№ справа:123/4253/13-кГоловуючий суду першої інстанції:Козленко Віктор Васильович
№ провадження:11-кп/190/841/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Балахонов Б. Л.
_________________________________________________________________________________
А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д
А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" грудня 2013 р. м. Сімферополь
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді -Рижової І. В.
Суддів -Балахонова Б.Л., Мельник Т. О.
при секретарі -Люшня К.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальне провадження № 1кп/123/199/2013 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2013 року, яким
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Равнопілля Сімферопольського району АР Крим, громадянина України, який офіційно не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий: - 03.11.2010 року Київським районним судом м. Сімферополя АР Крим за ч.1 ст. 289 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, 08.11.2011 року звільнення від відбування покарання з випробуванням скасоване, звільнений з місць позбавлення волі 07.12.2012 року умовно - достроково на 11 місяців 9 днів,
засуджено за ч.2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 03.11.2010 р. і остаточно призначено покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Вирішено питання щодо речових доказів.
за участю прокурора обвинуваченогоАметової Д.С. ОСОБА_6 потерпілої - ОСОБА_8 захисника - ОСОБА_9
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він 14 лютого 2013 року, приблизно о 19-00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на станції технічного обслуговування автомобілів «Глобус» по вул. Красноармійська, 1/1 в м. Сімферополі, де він неофіційно працював авто електриком, скориставшись відсутністю ОСОБА_10, який передав йому ключі від автомобіля «MITSUBISHI COLT», реєстраційний № НОМЕР_1, 1998р. випуску, для його ремонту, проник в салон вказаного автомобіля, де за допомогою ключа від замка запалювання запустив двигун. Після цього ОСОБА_6, не маючи законної підстави на користування вказаним автомобілем, з місця скоєння злочину на вказаному автомобілі зник. Проїжджаючи по вул. Сталінграда в м. Сімферополі на зазначеному автомобілі, ОСОБА_6 скоїв дорожньо-транспортну пригоду, якою володільцю автомобіля ОСОБА_8 була заподіяна матеріальна шкода на суму 36731 грн. 82 коп.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину не визнав.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок стосовно нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції з дотриманням правил територіальної підсудності. Апелянт обґрунтовує свої вимоги невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а також істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що ОСОБА_10 сам передав йому ключі від автомобіля, для того, щоб він з'їздив до магазину, і це підтвердили свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Показання свідка ОСОБА_10, на яких і побудовано вирок, суперечливі і суперечать матеріалам кримінального провадження, та побудовані з метою самому ОСОБА_10 уникнути адміністративної відповідальності. Таким чином, апелянт вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Крім того, вказує на порушення вимог ст. 293 КПК України, що йому не було надано обвинувального акту, він був позбавлений можливості підготуватися до захисту; вважає, що матеріали кримінального провадження повинні розглядатися Центральним районним судом м. Сімферополя, тому що, автомобіля він взяв на вул. Красноармійській м. Сімферополя, який належить до Центрального району.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які підтримали доводи у частині необґрунтованості притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, але відмовились від доводів апеляційної скарги у частині порушення права на захист та порушення підсудності, прокурора та потерпілу, які просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 289 КК України підтверджується дослідженими в судовому засіданні та належним чином оціненими доказами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_10, який підтвердив, що давав ОСОБА_6 ключі від автомобіля ОСОБА_8, його дружини, але для ремонту; ОСОБА_6 просив у нього дозволу поїхати на автомобілі, але він відмовив, тому що останній був у стані алкогольного сп'яніння.
З показань свідка ОСОБА_14, оперуповноваженого Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим, вбачається, що коли він з іншими співробітниками приїхав на СТО, ОСОБА_6 пояснив, що йому передали для ремонту автомобіль «MITSUBISHI COLT» і ключі. Він посварився з дівчиною і на цьому автомобілі поїхав до неї.
Показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_14 повністю викривають обвинуваченого у вчиненні злочину.
Цим доказам суд дав належну оцінку та обґрунтовано визнав їх показання послідовними і такими, що узгоджуються як між собою, так і з іншими наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі і зі з'явленням зі знанням ОСОБА_6, де останній зізнався у тому, що без дозволу володільця автомобіля, який йому був переданий для ремонту, а також ключі від нього, виїхав з території СТО на пошуки своєї дівчини, з якою посварився (а.п. 32).
Підстав вважати, що ОСОБА_10 обмовив ОСОБА_6 з метою самому уникнути адміністративної відповідальності, не встановлено.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_10 сам передав йому ключі від автомобіля, для того, щоб він з'їздив до магазину, безпідставні і свого підтвердження не знайшли. Не підтвердилися ці доводи обвинуваченого і показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 у судовому засіданні. Так, згідно запису судового засідання від 24.05.2013 року, зазначені свідки особисто не чули, щоб ОСОБА_10 дозволяв ОСОБА_6 їхати кудись на автомобілі.
Допитані в суді другої інстанції свідки ОСОБА_13, ОСОБА_12 і ОСОБА_16 пояснили, що з ранку 14.02.2012 року вони разом з ОСОБА_6 і ОСОБА_10 в боксі СТО «Глобус» розпивали спиртні напої. Протягом дня останні двоє їздили до магазину щоб й ще придбати спиртне. ОСОБА_12 поїхав додому близько 15-00 годин, інші продовжували розпивати спиртне. При цьому машина «MITSUBISHI COLT», яку пригнав для ремонту форсунок двигуна ОСОБА_10, так і залишилася не відремонтованою і перебувала на майданчику, приблизно в 20 метрах від боксу. Ніхто з зазначених вище свідків не змогли з достовірністю сказати, що ОСОБА_10 давав ключі від машини ОСОБА_6 для поїздки за його особистими справами, але не виключають, що це могло мати місце. Як пояснив свідок ОСОБА_10 він не давав дозволу ОСОБА_6 користуватися машиною в його відсутність. При цьому не заперечував, що разом з ним їздив до магазину за спиртним, але керувати автомашиною йому не давав. Ключі від машини залишив у ОСОБА_6, так як ремонт призвести не встигли. Машина залишалася на території СТО, також і з цієї причини, що був у сильному стані сп'яніння. З зазначеної причини не дав би дозволу користуватися машиною і ОСОБА_6. Як останній нею скористався, йому не відомо, так як був у сильному стані сп'яніння і погано що пам'ятає.
Та обставина, що ОСОБА_10 відмовився їхати додому в стані сп'яніння на автомашині, яку пригнав для проведення ремонту, свідчить про усвідомлення ним протизаконність такої поведінки, якщо б це сталося. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, як і суд першої інстанції, що свідчення ОСОБА_10 про заперечення ним надання автомобіля ОСОБА_6, який перебував в стані сп'яніння, є правдивими. Що стосується показань обвинуваченого ОСОБА_6, суд першої інстанції дав їм належну оцінку і обґрунтовано визнав неспроможними і направленими на уникнення відповідальності за скоєне. Колегія суддів оцінивши показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про те, що ОСОБА_10 знав про вчинення ОСОБА_6 ДТП ввечері 14 лютого 2013 року злочину і не заявляв про це в міліцію, вважає що це не може служити підтвердженням про добровільність передачі їм ОСОБА_6 автомобіля для користування в його відсутність. До того ж, в даному судовому засіданні ОСОБА_10 уточнив, що пам'ятає тільки як виїжджав додому на таксі, а з ким їхав і як опинився вдома не пам'ятає, так як був у сильному стані алкогольного сп'яніння. А з показань свідка ОСОБА_18, інспектора ДАІ, вбачаєтьсяє, що при оформленні протоколу про ДТП, ОСОБА_10 стверджував, що автомашину напередодні залишав в майстерні й мови про те, що кому-небудь її передавав, не було.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про скасування вироку та повернення справи на новий розгляд у суді першої інстанції, а також про відсутність в його діях складу злочину передбаченого ст. 289 ч.2 КК України, є безпідставними, адже спростовуються вищенаведеними, а також іншими наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що на порушення вимог ст. 293 КПК України, йому не було надано обвинувального акту , у зв'язку з чим, він був позбавлений можливості підготуватися до захисту, спростовуються розпискою останнього від 29.03.2013 року про отримання ним копій обвинувального акта, цивільного позову та реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 6).
Також неспроможні доводи апеляційної скарги обвинуваченого про порушення судом територіальної підсудності.
Згідно зі ст. 32 КПК України Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.
Тобто основною юридичною ознакою для визначення територіальної підсудності є місце вчинення кримінального правопорушення, яке згідно з п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України належить до обставин, що підлягають доказуванню у кожному кримінальному провадженні.
Так, як встановлено судом, незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_6 вчинено на вул. Красноармійській, яка відноситься саме до Київського району м. Сімферополя.
Будь - яких інших істотних порушень кримінального процесуального законодавства, що ставлять під сумнів законність і обґрунтованість вироку не встановлено.
У зв'язку з викладеним, апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу апеляційного суду може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
С У Д Д І:
Б.Л. Балахонов І.В. Рижова Т.О. Мельник