Справа № 2-2309/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 травня 2013 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Ригіної Л.М.

при секретарі Петришин Г.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3 міська рада, Залізнична районна адміністрація ОСОБА_3 міської ради, Відділ приватизації житла Залізничного району м.Львова, ОСОБА_3 державна нотаріальна контора про визнання права власності,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 01.08.1999 року помер її батько ОСОБА_4, який проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1, загальною площею 44,8 кв.м. Її батько був зареєстрований та проживав в спірній квартирі з 23.07.1971 року і до дня смерті. 04.02.1994 року ОСОБА_4 звернувся до Відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1, до заяви були подані всі необхідні документи, а також сплачені необхідні кошти за приватизацію в розмірі 9922 крб. 56 коп. та 213661 крб. 07.02.1994 року Відділом приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації був направлений лист-замовлення в МБТІ для виготовлення поверхневого плану, експлікації площ та технічного паспорту. Дані документи були виготовлені 01.03.1994 року. Цього ж дня заява про приватизацію та необхідні документи були направленні у Відділ приватизації житла міської адміністрації для оформлення права власності на спірну квартиру. Однак жодних повідомлень про результат розгляду заяви ні з відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації , ні з відділу приватизації міської адміністрації не надходило. ОСОБА_4 вчинив всі необхідні дії для приватизації квартири АДРЕСА_1.

Позивач проживає в спірній квартирі з 26.01.1999 року по даний час та оплачує всі комунальні послуги. Відповідно до заповіту ОСОБА_4 все належне йому майно заповів позивачу. Після смерті батька позивач прийняла спадщину, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 14.11.2005 року. Позивач вважає, що ОСОБА_4 повинен був набути 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Як позивачу стало відомо вся квартира АДРЕСА_1 була оформлена на відповідача, а тому вона була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

22.11.2011 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, просить суд визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування; визнати незаконним та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради №649 від 10.09.1999 року “Про передачу квартири у власність” в 1/2 частині квартири АДРЕСА_1; визнати

недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 №15004-3 від 13.09.1999 року в 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав, покликаючись на її мотиви, додатково пояснив, що батько позивача ОСОБА_4 помер 01.08.1999 року. Він проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 23.07.1971 року до дня смерті. 04.02.1994 року ОСОБА_4 звернувся у Відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на себе та ОСОБА_2, яка також булла зареєстрована в спірній квартирі. До заяви були подані необхідні документи та були сплачені необхідні кошти за приватизацію. Проте квартира АДРЕСА_1 за життя батька приватизована не булла, а булла приватизована вже після йогосмерті тільки на відповідача. ОСОБА_4 фактично незаконно було відмовлено у приватизації, хоч він мав всі права та вчинив всі необхідні дії для приватизації 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, а тому набув право на 1/2 частину спірної квартири. Позивач як спадкоємець після смерті ОСОБА_4 прийняла спадщину, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 14.11.2005 року. Позивач як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_4 набула право на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Протягом десяти років тривають суди, які стосуються спірної квартири, позивач проживає в даній квартирі.

Просить суд поновити строк позовної давності звернення до суду та задоволити позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що ОСОБА_2 була зареєстрована в спірній квартирі як внучка ОСОБА_4 ОСОБА_4 звернувся в відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 і наслідки розгляду заяви є невідомими. Відповідач ОСОБА_2 на той час булла неповнолітньою і рішенням опікунської ради Залізничної районної адмінстрації №42 від 02.03.1993 року їй було призначено опікуна, а тому при вирішенні питання про приватизацію потрібно було дозвіл опікуна та опікунської ради Залізничної районної адміністрації, яких не було в ОСОБА_4, а тому дана заява про приватизацію спірної квартири не могла бути вирішена позивтивно. ОСОБА_4 звернувся з заявою про приватизацію в 1994 році, а помер тільки в 1999 році і протягом всього часу не оскаржив відмову в приватизації спірної квартири. Він також не звертався зі скаргами на захист своїх прав, тільки в 2011 року позивачка, як дочка ОСОБА_4 звернулась до суду. ОСОБА_2 будучи прописанною в спірній квартирі звернулась до відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та приватизували спіну квартиру. Позивач будучи незареєстрованою вселилась в спірну квартиру. Позивачка з позовом звернулась 21.04.2011 року, хоч в позовній заяві вказала, що 22.05.2002 року вона дізналась про приватизацію спірної квартири відповідачем. Позивач звернулась до суду через дев’ять років після того як дізналась, що її право порушено. А тому при вирішенні спору просить суд застосувати вимоги ст. 267 ЦК України та відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи ОСОБА_3 міської ради в попередніх судових засіданнях проти позову заперечила та пояснила, що ОСОБА_4 в 1994 році звернувся до відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адмінітсрації з заявою про приватизацію квартири відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 і до 1999 року дана квартира не була приватизована і ОСОБА_4 не звертався щодо порушення своїх прав. Як на даний час відомо розпорядження Залізничної райадміністрації про приватизацію спірної квартир не було, хоч документи подані ним і були підставними. 10.09.1999 року розпорядженням Залізничної райадміністрації було приватизовано спірну квартиру на відповідача. До відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації звернулась опікун

