ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

Вн. № 27/283

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2013 року № 826/12412/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

3-я особаМіністерство внутрішніх справ України

провизнання незаконною та нечинною Постанову №1098 від26.10.2011

Судова колегія у складі:

Головуючий суддя О.В.Головань,

судді О.В.Кротюк, А.С.Мазур

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про

визнання незаконним і нечинним п. 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" в останній редакції з доповненням, внесеним постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.13 р. №490, в частині слів "бланку або" і "у тому числі вартості персоналізації";

визнання незаконним і нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" в частині внесених змін до постанови Кабінету Міністрів України №795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ" і включення до пункту 27 Переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.07 р. №795, викладеного у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098, послуг з оформлення і видачі "паспорта громадянина України для виїзду за кордон" з розміром плати за надання послуги "87, 15 грн.", "паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого" з розміром плати за надання послуги "73, 32 грн.", "проїзного документу дитини для виїзду за кордон" з розміром плати за надання послуги "30, 35 грн." (в редакції заяви про зміну позовних вимог від 30.09.13 р.)

В судовому засіданні 14.11.13 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки до судового засідання не з'явилися представники відповідача та 3-ї особи, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи; судом заслухано пояснення учасників по справі; необхідності заслуховувати пояснення свідка чи експерта немає.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін та 3-ї особи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.10.11 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг", п. 1 якої затверджено Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, п. 2 якої внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 р. №795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ" (Офіційний вісник України, 2007 р., №42, ст. 1671; 2009 р., №9, ст. 272, №53, ст. 1839) зміни, що додаються.

П. 4 Порядку (в первісній редакції) у разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції.

Обсяг таких витрат визначається МВС.

11.07.13 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №490 "Про внесення зміни до пункту 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг", згідно якої доповнено абзац перший після слів "відповідної продукції" словами "у тому числі вартості персоналізації".

Згідно Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 р. №795 Перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затверджений зазначеною постановою, викласти в новій редакції, згідно якої

27. Оформлення та видача:

паспорта громадянина України для виїзду за кордон 87,15

паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого 73,32

проїзного документа дитини для виїзду за кордон 30,35

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказані положення нормативно-правового акту незаконними з таких підстав.

Позивач зазначає, що оскаржуваний нормативно-правовий акт до нього застосовано, оскільки у березні 2013р. він звернувся до Деснянського УДМС в Чернігівській області з заявою про видачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у чому йому було відмовлено з посиланням на необхідність дотримання вимог, в тому числі, постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг".

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.13 р. у справі №825/2787/13-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково - визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відмови 30.03.13 р. у прийнятті документів від ОСОБА_1 для оформлення і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон, протиправними; визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, котрі полягали у висуненні ОСОБА_1 під час подачі ним документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вимоги щодо надання платіжного документу про сплату платних послуг ДМС з оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон в розмірі 87 грн. 15 коп., протиправними; визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, котрі полягали у висуненні ОСОБА_1 під час подачі ним документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вимоги щодо надання платіжного документу про оплату бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон в розмірі 120 грн., протиправними.

Також позивач є батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження, виданого 29.10.03 р. НОМЕР_1, тому оскаржувана постанова стосується його також як батька неповнолітньої дитини, якій необхідно оформити документи для виїзду за кордон.

Щодо незаконності оскаржуваної постанови по суті позивач зазначає наступне.

Позивач вважає, що оскаржувана постанова порушує акти законодавства України, а також акти міжнародного законодавства щодо свободи пересування, зокрема, ст. 13 Загальної декларації прав людини від 10.12.48 р., якою проголошено право кожної людини залишити будь-яку країну, включаючи державу громадянства чи постійного проживання, і повертатися до неї, ст. 2 протоколу №4 від 16.09.63 р. до Конвенції, ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12.65 р., ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19.12.66 р., ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини від 20.11.89 р., що є частиною законодавства України внаслідок їх ратифікації; ст. 313, 274 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Конституції України.

Згідно ст. 7 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню.

Згідно Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. №231, за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордони не передбачено стягнення будь-яких платежів, крім державного мита, тоді як оскаржувана постанова запроваджує інші платежі, крім державного мита.

Позивач посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 05.06.13 р. у справі №К/800/10107/13, у якій суд дійшов висновку про послуги згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 можуть надаватися особі лише за її письмовою заявою, тобто, за наявності у неї бажання їх отримувати.

Позивач зазначає, що громадяни України, які на законних підставах постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, оформлюють закордонні паспорти в консульських установах, за що передбачено лише стягнення консульського збору та державного мита і не передбачено стягнення платежів, передбачених оскаржуваною постановою.

Вказане, на думку позивача, свідчить про наявність дискримінації щодо певної категорії громадян - які перебувають на території України і бажають отримати паспорт для виїзду за кордон, і порушує вимоги ст. 24 Конституції України, ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Позивач вважає, що запроваджені оскаржуваною постановою платні послуги не можуть вважатися адміністративними послугами в розумінні ст. 1 Закону України "Про адміністративні послуги". Крім того, Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.11 р., надання адміністративних послуг не передбачено.

Преамбула оскаржуваної постанови не містить посилання на нормативно-правовий акт, на підставі якого його прийнято; також відповідні повноваження Кабінету Міністрів України не передбачені ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Щодо вартості послуг за бланк паспорту та за вартість персоналізації позивач посилається на лист ДМС України від 02.04.13 р. №314з, у якому позивачу повідомлено, що розмір плати за ці послуги визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції - відповідним договором на виготовлення такої продукції, що також суперечить вищевказаним актам законодавства.

Позивач також посилається на те, що Законом України "Про державний бюджет на 2013 рік" для забезпечення виконання завдань та функцій у сфері громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Державній міграційній службі передбачено виділення коштів в розмірі 435 773, 2 тис.грн., що є достатнім для виконання своїх зобов'язань та функцій.

Відповідач - Кабінет Міністрів України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України у зв'язку з необхідністю скорочення кількості платних послуг, визначених Переліком платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.07 р. №795, зменшення розмірів плати і розмежування їх на адміністративні та інші, які надаються згідно з основною діяльністю.

Проект постанови погоджений без зауважень, відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.

Зокрема, вартість послуги за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.07 р. №795 і не була запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098

Поряд з правами громадяни України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, несуть і встановлені обов'язки, в даному випадку - це обов'язок сплатити державне мито (консульський збір) за видачу паспорта, тому посилання позивача на те, що при винесенні оскаржуваної постанови Уряд встановив майнові обмеження, котрі не передбачені Законом, є необґрунтованим.

Таким чином, законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення правил оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення (ст. 7 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України").

3-я особа - Міністерство внутрішніх справ України - проти задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на відповідність оскаржуваної постанови чинному законодавству.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін та 3-ї особи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно наданих доказів, в тому числі, постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.13 р. у справі №825/2787/13-а, позивач у березні 2013 р. звернувся до Деснянського УДМС в Чернігівській області з заявою про видачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у чому йому було відмовлено з посиланням на необхідність дотримання вимог, в тому числі, постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг".

Таким чином, у березні 2013 р. позивач став учасником відповідних правовідносин і набув право на звернення до суду з позовом про оскарження, в тому числі, постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг".

Оскільки саме у березні 2013 р. позивач став учасником відповідних правовідносин, то саме з цього часу розпочався строк на звернення до суду.

Позивач звернувся з позовом 30.07.13 р. (згідно поштового штемпеля), відповідно, позивачем не пропущено строк звернення до суду згідно ч. 2 ст. 99 КАС України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Згідно ч. 4 ст. 56 КАС України права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Позивач як батько неповнолітньої дитини має право представляти його інтереси, в тому числі, щодо питань, пов'язаних з отриманням документа для виїзду за кордон.

Згідно ч. 1 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

В той же час, згідно ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України.

За таких обставин до повноважень адміністративного суду не належить розгляд справ щодо відповідності актів (постанов і розпоряджень) Кабінету Міністрів України на відповідність Конституції України, тому суд, вирішуючи спір по суті, не надає оцінку посиланням позивача на порушення вимог ст. 24, 33 Конституції України.

Щодо відповідності оскаржуваної постанови законодавству суд зазначає наступне.

Зазначені у позові акти законодавства, яким, на думку позивача, не відповідає оскаржувана постанова, - ст. 313 Цивільного кодексу України, ст. 13 Загальної декларації прав людини від 10.12.48 р., якою проголошено право кожної людини залишити будь-яку країну, включаючи державу громадянства чи постійного проживання, і повертатися до неї, ст. 2 протоколу №4 від 16.09.63 р. до Європейської Конвенції з прав людини, ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12.65 р., ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19.12.66 р., ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини від 20.11.89 р. - визначають та гарантують право на свободу пересування, в тому числі, право вільно покидати територію України та повертатися на територію України, яке позивач вважає обмеженим.

На думку суду, вказаний висновок позивача не може бути визнаний обґрунтованим з таких підстав.

Згідно ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічно розуміється і право на свободу пересування громадянина України поза межами території України.

Обов'язок дотримання певних процедур, пов'язаних з пересуванням особи по території конкретної країни або за її межі, в тому числі, щодо ідентифікації особи в певний визначений законодавством спосіб, не може вважатися порушенням права на свободу пересування, оскільки є умовою здійснення такого пересування.

Відповідно, необхідність отримання документа для перетину кордону України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документа дитини для виїзду за кордон), а також запровадження плати за отримання такого документа самі по собі обмеженням права на свободу пересування не є, тому перерахованих позивачем актів українського та міжнародного законодавства оскаржувана постанова не порушує.

Щодо відповідності законодавству п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" (внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ") суд зазначає наступне.

Згідно Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" -

документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка (ст. 2);

Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню (ст. 7).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. №231 затверджено Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, згідно п. 10 яких для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон подається, в тому числі, квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.

Питання стягнення будь-яких інших платежів, крім державного мита, Правилами не передбачено, проте, це не означає, що їх здійснення неможливе та незаконне.

Поняття надання адміністративних послуг регулювалися підзаконними нормативно-правовими актами до прийняття Закону України "Про адміністративні послуги".

Зокрема, -

постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.07 р. №795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ" (в первісній редакції) затверджено вказаний перелік послуг, до якого включено п. 100 "Надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну";

постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.09 р. №737 "Про заходи щодо упорядкування державних, у тому числі адміністративних послуг" (в первісній редакції) затверджено Тимчасовий порядок надання державних, у тому числі адміністративних послуг та установлено, що Тимчасовий порядок діє у період до законодавчого врегулювання питань надання державних, у тому числі адміністративних послуг.

Згідно п. 1 Тимчасового порядку (в первісній редакції) -

послуги, що надаються органами виконавчої влади, державними підприємствами, установами та організаціями в порядку виконання ними делегованих державою згідно з нормативно-правовими актами повноважень, а також послуги, що надаються іншими підприємствами, установами та організаціями, яким делеговані закріплені згідно з нормативно-правовими актами за органами виконавчої влади повноваження щодо їх надання, належать до державних послуг.

До державних послуг не належать господарські послуги, які надаються органами виконавчої влади, державними підприємствами, установами та організаціями.

Адміністративна послуга - це державна послуга, яка є результатом здійснення суб'єктом повноважень щодо прийняття згідно з нормативно-правовими актами на звернення фізичної або юридичної особи адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків (отримання дозволу (ліцензії), сертифіката, посвідчення та інших документів, реєстрація тощо).

Державні, у тому числі адміністративні послуги можуть надаватися на платній і безоплатній основі.

Повноваження суб'єктів надання адміністративних та платних державних послуг визначаються нормативно-правовими актами.

Плата за надання таких послуг справляється у розмірах та порядку, що визначені законодавчими актами, а в разі, коли це не передбачено законодавчими актами, - актами Кабінету Міністрів України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.07 р. №795 наказом Міністерства внутрішніх справи України та Міністерства фінансів України від 05.10.07 р. № 369/1105/336 затверджено Розміри плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядок справляння плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ.

Зокрема, п. 86 Розмірів плати встановлено плату за надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну.

Таким чином, навіть до прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України законодавством передбачалася оплата надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну окремо від державного мита.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.11 р. № 33 "Деякі питання надання платних адміністративних послуг" встановлено, що з 1 березня 2011 р. надання платних адміністративних послуг здійснюється виключно бюджетними установами, а також підприємствами, небюджетними установами та організаціями, на які законодавчими актами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, покладено повноваження щодо надання таких послуг, і державними підприємствами, що належать до сфери управління Державної служби технічного регулювання.

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади доручено внести до 20 лютого 2011 р. на розгляд Кабінету Міністрів України проекти актів щодо затвердження переліків платних адміністративних послуг із зазначенням бюджетних установ, а також підприємств, установ та організацій і розмірів плати за надання зазначених послуг та оприлюднити такі переліки на офіційних веб-сайтах після їх затвердження.

Саме на виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України Міністерством внутрішніх справ України розроблено та подано до Кабінету Міністрів України проект оскаржуваної постанови "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг", якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 р. №795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ".

Таким чином, Кабінетом Міністрів України в даному випадку не було запроваджено жодних нових вимог щодо надання платних послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну порівняно з попереднім регулюванням цього питання.

Окремо суд звертає увагу на ту обставину, що згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про адміністративні послуги" (набув чинності з 07.10.12 р.) встановлено, що -

до набрання чинності законом, що визначає перелік адміністративних послуг та розміри плати за їх надання (адміністративні збори), плата за надання адміністративних послуг (адміністративний збір) при зверненні за отриманням платних адміністративних послуг сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Установлено, що:

1) центри надання адміністративних послуг утворюються міськими радами міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями до 1 січня 2014 року;

2) діяльність центрів надання адміністративних послуг, утворених до набрання чинності цим Законом, а також утворених у період до ухвалення нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, необхідних для організації діяльності центрів надання адміністративних послуг відповідно до цього Закону, повинна бути приведена органами, які їх утворили, у відповідність із вимогами, передбаченими цим Законом, до 1 січня 2014 року.

Таким чином, чинні станом до визначення Законом переліку адміністративних послуг та розміру плати за їх надання нормативно-правові акти, що регулюють вказане питання, підлягають до застосування до прийняття відповідного Закону.

Також суд зазначає, що законодавчі відмінності у процедурі отримання проїзних документів для виїзду за кордон громадянами України, які знаходяться на території України, та які знаходяться за кордоном, не можуть розцінюватися як дискримінація.

Зокрема, якщо громадяни України, які знаходяться на території України, крім державного мита сплачують вартість адміністративних послуг (що станом на час прийняття судового рішення не передбачено для то громадян України, які знаходяться за кордоном), то громадяни України, які знаходяться за кордоном, сплачують консульський збір (що не передбачено для громадян України, які знаходяться на території України).

Щодо відповідності законодавству п. 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.11 р. №1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" в останній редакції з доповненням, внесеним постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.13 р. №490, в частині слів "бланку або" і "у тому числі вартості персоналізації", суд зазначає наступне.

Вказаним положенням до складу платних послуг, пов'язаних з виготовленням бланків, віднесено і вартість відповідного бланку.

Суд не знаходить підстав для висновку про невідповідність вказаного положення вимогам законодавства, оскільки очевидно, що у випадку надання будь-якої платної послуги відшкодуванню підлягають, перш за все, видатки, пов'язані з матеріальним (технічним) забезпеченням послуги.

Придбання на підставі господарських договорів бланків документів не може розглядатися як виключно двосторонні відносини Міністерства внутрішніх справ України з господарюючими суб'єктами, які не стосуються отримувачів адміністративних послуг, оскільки бланки придбаються саме для їх використання з метою надання адміністративної послуги.

В частині слів "у тому числі вартості персоналізації" Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг доповнений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.13 р. №490.

Поняття "персоналізації" документів введено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.12 р. (набув чинності 06.12.12 р. після оприлюднення у офіційному виданні "Голос України" від 05.12.12 р. №231), згідно ст. 10 якого ведення Реєстру, виготовлення і персоналізація документів здійснюються згідно з вимогами міжнародних стандартів та відповідних державних стандартів щодо друкованих знаків для їх оптичного розпізнавання.

Оскільки законодавство передбачає процедуру персоналізації, то, відповідно, її вартість має включатися до вартості адміністративної послуги в цілому.

На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Головуючий Суддя О.В. Головань

Судді О.В. Кротюк

А.С. Мазур

Повний текст постанови

виготовлено і підписано 11.12.13 р.