСОБА_2 з 2002 року і по даний час являється опікуном ОСОБА_3, який є недієздатним, тобто не розуміє значення своїх дій та не може ними керувати. У порядку ст.75, 76, 79 ЦК України, від повноважень опікуна ОСОБА_2 не звільнялась, а опіка над ОСОБА_3 не припинялась.
А тому, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернулась з позовом до суду з метою захисту цивільних прав та інтересів недієздатного підопічного щодо спадкового майна, що являється не тільки її правом, а і обов'язком. Тим більше, що право власності на частину спадкового майна визнається не за опікуном, а за ОСОБА_3, як за законним спадкоємцем.
Що стосується адміністративної справи за позовом апелянта до органу опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання неправомірним рішення засідання опікунської ради від 24.03.2010 року в частині залишення опікунства за ОСОБА_2, визнання дій опікуна відносно підопічного ОСОБА_3 неправомірними та такими, що порушують його права, яка знаходиться у провадженні Івано-Франківського міського суду, то суд першої інстанції обґрунтовано не зупиняв провадження у даній цивільній справі до її вирішення.
Згідно п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Враховуючи предмет позову та обставини справи, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що необхідність зупинення провадження у справі була відсутня.
В той же час, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1.
Як вбачається з свідоцтва про право власності на жилий будинок від 02.12.1985 року, ОСОБА_5 (спадкодавцю) належить 59/100 частин житлового будинку, а не цілий будинок (а.с.2). Відповідно на дану частину будинку після смерті спадкодавця і відкрилась спадщина.
Друга частина будинку (41/100) належить ОСОБА_4, відповідно до договору дарування від 25.02.1986 року. Згідно даного договору ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 41/100 частину будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1 (а.с.98-99). Розмір часток ОСОБА_6 та ОСОБА_5 також наведено у довідці-характеристиці від 12.12.1985 року №1080, виданої Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації (а.с.100).
За таких обставин, ОСОБА_3 має право на ? частину у спадковому майні, а не на ? частину житлового будинку. А тому, колегія суддів вважає, що за ОСОБА_3, згідно заявлених позовних вимог, слід визнати право власності на 59/400 частин житлового будинку.
Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку в спадковому майні задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 59/400 часток житлового будинку АДРЕСА_1.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий А.І. Шишко
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин