ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2013 року Справа № 904/6767/13
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач
суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.
при секретарі судового засідання: Гаврилову О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю б/н від 08.12.2013 р.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р. у справі № 904/6767/13 (суддя Кармазіна Л.П.)
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Борзна, Чернігівської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ
про стягнення 39 567,32 грн., -
ВСТАНОВИВ:
31 жовтня 2013 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6767/13 позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 суму основного боргу 29 860,15 грн., пеню у розмірі 2 320,10 грн., проценти за користування грошовими коштами 611,00 грн. та суму судового збору у розмірі 1 425,86 грн., а в решті позовних вимог відмовлено.
Непогоджуючись з даним рішенням господарського суду відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції відхилено клопотання відповідача та не долучено докази до справи, які підтверджують, що відповідач є дійсним боржником тільки за товар отриманий по видатковій накладній № СО-0000037 від 19.10.2012 р. на суму 6 317,95 грн., за якою він розрахувався частково на загальну суму 990,00 грн.
Видаткові накладні № СО-0000035 від 17.10.2012 р. на суму 12 535,51 грн. і № СО-0000036 від 18.10.2012 р. на суму 11 997,59 грн. апелянт вважає безтоварними, оскільки товар за ними він не отримував. На його думку, за цими накладними рахується борг ПП «Астар-Дніпро-Дистриб'юшн» перед ПП «Росток-К».
Крім того, апелянт посилається на відсутність у нього розрахункових документів на оплату товару та ненаданням позивачем належних доказів в підтвердження наявності у ФОП ОСОБА_2 зобов'язань щодо оплати за товар.
20.11.2013 р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду в судове засідання на 12.12.2013 р. о 10:45 год.
Відповідач (скаржник) у судове засідання не з'явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином (а. с. 104).
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, надав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просив залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р. у справі № 904/6767/13 без змін.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідність абзацу 3 пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (із змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Абзацом першим пункту 3.9.2. вищевказаної постанови визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
На думку колегії суддів, неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, оскільки у справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги.
12.12.2013 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що рішення господарського суду слід змінити, а апеляційну скаргу залишити без задоволення за наступних підстав.
Між ФОП ОСОБА_3 (далі - постачальник, або позивач) та ФОП ОСОБА_2 (далі - покупець, або відповідач) укладено договір поставки № 26/015/12 від 01.10.2012 р. (далі - договір), згідно якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язується передати покупцю товар в кількості та асортименті, передбаченими видатковими накладними, в обумовлений договором строк, а покупець зобов'язується без затримки прийняти та оплатити поставлений товар (а. с. 9).
Згідно п. 4.1. договору, відвантаження товару здійснюється автотранспортом постачальника на умовах СРТ-склад покупця, силами постачальника.
Згідно п. 4.3. договору, передача права власності на товар у відповідності до умов даного договору, здійснюється в момент фізичного прийняття товару та підписання уповноваженою особою покупця, накладної з відбитком печатки або штампа.
Згідно п. 6.1. договору, покупець оплачує постачальнику поставлений товар за цінами видаткових накладних протягом 14 календарних днів з дня поставки товару.
Розрахунки за товар згідно п. 6.2. договору, проводяться між постачальником і покупцем шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок або за готівковий розрахунок.
Так, на виконання п. 1.1. договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 30 850,15 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, а саме:
- видатковою накладною № СО-0000035 від 17.10.2012 р. на суму 12 535,51 грн.
- видатковою накладною № СО-0000036 від 18.10.2012 р. на суму 11 997,59 грн.
- видатковою накладною № СО-0000037 від 19.10.2012 р. на суму 6 317,05 грн.
- податковою накладною № 32 від 17.10.2012 р.
- податковою накладною № 33 від 18.10.2012 р.
- податковою накладною № 34 від 19.10.2012 р. (а. с. 17-22).
Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 990,00 грн., про що свідчать банківські виписки, що містяться в матеріалах справи та частково квитанціями на оплату товару (а. с. 52, 58-60), а саме:
- банківська виписка від 06.06.2013 р. про сплату 300,00 грн.;
- банківська виписка від 31.07.2013 р. про сплату 290,00 грн., квитанція № ПН33482К від 30.07.2013 р. про сплату 290,00 грн.
- банківська виписка від 16.08.2013 р. про сплату 400,00 грн., квитанція № 56 від 15.08.2013 р. про сплату 400,00 грн.
Часткова оплата відповідачем 990,00 грн. за поставлений товар також підтверджується поясненнями позивача (а. с. 41-42), актами звірки взаєморозрахунків між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 (а. с. 51, 57) та відповідачем не заперечується.
Таким чином, залишок боргу відповідача за поставлений позивачем товар становить 29 860,15 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією Вих. № 06/03-2013/2 від 06.03.2013 р. та просив відповідача погасити існуючу заборгованість (а. с. 27).
У відповідь на претензію, відповідач направив на адресу позивача відзив на претензію Вих. № 6/юр від 08.04.2013 р., згідно якого погоджується з поставкою позивачем товару за договором поставки № 26/015/12 від 01.10.2013 р. на суму 30 850,15 грн., який прийнятий відповідно до видаткових накладних.
Крім того, відповідач запропонував здійснити погашення заборгованості рівними долями протягом 6-ти місяців, починаючи з травня місяця 2013 р. (а. с. 28).
Оскільки за запропонованим відповідачем графіком погашення заборгованості не здійснено, позивач повторно звернувся до відповідача з претензією Вих. № 158 від 18.06.2013 р., якою просив останнього повністю розрахуватися за отриманий товар (а. с. 29-30).
На час розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачена, доказів повної оплати за поставлений позивачем товар, матеріали справи не містять.
Правовідносини, які склалися між сторонами в даній справі, породжують права та обов'язки пов'язані з поставкою товару.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки заборгованість за спірним договором у сумі 990,00 грн. сплачена відповідачем до звернення позивача з позовом до суду, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Отже, приймаючи рішення по даній справі, господарський суд правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність встановлених чинним законодавством підстав для їх часткового задоволення у сумі 29 860,15 грн.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки, на час розгляду справи, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості позивачу, він вважається таким, що прострочив.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 6.3. договору, сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару покупцем у строк, вказаний у п. 6.1. даного договору, постачальник має право вимагати від покупця оплату товару та оплати 2% від несплаченої суми за користування грошовими коштами постачальника.
Позивач нарахував відповідачу 611,00 грн. 2 % відсотків за користування грошовими коштами постачальника.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що покупець несе матеріальну відповідальність перед постачальником за прострочення оплати товару і зобов'язаний сплатити неустойку (пеню) у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення оплати, включаючи день оплати.
За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню у сумі 8 106,17 грн. та згідно пояснень позивача щодо підстав нарахування штрафних санкцій її розмір зменшено до 5 499,18 грн. (а. с. 55-56).
Однак, при нарахуванні пені, позивач застосував передбачену п. 7.2. договору відсоткову ставку у розмірі 0,1 %, яка перевищує встановлену законодавством подвійну облікову ставку НБУ, що призвело до арифметичної помилки в нарахуванні пені.
Перевіривши розрахунок позивачем суми пені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо обмеження розміру нарахованої позивачем пені подвійною обліковою ставкою НБУ згідно із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі N25/187).
Також, правильними визначаються колегією суддів дії місцевого господарського суду щодо обмеження періоду нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання шестимісячним строком, що передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, однак колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом допущено арифметичну помилку при розрахунку пені.
Так, за перерахунком апеляційним господарським судом за шість місяців прострочення платежу пеня складає:
За видатковою накладною № СО-0000035 від 17.10.2012 р. на суму 1235,51 грн., за період з 01.11.2012 р. по 01.05.2013 р. пеня складає 935,03 грн.
За видатковою накладною № СО-0000036 від 18.10.2012 р. на суму 11997,59 грн., за період з 02.11.2012 р. по 02.05.2013 р. пеня складає 894,90 грн.
За видатковою накладною № СО-0000037 від 19.10.2012 р. на суму 6317,05 грн., за період з 03.11.2012 р. по 03.05.2013 р. пеня складає 471,19 грн.
Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача складає 2 301,12 грн.
Стосовно нарахування 2 % колегія суддів вважає правильним рахувати період прострочення за видатковою накладною № СО-0000035 від 17.10.2012 р. в два етапи, а саме: з 01.11.2012 р. по 05.06.2013 р. на суму 12 535,51 грн. (до часткової оплати суми боргу у розмірі 300 грн.) та з 06.06.2013 р. по 23.07.2013 р. (після часткової оплати суми боргу, на момент складання позовної заяви) на зменшену суму 12 235,51 грн.
За підрахунком колегії суддів розмір 2 % за видатковою накладною № СО-0000035 від 17.10.2012 р. становить:
- на суму 12 535,51 грн. = 149,05 грн.
- на суму 12 235,51 грн. = 32,85 грн.
За видатковою накладною № СО-0000036 від 18.10.2012 р. на суму 11 997,59 грн. за період з 02.11.2012 р. по 23.07.2013 р. розмір відсотків становить 173,55 грн.
За видатковою накладною № СО-0000037 від 19.10.2012 р. на суму 6 317,05 грн. за період з 03.11.2012 р. по 23.07.2013 р. розмір відсотків становить 91,03 грн.
Всього, загальна сума 2 %, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача складає 446,48 грн.
Отже, рішення господарського суду Дніпропетровської області слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму основного боргу 29 860,15 грн., пені у сумі 2 301,12 грн., 2 % за користування грошовими коштами у сумі 446,48 грн., а всього 32 607,75 грн.
Доводи апелянта щодо відхилення місцевим господарським судом його клопотання та не залучення до справи доказів, які підтверджують, що відповідач є дійсним боржником тільки за товар отриманий за видатковою накладною № СО-0000037 від 19.10.2012 р. на суму 6 317,95 грн., за якою він розрахувався частково на загальну суму 990,00 грн. не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а тому колегією суддів відхиляються.
Також, безпідставними визнаються колегією суддів доводи апелянта про неотримання ним товару за видатковими накладними № СО-0000035 від 17.10.2012 р. на суму 12 535,51 грн. і № СО-0000036 від 18.10.2012 р. на суму 11 997,59 грн., які він вважає безтоварними, оскільки прийняття товару підтверджується його підписом з відбитком печатки на вказаних накладних.
Доводи скаржника про те, що за вказаними накладними рахується борг за ПП «Астар-Дніпро-Дистриб'юшн» перед ПП «Росток-К» не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Крім того, безпідставним є посилається апелянта у скарзі на відсутність у нього розрахункових документів на оплату товару, оскільки згідно п. 6.2. договору, сторони домовились, що розрахунки за товар проводяться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або за готівковий розрахунок. Між тим, всі реквізити постачальника (у тому числі й розрахунковий рахунок) зазначені в п. 11 договору.
Посилання апелянта на ненадання позивачем належних доказів в підтвердження наявності у ФОП ОСОБА_2 зобов'язань щодо оплати за товар, спростовується наявними в матеріалах доказами, а тому не приймаються до уваги колегією суддів.
З урахуванням вищезазначеного доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу колегії суддів, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати за подання апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі ст. 49 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 904/6767/13 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_3 АТ «ЕрстеБанк» в м. Києві, МФО 380009) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, р/р НОМЕР_4 ТВБВ № 10024/0179 філії ЧОУ ПАТ «Ощадбанк» в м. Борзна, МФО 353553) 32 607,75 грн., з яких: суму основного боргу 29 860,15 грн., пеню у сумі 2 301,12 грн., 2 % за користування грошовими коштами у сумі 446,48 грн., а також витрати на сплату судового збору у сумі 1 559,66 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Доручити господарському суду видати відповідний наказ.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 17.12.2013 р.
Головуючий Ю.Б. Парусніков
Судді Л.М. Білецька
І.В. Тищик