ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 р. | № 242/20-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Першикова Є.В. |
суддів | Савенко Г.В. |
Ходаківської І.П. |
розглянувши |
касаційну скаргу | Приватного підприємства “Господар” |
на | постанову від 12.10.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду, та на рішення Господарського суду Київської області від 04.08.06р.про зупинення |
у справі | № 242/20-06 Господарського суду Київської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Бекон” |
до | - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім.Бузницького, м.Миронівка - Приватного підприємства “Господар” |
про | визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння |
З участю представників :
позивача – Куцаренко В.С., за довіреністю
Гак В.В., за довіреністю
відповідача –1: Веріщанська І.В., за довіреністю
відповідача -2: Федченко В.М., за довіреністю
Дегтярьов О.Ф., за довіреністю
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Бекон” звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Бузницького (відповідач 1) та Приватного підприємства “Господар” (відповідач 2) про визнання недійним договору купівлі-продажу цеху технічних фабрикатів, побутового корпусу (цеху утилізації), трансформаторної підстанції, підведеного водопроводу від артезіанських свердловин до водонапірної башти від 17 червня 2003 року, що укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Бузницького і Приватним підприємством “Господар” та витребування з чужого володіння –від Приватного підприємства “Господар” придбане за договором купівлі-продажу від 17 червня 2003 року майно: цех технічних фабрикатів, побутовий корпус (цех утилізації), трансформаторну підстанцію, підведений водопровід від артезіанських свердловин ТОВ “Бекон” до водонапірної башти, –на користь законного власника Товариства з обмеженою відповідальністю “Бекон”(т. 1 а. с. 122).
Рішенням господарського суду Київської області від 04.08.2006 року у справі № 242/20-06, яке залишене без змін постановою від 12.10.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 червня 2003 року цехів технічних фабрикатів та утилізації з трансформаторною підстанцією та підведеним водопроводом, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім.Бузницького і Приватним підприємством “Господар”; витребувано цех технічних фабрикатів, цех утилізації (побутовий корпус), трансформаторну підстанцію та підведений водопровід з чужого незаконного володіння Приватного підприємства “Господар” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бекон”; стягнуто з Приватного підприємства “Господар” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бекон” судові витрати.
Приватне підприємство “Господар” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 12.10.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Київської області від 04.08.2006 року у справі № 242/20-06, а справу передати на новий розгляд.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до засновницького договору від 30 серпня 1991 року Київський м’ясопереробний завод зобов’язався підготувати проектно-кошторисну документацію з будівництва малого підприємства “Бекон” в м.Миронівка, внести грошові та майнові вклади, а Колгосп ім. Бузницького –оформити під будівництво відповідні земельні ділянки та побудувати виробничі і допоміжні будівлі, внести грошові та майнові вклади.
В 1996 р. актом державної приймальної комісії прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об’єкт: м’ясопереробний комплекс ( двоповерхова будівля м’ясопереробного цеху, блок компресорної з котельною, водонапірна башта, криті і відкриті загони для утримання скота, прохідна та будівля жироловки).
Щодо інших об’єктів 02.03.2000 року. складено "Перелік будівель і споруд, які не передано як внесок до Статутного фонду ТОВ “Бекон”, а знаходяться на балансі СТОВ ім.Бузницького і є його власністю". Перелік підписаний та погоджений директором СТОВ ім. Бузницького та директором ТОВ "Бекон").
Згідно зазначеного переліку у власності СТОВ ім. Бузницького залишаються :
1.Приміщення теплиці.
2.Недобудоване приміщення цеху технічних фабрикатів з трансформаторною підстанцією.
3. Недобудоване приміщення цеху утилізації.
4.Підведений водопровід від артезіанської свердловини до водонапорної башні ТОВ "Бекон".
5. Артезіанська свердловина, що знаходиться поряд з фермою СТОВ ім. Бузницького.
6. Зовнішня каналізація.
17.06.2003р. між Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Бузницького (за договором –продавець) та Приватне підприємством “Господар” (за договором –покупець) укладено договір купівлі-продажу недобудованого об’єкта, згідно умов якого СТОВ ім. Бузницького продав недобудовані приміщення цехів технічних фабрикатів та утилізації з трансформаторною підстанцією та підведеним водопроводом, що розміщені та території ТОВ “Бекон” та біля неї.
В 2005р. об’єкти введені ПП "Господар" в експлуатацію (Акт державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію від 1 листопада 2005 року).
Позивач вважає, що відповідач-1 не був повноправним власником вказаного вище майна, а договір купівлі-продажу є таким, що не відповідає вимогам законодавства, зокрема, правовій нормі ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР, згідно якої право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Задовольняючи вимоги позивача про повернення майна з чужого незаконного володіння, та, визнаючи спірний договір недійсним, суд виходив із положень засновницького договору про створення малого підприємства “Бекон” від 30 серпня 1991 року та полежень статті 132 Цивільного кодексу Української РСР, зокрема, зазначив, що спірні будівлі є складовими частинами м’ясопереробного комплексу ТОВ “Бекон” та підпадають під класифікацію головної речі і приналежностей та наслідують долю головної речі. При цьому, судом не прийнято до уваги погоджений сторонами Перелік будівель і споруд, які не передано як внесок до Статутного фонду ТОВ “Бекон”, а знаходяться на балансі СТОВ ім. Бузницького і є його власністю від 02.03.2000 року. з посиланням на те, що державна реєстрація СТОВ ім. Бузницького відбулася лише 15.03.2000 року.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийняття судових рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
По-перше, суд не дав оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачем строків позовної давності.
Так, фактично позивач дізнався про можливе порушення своїх прав на спірні об’єкти з моменту підписання "Переліку будівель і споруд, які не передано як внесок до Статутного фонду ТОВ “Бекон”, та знаходяться на балансі СТОВ ім.Бузницького і є його власністю від 02.03.2000року, проте з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння звернувся в 2006р.
З моменту укладення спірного договору від 17.06.2003р. до звернення з позовною вимогою (19.06.2006р) про визнання договору недійсним також минуло більше трьох років.
Враховуючи заявлені відповідачем доводи щодо пропуску позивачем строків позовної давності суду необхідно було дослідити зазначені обставини в розрізі норм законодавства, що регулюють застосування строків позовної давності.
Також суд, посилаючись на те, що спірні об’єкти є приналежностями закінченого будівництвом м’ясопереробного комплексу, тому повинні наслідувати долю основної речі, не оцінив доводи відповідачів про те, що спірні об’єкти перебували на балансі СТОВ ім.Бузницького ще в 1996р. і обліковувалися окремо від затрат на ТОВ “Бекон”.
Як випливає зі змісту спірного договору від 17.06.2003р. Приватним підприємством "Господар" були придбані недобудовані приміщення цехів технічних фабрикатів та утилізації з трансформаторною підстанцією та підведеним водопроводом.
За поясненнями відповідачів, ПП"Господар" придбав об’єкти незавершеного будівництва, на протязі тривалого часу здійснював його добудову, створюючи належні і придатні для експлуатації об’єкти. Будівництво в повному обсязі було завершене в листопаді 2005 року та введене в експлуатацію (Акт державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію від 1 листопада 2005 року). Наведене, на думку ПП «Господар», підтверджує, його право власності на спірні об’єкти на підставі ч.2 ст. 331 ЦК України, яка передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва.
Проте, суд на вказані обставини уваги не звернув та оцінки не дав.
Також, відхиляючи як доказ "Перелік будівель і споруд, які не передано як внесок до Статутного фонду ТОВ “Бекон”, а знаходяться на балансі СТОВ ім. Бузницького і є його власністю" від 02.03.2000 року, що підписаний сторонами, суд обмежився посиланням на те, що державна реєстрація СТОВ ім. Бузницького відбулася лише 15.03.2000 року.
При цьому, доводи відповідачів про те, що СТОВ ім. Бузницького створене 02.03.2003р. (протокол №3 від 02.03.200р. зборів засновників СТОВ ім.. Бузницького) і є правонаступником АП ім. Бузницького, а тому директор мав право підпису в інтересах товариства, залишені судом поза увагою.
Окрім того, судом витребувано з володіння відповідача-2 водопровід. Однак, суд не дав будь-якої оцінки доводам відповідачів, які викладені в поясненнях у справі з посиланням на відповідні докази, про те, що водопровід побудований ще колгоспом ім.Бузницького до 1991р. і належав лише йому.
Колегія суддів зазначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Беручи до уваги, що вказані питання не були предметом судового розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови .
Керуючись, ст.ст.111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Господар” задовольнити.
Постанову від 12.10.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Київської області від 04.08.06р. у справі № 242/20-06 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Є. Першиков
Судді Г. Савенко
І. Ходаківська