АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 1610/2625/2012
Номер провадження 11/786/666/2013
Категорія 395 КК України Головуючий у 1-й інстанції Тесленко Т. В.
Доповідач ап. інст. Ландар О. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого Ландара О.В.
суддів Герасименко В.М. Захожая О.І.
за участю прокурора Акулової С.М.
захисника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_3 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Кобеляки Полтавської області, мешканку АДРЕСА_1, громадянку України, українку, з повною середньою освітою, не заміжню, не працюючу, раніше судиму,-
- 11.09.2009 року Кобеляцьким районним судом з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11.12.2009 за ч.1 ст.185, ч.1 ст.121, ст. 69 КК України - на 3 роки позбавлення волі. Звільнена 11.09.2011 року на підставі Закону України «Про амністію»;
- 10.07.2012 року Кобеляцьким районним судом за ч.2 ст. 186, ст. на 4 роки позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки;
- 18.10.2012 року тим же судом за ч.2 ст. 185, ч.4 ст.70 КК України на 4 роки позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України з випробувальним терміном на 3 роки;
засуджено за ст. 395 КК України до 1 місяцю арешту.
На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кобеляцького районного суду від 18.10.2012 року і за сукупністю вироків призначено остаточне покарання у виді 4 років 1 місяці позбавлення волі.
За змістом вироку ОСОБА_3 визнано винуватою у тому, що вона, будучи особою, відносно якої відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі» постановою Кобеляцького районного суду від 22 листопада 2011року було встановлено адміністративний нагляд строком на 1 рік, неодноразово, без поважних причин та без відповідного дозволу працівників міліції залишала постійне місце проживання, а саме без поважних причин відсутня за місцем свого постійного проживання в АДРЕСА_2 12.09.2012 року о 23 год. 00хв., 17.09.2012 року о 22 год. 15. хв., 21.09.2012 року о 23 год. 00 хв., 29.09.2012 року о 23 год. 00 хв., 03.10.2012 року о 23 год. 00 хв., 15.10.2012 року о 23 год. 00 хв., та без відповідного дозволу знаходилася у м. Київ з 08 вересня 2012 року по 17 жовтня 2012 року.
Перебуваючи під адміністративним наглядом 17.04.2012 року та 23.05.2012 року була піддана штрафу у розмірі 51 грн. за ч.1 ст. 187 КУпАП., а 21.07.2012 року. за ч.2 ст. 187 КУпАП до штрафу в розмірі 170 грн.
08.09.2012 року, 15.09.2012 року, 06.10.2012 року, 13.10.2012 року та 20.10.2012 року засуджена також не з'явилась на відмітку до Кобеляцького РВ УМВС України, чим ухилилась від адміністративного нагляду.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї засуджена ОСОБА_3 порушує питання про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінальної справи. Свої вимоги мотивує тим, що матеріали справи сфальсифіковані, до адміністративної відповідальності за ст. 187 КУпАП вона не притягувалася, жодних постанов про адміністративне правопорушення, виписки з яких містяться у справі не отримувала, штрафи з неї не стягувались, а сам адміністративний нагляд, встановлений на підставі цих постанов є незаконним. Крім того стверджує, що тривалий час перебувала в лікарні на стаціонарному лікуванні, а тому від адміністративного нагляду умисно не ухилялася.
Заслухавши доповідача, думку прокурора Акулової С.М. про необґрунтованість апеляції засудженого та законність судового рішення, виступи засудженої ОСОБА_3 та її захисника ОСОБА_2 на підтримання принесеної апеляції, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів знаходить, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 323 КПК України (в ред.1960 р.) вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Статтею 67 КПК (в ред.1960 р.) передбачено, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Причому як для суду, так і для прокурора та слідчого, ніякі докази не мають наперед встановленої сили.
Згідно ст. 22 КПК (в ред.1960 р.) прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
За новим кримінальним процесуальним Кодексом України згідно зі ст. ст.92, 94, 17 КПК України обов'язок доказування обставин злочину, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.п.6.7 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 28.03.1986року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду» суди мають перевіряти обґрунтованість подання про встановлення адміністративного нагляду, належно перевіряти дані про вчинені особами правопорушення, а також законність застосування до них заходів стягнення за кожне правопорушення, не допускати засудження за ст.395 КК України лише за формальними ознаками при відсутності у особи умислу на порушення правил адміністративного нагляду.
Вказаних норм закону та керівних роз'яснень Пленуму ВСУ як суд першої інстанції, так і органи досудового слідства не дотримались.
Досудове і судове слідство по справі проведені вкрай поверхово, без належної перевірки питань обґрунтованості притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за кожне правопорушення, належної перевірки поважності причин невиконання ОСОБА_3 покладених на неї обов'язків, з'ясування питання її умислу.
Підставою для порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 було невиконання нею обов'язків, визначених постановою Кобеляцького районного суду від 22.11.2011 року про встановлення адміністративного нагляду.
Ця постанова, по суті визнана фундаментальним доказом винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 КК України.
Однак, оскільки адміністративний нагляд встановлюється тільки на підставі і в порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», прокурор, який порушував кримінальну справу та затверджував обвинувальний висновок, слідчий, а потім і суд, мали б передусім переконатися у дотриманні процедури та положень цього закону на стадії встановлення за ОСОБА_3 адміністративного нагляду.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 була засуджена за вироком Кобеляцького районного суду від 11.09.2009 року з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11.12.2009 за ч.1 ст.185, ч.1 ст.121, ст. 69 КК України - на 3 роки позбавлення волі та була звільнена з місць відбуття покарання за постановою суду від 11.08.2011 року на підставі Закону України від 08.07.2011р. «Про амністію», що апріорі свідчило про її належну поведінку, виправлення і відсутність небезпеки для суспільства.
