ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 2-20/7388-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. –головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М. |
за участю представників: |
прокуратури | не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) |
позивача | Петруненко І.В., дов. від 30.01.2006 року |
відповідача | Пронченко Н.М., директор |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання | Прокурора міста Сімферополя |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду |
від | 24.07.2006 року |
у справі | № 2-20/7388-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим |
за позовом | Прокурора м. Сімферополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради та КП ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя |
до | Фірми “Дес-Транс” ЛТД |
про | розірвання договору оренди та виселення |
ВСТАНОВИВ:
У березні 2006 року Прокурор м. Сімферополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради та КП ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Фірми “Дес-Транс” ЛТД про розірвання договору від 04.10.2004 року № 120, укладеного між КП ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя та Фірмою “Дес-Транс” ЛТД, оренди нежитлових приміщень загальною площею 124, 9 м2 по вул. Марка Донського, 8 в м. Сімферополі та виселення Фірми “Дес-Транс” ЛТД з вказаного вище нежитлового приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе за умовами договору оренди від 04.10.2004 року № 120 зобов’язання, в порушення умов пункту 2 статті 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статті 526 Цивільного кодексу України, заходи по збереженню орендованих приміщень і виконанню всіх протипожежних вимог не здійснює. Крім того, позивач зазначає, що відповідач в порушення статей 18, 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, пунктів 4.1, 4.19 договору оренди від 04.10.2004 року № 120, використовує орендоване майно не за його цільовим призначенням і передав його в суборенду третім особам без згоди орендодавця.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.05.2006 року (суддя: Луцяк М.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року (судді: Щепанська О.А. –головуючий, Сотула В.В., Прокопанич Г.К.) по справі № 2-20/7388-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим у позові відмовлено.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди зазначають про те, що за час дії договору оренди ніякої шкоди об’єкту оренди не причинено, майно є застрахованим, і відповідачем здійснено заходів щодо пожежної безпеки, а суд не має доказів щодо систематичних порушень з боку відповідача правил пожежної безпеки, які б створювали реальну загрозу пошкодження орендованого майна. Крім того, суд зазначає, що відповідно до розпорядження голови Залізничної районної ради м. Сімферополя від 01.03.2006 року № 60 орендар отримав погодження передавати майно в суборенду і вказана обставина нічим не спростована. Апеляційний господарський суд також зазначає про те, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.01.2006 року по справі № 2-10/2755-2006 договір купівлі-продажу № 699, укладений між Фондом комунального майна Сімферопольської міської ради і відповідачем, визнано укладеним, а, оскільки вказане вище судове рішення набрало чинності, відповідач є власником орендованого приміщення і підстави для його виселення відсутні.
Не погоджуючиcь з постановою суду, Прокурор міста Сімферополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року по справі № 2-20/7388-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим, в якому просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким розірвати договір від 04.10.2004 року № 120, укладений між КП ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя та Фірмою “Дес-Транс” ЛТД, оренди не житлових приміщень загальною площею 124, 9 м2 по вул. Марка Донського, 8 в м. Сімферополі та виселити Фірму “Дес-Транс” ЛТД з вказаного вище нежитлового приміщення, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 18, 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статей 639, 640, 783 Цивільного кодексу України, статей 179, 181 Господарського кодексу України, статей 22, 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Зокрема, заявник зазначає про те, що посилання Севастопольського апеляційного господарського суду на те, що з 13.01.2006 року відповідач є власником спірних приміщень і в періоді, в якому були допущені порушення він не був орендарем, є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи не підтверджено право власності відповідача на ці приміщення, так як останній не сплатив їх повну вартість.
Відповідач надав відзив на касаційне подання, в якому просить касаційне подання залишити без задоволення, рішення та постанову залишити без змін, посилаючись на обґрунтованість їх прийняття.
Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради надав пояснення, в якому просить касаційне подання задовольнити, рішення та постанову у справі скасувати.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, КП ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя передало у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 124,9 кв. м., розташовані за адресою м. Сімферополь, вул. Донського, 8 Фірмі “Дес-Транс” ЛТД згідно договору оренди №120 від 04.10.2004 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що будь-якої шкоди об’єкту оренди не спричинено, майно є застрахованим, відповідачем здійснено заходи щодо забезпечення протипожежної безпеки, крім того, з 13.01.2006 року відповідач є власником орендованого майна, а отже відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди з підстав недотримання відповідачем заходів зі збереження орендованих приміщень та невиконання протипожежних вимог.
Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, зазначаючи про відсутність підстав для задоволення позову про виселення відповідача, оскільки з 13.01.2006 року відповідач є власником спірного майна, господарським судом апеляційної інстанції не враховано наступне.
Відповідно до частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами по справі укладений договір купівлі-продажу спірного приміщення не є безумовною підставою для висновку, що відповідач став власником спірного приміщення. Для повного та обґрунтованого висновку про набуття права власності на майно за договором суду слід дослідити зміст такого договору, зокрема щодо регламентації виникнення права власності у покупця, а також виконання договору в цій частині, а саме: чи відбулася передача майна набувачу, чи пов’язаний перехід права власності з оплатою майна, якщо так, то чи здійснена така оплата тощо.
Однак ці обставини залишилися поза увагою апеляційного господарського суду. За таких обставин висновок про те, що відповідач є власником спірного майна, зроблений при неповному з'ясуванні обставин справи, що є порушенням статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а також без застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, які підлягають застосуванню (статті 334 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального та матеріального права є підставою для скасування рішення та постанови.
Що стосується рішення суду першої інстанції, то воно також не може бути залишено без змін, оскільки прийняте без повного з’ясування обставин справи. Так, до прийняття рішення по справі (18.05.2006 року) була прийнята постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 року по справі № 2-10/2755-2006 за позовом фірми “ДЕС-Транс” ЛТД до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради про спонукання до укладення угоди. В силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлені під час розгляду спору між тими ж сторонами обставини не доводяться знову при розгляді іншого спору між тими ж сторонами. Вирішення питання щодо власника спірного приміщення є суттєвим при вирішені спору про виселення.
Також без оцінки судів залишилося те, що відповідач звертався до позивача за погодженням договору суборенди від 28.01.2006 року, в той час як договір купівлі-продажу спірного приміщення вважає укладеним ще 13.01.2006 року. Не дослідження цього питання є свідченням неповного з’ясування обставин справи.
За таких обставин рішення місцевого суду також підлягає скасуванню.
Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання Прокурора міста Сімферополя задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.05.2006 року по справі № 2-20/7388-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий О. Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова