ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 р. | № 16/733 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Комерційно-виробнича фірма “Фінінвест ЛТД” |
на постанову | від 11.10.06 Київського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 16.02.06 |
у справі | №16/733 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Київського національного університету ім. Тараса Шевченка |
до | ТОВ “Комерційно-виробнича фірма “Фінінвест ЛТД” |
третя особа | Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву |
про | визнання договору недійсним |
за участю представників сторін |
від позивача: | Саленко І.В., дов. |
від відповідача: | Стасюк Р.М., дов. |
від третьої особи: | Євтодьєва І.М., дов. |
ВСТАНОВИВ:
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Комерційно-виробнича фірма “Фінінвест ЛТД” про визнання недійсним договору від 21.10.98 №07-191 про оренду нежитлового приміщення, припинення його дії на майбутнє та зобов’язання відповідача звільнити орендоване приміщення.
Ухвалою від 18.01.06 господарського суду м. Києва до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.
Рішенням від 16.02.06 господарський суд м. Києва (суддя Ярмак О.М.) позов задовольнив.
Постановою від 10.11.06 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Григоровича О.М. –головуючого, Гольцової Л.А., Рябухи В.І.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що коли орендодавцем нерухомого майна є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абз. 2 ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, тобто з Регіональним відділенням ФДМУ по м. Києву, що в порушення вимог цього закону та постанови КМУ №786, сторонами при укладенні спірного договору вчинено не було. Оскільки предметом позову є вимога визнати недійсним договір оренди, в разі задоволення позову договір оренди може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути все одержане за договором. Заперечення відповідача не прийнято до уваги, оскільки, за висновками судових інстанцій, повністю спростовуються матеріалами справи.
Ухвалою від 16.11.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляді до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин у справі та відхиленням доводів відповідача без належного обґрунтування, що є порушенням процесуального законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з п.п. 1, 2 Указу Президента України “Про Київський університет імені Тараса Шевченка” від 21.04.94 №176/94 (зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 30.05.95 №397/95) Київський університет імені Тараса Шевченка (далі – Університет) є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту, що реєструється Міністерством освіти України.
Також вказано органам державної виконавчої влади не передавати закріплене за Університетом майно, яке перебуває у загальнодержавній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям або іншим навчальним закладам.
Крім того, установлено, що Університет використовує закріплене за ним майно з освітньою метою для виконання своїх статутних завдань без зміни форми власності цього майна і утримує його за рахунок виділених Університету коштів.
Відповідно до п. 1.6 розділу 1, п. 11.2 розділу 11 Статуту Київського університету імені Тараса Шевченка університет зареєстрований Міносвіти України, має право на прийняття самостійних рішень у межах своєї компетенції з навчальної, науково-дослідної та виробничо-господарської діяльності, а питання надання в оренду будівель і споруд для діяльності будь-яких сторонніх державних, громадських, комерційних організацій вирішується лише ректором університету. Згідно з п. 3.1 Статуту в межах своєї компетенції ректор укладає угоди, договори, контракти, які стосуються усіх напрямків діяльності Університету.
Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який затверджено Указом Президента України від 14.01.2000 №64/2000, у п. 1.6, п. 2.2, 11.1 визначає що автономія Університету визначається цим Статутом і передбачає, зокрема, самостійне використання майна, переданого Університету в оперативне управління, яке належить йому на праві повного господарського відання, в тому числі для здійснення господарської діяльності, надання його в оренду та в користування без права викупу та право залишати у своєму розпорядженні, використовувати для розширення матеріально-технічної і спеціальної бази кошти від реалізації, здавання в оренду приміщень та обладнання, що не використовується, інвентарю, матеріалів та інших ресурсів. Питання надання в оренду будівель, споруд, навчального і наукового обладнання та іншого майна для діяльності будь-яких сторонніх державних, громадських та комерційних організацій вирішується виключно ректором Університету.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при укладенні спірного договору не було дотримано процедуру його погодження з Регіональним відділенням ФДМУ по м. Києву, чим порушено вимоги Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, постанови Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.94 “Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна”.
В силу ст. 8 Конституції України в Україні визнається принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 13 Конституцій України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституції.
Стаття 19 Конституції України визначила, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки Університет є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу тільки на підставі Указу Президента України, що у системі законодавства України визначено підзаконним актом, розпорядження закріпленими за ним об'єктами, належними до права власності Українського народу, від імені Українського народу здійснює лише відповідний орган державної влади, а не орган управління Університету.
Позивач правовою підставою визнання недійсним спірного договору оренди визначив порушення вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Тобто позивач вважає, що спірні відносини слід розглянути виключно на підставі положень Конституції України та законів України, оскільки цивільно-правові відносини Університет здійснює саме на підставі Конституції та законів України, що стосується і орендних правовідносин щодо закріпленого за Університетом на праві оперативного управління та господарського відання майна, а Укази Президента України щодо визначення його належним орендодавцем не поширюються на позивача в цих правовідносинах.
Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України “Про господарські суди”, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Враховуючи встановлення судом першої інстанції факту укладання договору оренди нежитлового приміщення №07-191 від 21.10.98 без погодження з Фондом державного майна України у порушення ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, судова колегія дійшла висновку, що цей договір є недійсним.
Зважаючи на надані сторонами докази, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі наданих позивачем і відповідачем довідок щодо обставин надсилання на погодження до ФДМ України листа у 1998 році відсутність такого погодження, передбаченого законодавством.
В касаційній скарзі відповідач посилається на неправомірне відхилення наданих ним доказів.
Проте згідно зі ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Суди встановили, що надані сторонами документи не відповідають вимогам процесуального законодавства, а відтак правомірно визнали недоведеними обставини погодження або непогодження укладення спірного договору оренди з ФДМ України.
Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права до встановлених обставини, тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 4, 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.06 у справі №16/733 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
2. Дію п. 3 ухвали Вищого господарського суду України від 16.11.06 у справі №16/733 припинити.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький