267/5828/13-ц
2/267/2013/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2013 року м. Макіївка
Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області
у складі головуючого судді Помогаєва А.В.,
при секретарі Шуляк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання в Гірницькому районі міста Макіївки про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання в Гірницькому районі міста Макіївки про відшкодування моральної шкоди в сумі 40000 грн.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилається на наступні підстави:
У результаті роботи в умовах шкідливої праці на ШБУ №7 тресту «Макіїввуглебуд» йому було встановлено отримання професійного захворювання. Спільною комісією у складі представників міської СЕС м. Макіївки, міської лікарні №4, членів профкому ШБУ №7 тресту «Макіїївуглебуд» та страхових експертів ВВДФСС позивачу встановлено професійне захворювання, що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання за формою П4 від 06.06.2003р.
Згідно висновку МСЕК від 18.06.2003 р. у позивача встановлено 50% стійкої втрати працездатності. Медичними документами визначено діагноз – хронічна вертербогенна попереково-крестцова радікулітопатія у стадії загострення з помірним м’язово-тонічним синдромом, помірним правостороннім корінцевим больовим синдромом.
Внаслідок ушкодження здоров’я змінився звичайний спосіб життя позивача, він вимушений проходити щорічне обстеження та лікування, болісно реагує на зміни у погоді, має протипоказання щодо праці зі значним фізичним навантаженням. Це призвело до вимушених змін у життєвих, особистих і виробничих зв’язках. Незворотність погіршення стану фізичного здоров’я викликає пригнічений моральний стан.
Позивач просив справу розглянути за його відсутності у зв’язку зі станом здоров’я.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на необгрунтованність вимог.
Вислухавши в судовому засіданні представників сторін, та дослідивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.
Приписами ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що позивач тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості. Зокрема у Шахтобудівельному управлінні №7 тресту «Макіїввуглебуд» - з 24.12.1999 р. по 13.03.2003 р. що підтверджується копією трудової книжки (арк. справи 6-9).
Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання № 69 від 06.06.2003р. (а.с. 10, 11) підприємством Шахтобудівельне управлінні № 7 тресту «Макіїввуглебуд» проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання (хронічна вертеброгенна попереково-крестцова радилукопатія) і встановлено, що причиною захворювання є те, що позивач піддавався дії комплексу шкідливих виробничих факторів: пил, шум, локальна вібрація, тяжка фізична праця.
За результатами проходження медико-соціальної експертизи щодо наявності втрати професійної працездатності за підсумками первинного обстеження МСЕК випискою з акту огляду від 18.06.2003р. (а.с. 12) позивачу встановлено 50% втрати працездатності та третя група інвалідності.
Приписами ст. 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992р. № 2694-ХІІ визначено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-ХІV (далі - Закон № 1105-ХІV), який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку згідно статті 21 Закону надати соціальні послуги і провести виплати, передбачені цією нормою права, зокрема своєчасно та в повному розмірі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому: е) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Згідно зі ст. 6 Закону суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової втрати відповідно до статті 1 Закону було одним із засобів захисту особистих немайнових прав працівника. Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим, як це було передбачено підпунктом 1 частини першої статті 21, частиною третьою статті 28 Закону, покладався на установи Фонду.
Частиною 3 ст. 34 цього Закону передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Разом з тим, рішенням від 27.01.2004р. № 1-рп/2004 (п. 4.1) Конституційний Суд України роз'яснив про обов'язок відшкодування Фондом моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статі 28 цього Закону.
Пунктом 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005р. № 3235-IV та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р. № 489-V зупинено дію абзацу 4 ст. 1, підпункту «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-ХІV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23.02.2007р. № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 717-V), що набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключено ч.3 ст. 34 Закону № 1105-ХІV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Отже, з цього часу застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону України.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституцій ними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до положень ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, якщо стійку втрату працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період із 1 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року, тобто з дня набрання чинності Законом України «Про загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про держав ний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України № 717-V, потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди саме з Фонду.
А з 1 січня 2006 року потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України та ст. 237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Пунктом 3 Розділу XI «Прикінцеві положення» Закону № 1105-ХІV було установлено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 рок (пункт був доповнений Законом № 107-VI).
Разом з тим, дану зміну визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008р.
Отже, у період з 01.01.2008 року до 22.05.2008р. Фонд не був зобов'язаний здійснювати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. А, відповідно, з 22.05.2008р. повинен відшкодовувати моральну шкоду на загальних підставах, зокрема, щодо потерпілих, право на відшкодування моральної шкоди яких виникло з 1 квітня 2001 року до 1 січня 2006 року.
Суд виходить із вимог статей 21, 28, 34 Закону № 1105-ХІV в їх сукупності, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).
Враховуючи те, що факт отримання професійного захворювання позивачем встановлений довідкою МСЕК 18.06.2003р., суд визнає наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, з виконавчої дирекції Фонду.
Визначення моральної шкоди міститься у положеннях ст. 23 ЦК України, у якій зазначено, що моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обґрунтовуючи вимоги про наявність факту спричинення та розміру компенсації моральної шкоди, позивач зазначив, що в результаті отримання професійного захворювання він втратив 50% професійної працездатності, має 3-тю групу інвалідності, відчуває себе неповноцінною людиною, відчуває біль, не може повністю відновити здоров'я. Через профзахворювання порушені нормальні життєві зв'язки у зв'язку з неможливістю продовжувати активний спосіб життя.
Компенсація моральної шкоди оцінюється позивачем у розмірі 40 000,00 грн.
Приймаючи до уваги встановлені при розгляді справи безспірні обставини: факт отримання позивачем професійного захворювання на виробництві яке призвело до втрати професійної працездатності, необхідність постійного лікування, суд визнає, що професійне захворювання зумовило порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, негативно відбилося на його фізичному та психічному стані, змусило змінити спосіб життя і таким чином, позивачу завдана моральна шкода.
Визнаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги конкретні обставини хвороби, її тяжкість, характер та глибину пов'язаних з цим моральних і фізичних страждань, ступінь вимушеного порушення нормального укладу її життя та необхідність докладання для його організації додаткових зусиль, ступінь вини підприємства у нещасному випадку та, виходячи із суті позовних вимог, засад розумності і справедливості, встановлює суму відшкодування у розмірі 15 000,00 грн.
Моральна шкода, як наголошується в ч. 4 ст. 23 ЦК України, відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Позивачем при зверненні до суду за захистом порушеного права не понесені витрати на судовий збір. У зв'язку з тим, що відповідно до положень пп. 18 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 36-74-V1 від 08.07.2011р. органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звільнені від сплати судового збору, суд вважає за необхідне компенсувати їх за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, статтями 1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-Х1V, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки про відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000, 00 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов'язків, одноразово 15 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі оскарження – за результатами апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Гірницький районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.В.Помогаєв