ОСОБА_2 з належними документами, а тому було винесено розпорядження про приватизацію квартири. Опікун відповідача мала право звернутись до органу приватизації після смерті ОСОБА_4 За життя ОСОБА_4 не оскаржив відмови в приватизації спірної квартири, а тому пропустив всі строки на таке оскарження. ОСОБА_4 з 1994 року мав право оскаржити дії чи бездіяльність органу приватизації, оскільки він не оскаржував відмову в приватизації спірної квартири, то він погодився з таким рішенням. Документи про приватизацію приймаються та розглядаються протягом одного місяця.

Просить суд в позові відмовити.

В останньому судовому засіданні 16.05.2013 року була відсутня, в заяві зазначила про слухання справи у її відсутність, суд ухвалив слухати справу у її відсутність.

Представник третьої особи: Залізничної районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради в судовому засіданні заперечив про ти позову та пояснив, що дійсно ОСОБА_4 1994 року звернувся до відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації, така заява була підставною, однак з яких підстав не було видано розпорядження про приватизацію йому не відомо. ОСОБА_4 протягом п’яти років мав право оскаржити дії чи бездіяльність органу приватизації, однак не оскаржив, а тому пропустив сві строки на таке оскарження. ОСОБА_4 помер 1999 році, однак позивач звернулась до суду з даним позовом в 2011 році, а тому пропустила строк звернення до суду.

Просить суд в позові відмовити.

Представник третьої особи Відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради в судовому засіданні проти позову не заперечив та пояснив, що дійсно в 1994 році до них звернувся ОСОБА_4 з належно оформленими документами з заявою про приватизацію квартири відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1, дані документи були прийняті та скеровані в міський відділ приватизації державного житлового фонду, однак не повернулись назад. Пізніше повноваження про прийняття рішень про приватизацію квартир перейшло до районних відділів, однак документи ОСОБА_4 не повернулись. Він визнає, що ОСОБА_4 дійсно звертався до них з заявою про приватизацію спірної квартири у відповіданості до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», однак рішення по даній справі не було прийнято, оскільки документи були загублені.

При вирішенні данного спору покладається на розсуд суду.

16.05.2013 року в судове засідання не з’явився, хоч належним чином був повідомлений про час і місце слухання справи, суд ухвалив справу слухати у його відсутності.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши сторони, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі – квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

В судовому засіданні встановлено, що до подання зави ОСОБА_4 від 01.03.1994 року батько позивача – ОСОБА_4, проживав та був прописаний в спірній квартирі з 23.07.1971 року до дня смерті. В судовому засіданні також встановлено, що батько позивача – ОСОБА_4 04-го лютого 1994 року звернувся у Відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації з заявою про приватизацію спірної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 44,8 кв.м. на себе та на відповідача ОСОБА_2, яка на той час була зареєстрована в тій самій квартирі. До поданої заяви були подані всі документи, а також сплачено всі необхідні кошти за проведення приватизації в розмірі 9922 крб. 56 коп., що стверджується квитанцією від 21.05.1993 року та 213661 крб. (квитанція від 02.0.21994 року). Однак, заява з додатками була загублена і рішення не було прийнято з вини відділу приватизації ОСОБА_3 міської ради.

Як стверджено матеріалами справи, 07.02.1994 року відділом приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації був направлений лист-замовлення в МБТІ для виготовлення поверхового плану, експлікації план та технічного паспорту і дані документи були виготовлені 01.03.1994 року і цього ж дня заява про приватизацію та необхідні документи були направлені у відділ приватизації житла міської адміністрації для оформлення права власності на квартиру. Наявне стверджено поясненнями представника позивача та поясненнями представника відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації, а також листом відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації (арк..спр.18 ).

Як пояснив в судовому засіданні представник відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації заява на приватизацію спірної квартири дійсно була здана батьком позивачки ОСОБА_4, про що є відмітка в журналі, однак всі справи передавались з відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації в міський відділ приватизації, справа ОСОБА_4 була загублена разом з заявою.

Представник відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації пояснив, що він визнає, що ОСОБА_4 звертався представника відділу приватизації встановлено, що Відділом приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації була проведена підготовка всієї документації для приватизації квартири і вся документація була передана в міський відділ приватизації і в книзі реєстрації заяв районного відділу приватизації не зазначено про повернення ОСОБА_4 з відмовою у прийнятті рішення про приватизацію квартири.

З матеріалів справи вбачається, що на час подання заяви про приватизацію ОСОБА_4проживав та був прописаний спірній квартирі на АДРЕСА_3 м.Львові разом з неповнолітньою ОСОБА_2 – відповідачем по справі. До заяви додано квитанції №0858, №066834, згідно яких була проведена оплата за приватизацію спірної квартири, згідно протоколу №1 опікунської Ради Залізничної райвиконкому від 20.01.1994 року було прийнято рішення про надання дозволу на приватизацію квартири. Як вбачається з копії реєстраційної книги 04.02.1994 року ОСОБА_4 подав заяву разом з додатками на приватизацію квартири АДРЕСА_4, навіть із зазначенням номеру телефону (арк..спр. 109).

Із змісту листів Відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації вбачається, що у випадку відмови у приватизації житла мешканцям, відділ приватизації міської адміністрації повідомляв мешканцям про причину відмовиу прийнятті рішення про приватизацію та з яких причин (арк..спр.45, 122,125 126). Однак, ОСОБА_4 відповіді не отримав.

Суд приймає до уваги пояснення представників позивача про те, що ОСОБА_4 був похилого віку, а отже чекав на те, що квартира повинна бути приватизована, оскільки всі документи у нього були прийняті з зазначенням номеру телефону і чекав повідомлення про прийняте рішення відділом приватизації державного житлового фонду міськвиконкому, а відповідач тим часом приватизувала квартиру після смерті позивача лише на себе; також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є людиною похилого віку, а отже теж не мала можливості вчасно звернутися з позовом з врахуванням того, що в судах слухалися інші позови пов’язані з виселенням позивача зі спірної квартири та позови, які випливали з приводу її прописки в спірній квартирі.

На даний час позивач ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі, іншого житла не має, а відповідач приватизувала житло, проживає за межами України і не користується житловою площею спірної двохкімнатної приватизованої квартири.

Відповідно до п.5 ч.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності» «якщо квартира (будинок) не були передані в власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак, якщо вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборони для передачі

квартири у власність наймача».

Отже, оцінюючи зібрані в сукупності та перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги є підставними, оскільки в судовому засіданні зібрані всі докази, які стверджують,що покійний ОСОБА_4 подав належні документи і спірна квартира за його заявою була безпідставно не приватизована.

Позивач ОСОБА_1, як донька покійного проживає в спірній квартирі з 1999 року. Сплачує всі комунальні послуги, прийняла частину спадкового майна у вигляді грошових вкладів, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом 14.11.2005 року; а отже підставно має прийняти спадщину на 1/2 спадкового майна – квартиру, яку неправомірно не приватизували відділ приватизації міськвиконкому за життя її батька – ОСОБА_4

Згідно ст. 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: … якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Наведене також стверджується, актом ЛКП «Сріблястий», квитанціями про оплату комунальних послуг.

Незважаючи на те, що відділ приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації вже приймав заяву в ОСОБА_4 в 1994 році і не було прийнято рішення стосовно прийнятої заяви та не було про те повідомлено заявнику, 10.09.1999 року відразу після смерті ОСОБА_4, який помер 01.08.1999 року, 10.09.1999 року було прийнято рішення № 649 про передачу квартири №80 і було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 №15004-3 від 13.09.1999 року, які слід визнати незаконними та частково скасувати.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст. 549 ч.1 п. ЦК УРСР в редакції 1963 року, Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”, Постановою Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, суд,-

вирішив:

Поновити строк позовної давності. Позов задоволити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації ОСОБА_3 міської ради №649 від 10.09.1999 року “Про передачу квартири у власність” в 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 №15004-3 від 13.09.1999 року в 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 145 грн. 10 коп. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя:

Рішення є оригіналом.