Наявні у справі документи також не указують, що після прибуття на місце проживання і перебування там протягом кількох місяців, засуджена ОСОБА_3 вчиняла якісь правопорушення чи порушувала правила поведінки.
З огляду на те, що такі факти стали фіксуватися лише у кінці листопада 2011 року і безпосередньо за чотири дні до внесення до суду подання про встановлення відносно неї адміністративного нагляду, орган досудового слідства повинен був ретельно перевірити як їх істинність, так і справжні причини такої поведінки засудженої, що входило у предмет доказування у кримінальній справі та було суттєвими для правильного вирішення справи.
Вбачається, що протягом 18 - 21 листопада 2011 року відносно засудженої дільничним інспектором міліції були складені три протоколи про вчинення ОСОБА_3 правопорушень, передбачених ч.1ст.178 КУпАП, ч.2ст.178 КУпАП та ст.173 КУпАП, по яких ним же, та начальником Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області на засуджену були накладені стягнення у виді штрафу.
Відразу ж 21.11.2011р. начальник райвідділу міліції, вніс подання до суду про встановлення адміністративного нагляду, у якому обґрунтував свої доводи про неналежну поведінку ОСОБА_3 саме наявністю у неї трьох стягнень та без зазначення конкретної норми матеріального закону для ухвалення такого рішення, послався тільки на ч.2ст.5 Закону України « Про адміністративний нагляд…», що регламентує виключно процедурні питання (а.с.11)
Позаяк указане подання наступного дня було задоволено судом, який всупереч вимог ч.6 ст.5 Закону України « Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», яким передбачено право його оскарження, у постановленому рішенні неправомірно указав, що воно апеляційному оскарженню не підлягає (а.с.10)
Зі змісту постанови судді місцевого суду від 22.11.2011р. витікає, що він лише констатував наявність стягнень у ОСОБА_3, не вдаючись у перевірку законності їх накладення, та обґрунтував його тим, що вона була судимою за вчинення середнього злочину і систематично порушує громадський порядок.
Як на підставу для такого рішення, за його відсутності у поданні начальника міліції - суддя за власною ініціативою послався на п. «б» ст.3 Закону України «Про адміністративний нагляд…», суб'єктами якого за цим законом є виключно особи, які при звільненні з місць позбавлення волі залишаються бути небезпечними для суспільства, а подання щодо них вносяться начальником установи виконання покарань і розглядається судом за місцем знаходження такої установи.
З огляду на вказані обставини і зміст судового рішення, яке не було предметом перевірки у апеляційній інстанції, виходячи з вимог ст.ст.22, 64 КПК України слідчий, як самостійний суб'єкт кримінального процесу, у межах доказування ще на початковій стадії слідства мав насамперед перепровірити та об'єктивно з'ясувати чи не були штучно створені підстави для встановлення щодо засудженої ОСОБА_3 адміністративного нагляду, про що вона наразі вказує у скаргах, а для цього, як того вимагає закон, долучити до справи не виписки з постанов, а усі матеріали про вчинення нею правопорушень, як до встановлення адміністративного нагляду, так і після цього, дати їм оцінку, з'ясувати, яким чином, коли і ким звертались до виконання постанови органів внутрішніх справ про накладення штрафів, чи заводились виконавчі провадження за цими документами.
Ці питання залишилися і поза увагою прокурора. При цьому прокурор, який хоч і не приймав участі у судовому розгляді подання, але у межах своїх процесуальних функцій у кримінальному судочинстві наділений наглядовими функціями, повинен був перевірити наскільки рішення сулу про встановлення адміністративного нагляду відповідає вимогам чинного законодавства та дати оцінку тому, чи може це рішення у такому вигляді слугувати підставою для кримінальної відповідальності за порушення встановлених обмежень.
Із показань засудженої ОСОБА_3 видно, що у період адміннагляду вона була вагітна, перебувала певний час на стаціонарному лікуванні, про що достеменно було відомо
дільничному інспектору, але той спеціально ходив до неї додому та складав документи про її відсутність за місцем проживання без поважних причин. Такі доводи засудженої слідчий також не перевіряв. Він не вилучав і досліджував медичну документацію засудженої, не витребував з медичного закладу дані з її історії хвороби, про час перебування на лікуванні, тощо.
Відповідно до положень ст. 367 КПК (в ред. 1960 р.) підставами для скасування вироку при розгляді справи в апеляційному суді є:
1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;
2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи.
Статтею 368 КПК (в ред. 1960 р.) визначено, що однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного слід прийти до висновку, що досудове слідство по даній справі є однобічним та неповним, внаслідок цього вирок належить скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, в ході якого зазначені недоліки слід усунути з урахуванням доводів апеляційної скарги засудженої ОСОБА_3 і доповнень до неї, повно і всебічно дослідити всі обставини, які можуть мати значення для прийняття рішення у справі.
Керуючись ст. ст. 365, 366, КПК України (в ред..1960р.) колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію засудженої ОСОБА_3 частково задовольнити.
Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2013 року щодо ОСОБА_3 - скасувати, а матеріали кримінальної справи направити прокурору для організації додаткового розслідування.
Обраний місцевим судом запобіжний захід ОСОБА_3 у виді утримання під вартою скасувати, у зв'язку з чим негайно звільнити її з під варти у залі суду.
С У Д Д І :
Герасименко В.М. Ландар О.В. Захожай О.І.