. Справа № 22-10337/2006 р. Головуючий у 1 інстанції Бескровна О.Л.
Категорія 29 Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С, Шевченко В.Ю.
при секретарі Личкатій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 18 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,-
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. просять скасувати рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 18 вересня 2006 року, яким позовна заява ОСОБА_4. задоволена: ОСОБА_4. вселена в квартиру АДРЕСА_1; зобоз'язано ОСОБА_2., ОСОБА_1., ОСОБА_3. .не чинити ОСОБА_4. перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, - та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4. в задоволенні її позовних вимог у зв'язку з відсутністю спору.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідачі посилаються на невідповідність висновків суду матеріалам справи, а саме: висновок суду про те, що влітку 2002 року позивачка виїхала на дачу не відповідає дійсності, оскільки протирічить поясненням самої позивачки і матеріалам справи; ОСОБА_5 з. сім'єю проживав в спірній квартирі вже з лютого 2002 року за згодою позивачки і не перешкоджав їй проживати в окремій .кімнаті квартири; ключи від квартири у позивачки ніхто не забирав, а їх у неї украпи; взагалі позивачка не послідовна в своїх поясненнях і суд приймає їх до уваги, приходячи до помилкового висновку про те, що їй чинять перешкоди в користуванні квартирою; суд не звернув увагу на те, що з першого судового засідання вони віддавали позивачці ключі від квартири і просили повернутись в квартиру і проживати в ній, проте вона на- це не погодилась; з цих підстав вважають, що в даному випадку відсутній спір; незаконним є висновок суду про те, що невизнання ними позову свідчить про те, що вони чинять перешкоди в проживанні позивачки в квартирі.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідачі підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_4. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.
Судом першої інстанції встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1, яка знаходиться у комунальній власності, значаться зареєстрованими ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3. Квартира складається з двох кімнат загальною площею 50,0 кв.м. в т.ч. житлової - 27,80 кв.м.
З 2002 року позивачка ОСОБА_4. не проживає у спірній квартирі. Між сторонами склалися неприязні стосунки, часто відбуваються сварки. Без згоди позивачки відповідачами зазначена квартира була приватизована, а в подальшому подарована сину ОСОБА_1 від першого шлюбу - ОСОБА_5., який зі своєю родиною проживав у спірній квартирі.
Рішенням Ленінського районного суду м.Донецька від 12 жовтня 2005 року визнали недійсними приватизація спірної квартири, свідоцтво про право власності та договір дарування.
Іншого житла, крім спірної квартири, ОСОБА_4. не має. Відповідач ОСОБА_3. підтвердив, що він неодноразово бачив позивачку на залізничному вокзалі.
Невизнання відповідачами позову ОСОБА_4. суд розцінив як перешкоду позивачці в користуванні житловою площею і на підставі ст.47 Конституції України і ст.64 ЖК України вважав за можливе вселити позивачку у спірну квартиру і зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні житловою площею.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі ст.З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" №9 від 21 грудня 1990 року з подальшими змінами та доповненнями при судовому розгляді з'ясуванню і перевірці доказами.підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню цивільно-правового спору.
Як вбачається . з матеріалів справи основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є позивачка ОСОБА_4. Зазаначена квартира була отримана позивачкою ОСОБА_4. у 1979 році для себе і .для свого сина ОСОБА_2. Після реєстрації шлюбу її сина з відповідачкою в квартирі була прописана його дружина ОСОБА_1., а після народження у них сина ОСОБА_3, він також був прописаний б зазначеній квартирі.
14 березня 2000 року на спірну квартиру було видано свідоцтво про право власності, згідно якого ОСОБА_4. та відповідачам ОСОБА_2., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стало належати по 1/4 частці в спільній власності. 27 січня 2003 року ОСОБА_2. та ОСОБА_1. за договором дарування подарували свої частки квартири ОСОБА_5., який став проживати в спірній квартирі разом з сім'єю.
Як пояснювала в судовому засіданні позивачка ОСОБА_4. приблизно з 1988 року вона працювала на дачі в АДРЕСА_2 за сумісною згодою з сином і невісткою. В лютому 2002 року вона повернулась в місто Донецьк, проте проживати в своїй квартирі не змогла, оскільки в ній проживав син невістки від першого шлюбу ОСОБА_5 і їй стало відомо, що у її відсутності без її згоди відповідачі приватизували квартиру, а згодом син і невістка подарували свої частки ОСОБА_5. Вона вимушена була звернутись до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Ленінського районного суду м.Донецька від 12 жовтня 2005 року за позовною заявою ОСОБА_4. були визнани недійсними приватизація квартири АДРЕСА_1 і свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, видане на імя ОСОБА_4., ОСОБА_2., ОСОБА_1 та ОСОБА_2., а також договір дарування зазначеної квартири, укладений між ОСОБА_2., ОСОБА_1. та ОСОБА_5. від 27 січня 2003 року.
З пояснень позивачки вбачається, що до наступного часу вона не може спокійно проживати в своїй квартирі, вимушена проживати будь-де, оскільки син і невістка -відповідачі по справі, заявляють, що вона їм заважає, ключі від квартири не віддають, тому вона вважає, що повинна бути вселена на підставі рішення суду у присутності представника органів влади, тобто судового виконавця.
Відповідачі по справі не заперечували, що до наступного часу позивачка не проживає в спірній квартирі, хоча її речі всі знаходяться в квартирі, але їх вини в цьому немає; вона сама не повертається в квартиру з надуманих підстав.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що у позивачки були причини звернення до суду з цивільно-правовим спором за захистом своїх житлових прав, оскільки її право на житло, гарантоване Конституцією України, порушено і тому підлягає захисту шляхом вселення в квартиру і зобов'язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою. Висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам матеріального права та нормам процесуального законодавства.
Доводи відповідачів про те, що вони не перешкоджають позивачці користуватися спірною квартирою і тому відсутній цивільно-правовий спір є безпідставними, оскільки спростовуються зібраними по справі доказами, оціненими судом першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і не спростовують висновків суду.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.І п.1 , 308, 314 чЛ п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 18 вересня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.