Номер провадження № 22-ц/785/8354/13

Головуючий у першій інстанції Пучкова І.М.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2013 року м. Одеса

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Сватаненка В.І., Суворова В.О.

за участю секретаря - Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» до ОСОБА_2, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ» про визнання кредитного договору частково недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року ПАТ «Банк Національний Кредит» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ТОВ «НАДІЯ» про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 30.05.2008 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» (на той час - АКБ «Національний Кредит») та відповідачем було укладено кредитний договір №02-87/85, за яким відповідач отримав кредит у сумі 505000,00 грн., зі сплатою 17% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 28.05.2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 30 травня 2008 року між банком та ТОВ «Надія» було укладено договір поруки № 02-87/88, за яким поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором.

На виконання п. 3.1 Кредитного договору, позивачем 30 травня 2008 року передано відповідачу кошти у розмірі 505000 грн. готівкою.

Таким чином позивач вчасно та у повному обсязі виконав свої зобов'язання за кредитним договором.

Всупереч статтям 526, 530 ЦК України, пунктами 2.4, 3.4 кредитного договору, ОСОБА_2 порушив строки повернення заборгованості за кредитним договором.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору, 10 червня 2009 року ОСОБА_2 та ТОВ «Надія» було направлено повідомлення про порушення зобов'язань.

Таким чином станом на 11 серпня 2010 року загальна заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем становить 624204,93 грн., з яких: 377754,00 грн. - заборгованість за кредитом; 91174,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 116744,59 грн. - прострочені проценти; 5742,78 грн. - прострочена комісія; 26056,31 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та сплату процентів; 2513,86 грн. - 3% річних; 4219,39 грн. - індекс інфляції; яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2011 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Банк Національний кредит до ТОВ «Надія» - закрито, роз'яснено заявнику, що даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розгляд справи за позовом ПАТ «Банк Національний кредит» до ОСОБА_2 продовжено.

В уточнених позовних вимогах ПАТ «Банк Національний кредит» просили суд стягнути заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2011 року цивільну справу за позовом ПАТ «Банк Національний кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2011 року апеляційну скаргу начальника управління по роботі з проблемною заборгованістю ПАТ «Банк Національний кредит» відхилено, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2010 року про відкриття провадження залишено без змін.

У лютому 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ «Банк Національний Кредит», ТОВ «НАДІЯ» про визнання кредитного договору частково недійсним, посилаючись на те, що за кредитним договором №02-87/85, укладеним 30.05.2008 року, кредитні кошти у сумі 505000,00 грн. були отримані безпосередньо фінансовим директором ТОВ «Надія» виключно для вирішення виробничих питань.

Сам банк виступив ініціатором правочину щодо надання кредиту ТОВ «Надія» шляхом залучення робітника підприємства ОСОБА_2 у якості позичальника, волевиявлення останнього не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Також, банк жодного разу не здійснив перевірки цільового використання кредитних коштів, автомобіль, на придбання якого у ТОВ «Надія» надавались кошти, так і не був поставлений товариством ОСОБА_2

Крім того, спірний договір був укладений з порушенням положень СК України, оскільки дружина позичальника не надавала згоду на здійснення угоди, тому ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання кредитного договору в частині, де він вказаний як позичальник, недійсним, та визнання ТОВ «Надія» позичальником за кредитним договором за №02-87/85 від 30.05.2008 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Національний кредит» про визнання кредитного договору № 02-87/85 від 30 травня 2008 року таким, що порушує права споживача та визнання цього договору недійсним залишено без розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року позовну заяву ТОВ «НАДІЯ» до ПАТ «Банк Національний кредит», ОСОБА_2 про визнання договору поруки частково недійсним, та визнання ТОВ «НАДІЯ» позичальником залишено без розгляду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року позовні вимоги ПАТ «Банк Національний Кредит» до ОСОБА_2, третя особа - ТОВ «НАДІЯ», про стягнення заборгованості за кредитним договором за №02-87/85 від 30.05.2008 року задоволено, стягнуто з ОСОБА_2, на користь ПАТ «Банк Національний Кредит», заборгованість за кредитним договором за №02-87/85 від 30.05.2008 року в загальній сумі 624204,93 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом - 377754,00 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 91174,00 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 116744,59 грн.; прострочена комісія - 5742,78 грн.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків - 26056,31 грн.; неустойка в розмірі 3% річних - 2513,86 грн.; сума індексу інфляції - 4219,39 грн.; судові витрати у розмірі 1820 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Національний Кредит», ТОВ «Надія» про визнання недійсним кредитного договору за №02-87/85 від 30.05.2008 року в частині зазначення ОСОБА_2 позичальником, визнання позичальником за цим договором ТОВ «Надія» відмовлено.

Вважаючи ухвалу суду незаконною ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року в частині зазначення ОСОБА_2 позичальником, визнати позичальником за цим договором ТОВ «НАДІЯ», справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ПАТ «Банк Національний Кредит» та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд обґрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що між сторонами з 30 травня 2008 року діє кредитний договір № 02-87/85. відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 505000,00 грн. зі сплатою 17% річних, з кінцевим строком погашення до 28.05.2015 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитом між банком та ТОВ «Надія» 30 травня 2008 року укладеного договір поруки № 02-87/88, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність за виконання договору.

Відповідач умови договору не виконав, станом на 11 серпня 2010 року ним допущена заборгованість на загальну суму 624204,93 грн.. з яких борг за кредитом - 377754,00 грн., прострочена заборгованість за кредитом - 91174,00 грн., борг за відсотками - 116744,59 грн., комісія - 5742,78 грн., пеня - 26056,31 грн., неустойка 3% річних - 2513,86 грн., інфляція - 4219,39 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 у зустрічному позові посилався на те, що його волевиявлення не було вільним при укладенні зазначеного договору та просив суд визнати позичальником замість нього ТОВ «Надія».

Досліджуючи зазначені вимоги та докази по справі суд, відповідно до п. 7.6, кредитного договору дійшов правильного висновку, що відповідач в повному обсязі володів інформацією щодо умов кредитування про що свідчить його особистий підпис у зазначеному договорі, чим спростовуються доводи апелянта.

Посилання апелянта на порушення вимог ст. 65 СК України про необізнаність дружини та відсутність згоди на укладення кредитного договору, як на підставу визнання його недійсним суд обґрунтовано посилався на п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних відносин», відповідно до якого положення ст. 65 СК України щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосується права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Відповідач, укладаючи зазначений договір, не розпоряджався майном спільної власності подружжя.

Щодо вимог апелянта про неотримання автомобіля за кредитні кошти суд правильно посилався на п. 3.1 кредитного договору, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит одноразово в повному обсязі шляхом видачі готівки. Відповідно до заяви № 66 від 30.05.2008 року кошти за кредитом видані банком.

Договір на придбання автомобіля укладеного між апелянтом та третьою особою, контроль за його виконання лежить на сторонах зазначених правовідносин, а не на позивачеві.

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тому позивач сам визначив у який спосіб йому необхідно захищати своє порушене право.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2012 року визначено, що право вибору способу судового захисту, передбачено законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогою про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору. Набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.

Встановивши, що ТОВ «Надія» перебуває в стадії банкрутства позивач правомірно заявив вимогу про залишення позову відносно ТОВ «Надія» без розгляду, що правомірно дає позивачу право уточнити позовні вимоги не змінюючи предмету позову та підстави.

Вимоги апелянта про скасування оскаржуваного рішення та направлення справи на новий розгляд є необґрунтованим, оскільки апеляційній інстанції такого права не надано.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2013 року - залишити без з мін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.І. Сватаненко

В.О. Суворов