ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

23 листопада 2006 р.

№ 13/236

                                         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддів

Добролюбової Т. В. Гоголь Т.Г. , Продаєвич Л.В.

Розглянувши матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ”

на постанову

від 10.08.2006 року Луганського апеляційного господарського суду

у справі

№ 13/236

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ”

до	1.          Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Нафтохімекологія” 2.          Приватного підприємства “Секьюріті бізнес компані”

про	стягнення 122 000,00 грн. збитків

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:    Приманов С.А.- за дов. від 21.11.06 №184

від відповідача 1: Бабелюк В.А. –за дов. від 04.09.06

від відповідача 2: Проказа А.М. –за дов. від 22.11.06 №117

Товариством з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ” у травні 2006 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Нафтохімекологія” та Приватного   підприємства    “Секьюріті  бізнес   компані” збитків  у   розмірі             

доповідач: Добролюбова Т. В.

122 000,00 грн., з яких: 54286,00 грн. - витрати позивача на оплату праці в період коли вони не були допущені до роботи, але не були звільнені, 2214,00 грн. - фінансова санкція за невчасну сплату позивачем до бюджету податку на прибуток, 65500,00 грн. упущена вигода, як не отриманий прибуток.  Заявник обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачі у період з липня до вересня 2005 року перешкоджали його виробничо-господарській діяльності,  у зв’язку з чим у останнього виникли збитки, які підлягають стягненню відповідно до приписів статті 387, пункту 1 статті 623 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.07.2006, ухваленим суддею Яресько Б.В., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Обґрунтовуючи рішення  суд послався на приписи статей 22, 623 Цивільного кодексу України та статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем  факту протиправної поведінки відповідачів, а відтак і наявність підстав для стягнення збитків. Крім того, позивачем  не доведено розмір збитків та причинного зв’язку між протиправною поведінкою та не одержаними ним доходами. Оскільки причиною збитків позивач вважав чинення відповідачами перешкод у використанні ним орендованого приміщення, суд зазначив у рішенні, що заявником не надано доказів підтверджуючих наявність у нього права користування зазначеними приміщеннями. Водночас визнав недоведеним, що заробітна плата позивачем сплачувалася саме працівникам, робочі місця яких знаходились у спірних приміщеннях та що згадані працівники не працювали весь зазначений ним час з вини відповідачів.

Луганський апеляційний господарський суд України у складі головуючого - судді Медуниці О.Є. та суддів Бойченка К.І., Парамонової Т.Ф. постановою від 10.08.06 перевірене рішення  залишив без змін виходячи з тих же підстав, а апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ” - без задоволення. При цьому апеляційна інстанція, зазначила, що позивач мав право представити докази в підтвердження своїх  вимог на стадії розгляду спору господарським судом першої інстанції, зокрема платіжні відомості на видачу заробітної плати, податкове  повідомлення - рішення та платіжне доручення №279 від 22.09.05, однак судові  першої інстанції вони надані не були. Стосовно рішення Господарського суду Луганської області у справі №14/336 пн, суд його не врахував через те, що воно не набуло чинності.

Товариство з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ” звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, як ухвалені з порушенням приписів процесуального та матеріального права, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.  Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник  посилається на неприйняття до уваги судів рішення господарського суду від 26.06.06 №14/336пн, в якому зазначено про наявність протиправних дій з боку відповідачів та порушення прав позивача на орендовані приміщення. Крім того  скаржник вказує на порушення судами приписів статей 22, 49 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про неповноту з’ясування судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для справи.

Від Приватного підприємства “Секьюріті бізнес компані” та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Нафтохімекологія” судом отримано відзиви на касаційну скаргу, в яких  останні просять судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.  

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів  чинного законодавства,  відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом позову у справі є матеріально - правова вимога   Товариства з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Нафтохімекологія” та Приватного підприємства “Секьюріті бізнес компані”  54286,00 грн. витрат позивача на оплату праці в період з липня до вересня 2005 року на працівників, які не допускалися на свої робочі місця, 2214,00 грн. фінансової санкції, яку позивач сплатив за несвоєчасну сплату податку на прибуток за другий квартал 2005 року,  65500,00 грн. упущеної вигоди.  Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивачем не доведено факту протиправної поведінки відповідачів, розміру заявлених до стягнення збитків та причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідачів та зменшенням його доходів. Відповідно до приписів пункту 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її  цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.  Дана норма законодавства кореспондується з приписами статті 623 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодовувати кредиторові завдані цим збитки. Можливість використати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб з самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. При цьому, суди попередніх інстанцій, зазначивши у судових актах про ненадання позивачем доказів, підтверджуючих у нього право користування орендованим приміщенням не з’ясували, які  договірні зобов’язання взагалі існують між сторонами і які не виконані. Відповідно до приписів пункту 4 статті 65 Господарського процесуального кодексу України суддя з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору зобов’язує сторони, інші підприємства,  їх посадових осіб виконати певні дії; витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження. Якщо наданих сторонами доказів недостатньо для вирішення спору, суддя відповідно до приписів статті 38 Господарського процесуального кодексу України вправі витребувати у сторін додаткові докази, необхідні для з’ясування обставин, що мають значення для правильного розгляду справи і ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення. Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України  встановлено право господарського суду зупиняти провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами. Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають значення для даної справи. Так, матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачем надано копію ухвали Господарського суду Луганської області у справі №14/336 пн, з тексту якої вбачається, що предметом спору є визнання права позивача на оренду нежитлових приміщень за договором №А-040930 від 30.09.04 та про зобов’язання відповідачів усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування майном, що орендується. Відтак, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції невмотивовано відхилив посилання позивача на наявність справи пов’язаної з даною. При цьому, як встановлено приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежать від нього. З огляду на вказане,  ненадання судом апеляційної інстанції належної правової оцінки додатковим доказам, які подав  позивач, зокрема, рішенню у справі        №14/336 пн, оскільки воно не було предметом дослідження суду першої інстанції, колегією суддів визнається неправомірним. Як передбачено приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. За таких обставин довід скаржника про неповне з’ясування судом обставин справи визнається судом правомірним.  Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, судові акти у справі підлягають скасуванню, а справа - скеруванню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та виконати всі вимоги процесуального і матеріального законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Господарського суду Луганської  області від 05.07.2006 року та постанову Луганського  апеляційного господарського суду від 10.08.2006 року у справі №13/236 скасувати. Справу скерувати для нового розгляду до господарського суду Луганської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод “АкваПЛАСТ” задовольнити частково.

Головуючий                                                                           Т.Добролюбова

Судді                                                                                        Т.Гоголь

                                                                                     Л.Продаєвич