ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 р. | № 24/174 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Першикова Є.В. |
суддів : | Савенко Г.В. Ходаківської І.П. |
перевіривши матеріали касаційної скарги | Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-Плюс” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року |
у справі | № 24/174 господарського суду м.Києва |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-Плюс” |
до про | 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Укр-метал” 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрресурс” визнання добросовісним набувачем та визнання договору недійсним |
за участю представників сторін:
позивача: Губський В.Г. дов.від 27.03.2006 р.
Цвєтков Г.О. дов.від 12.12.2006 р.
відповідача 1:Хілова І.М. дов.від 01.06.2006 р.
відповідача 2:Абросімова О.В. дов. від 11.01.2006 р.
За згодою сторін відповідно до ч.2 ст.85 та ч.1 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 21.12.06 були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
Ухвалою від 21.11.2006 року колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого судді Ходаківської І.П., суддів: Савенко Г.В., Данилової Т.Б, було прийнято до провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-Плюс”. Розгляд було призначено на 21.12.2006 року.
Для розгляду господарської справи, призначеної на 21.12.2006 року за № 24/174 господарського суду м.Києва призначено колегію, що працює у постійному складі : суддя Першиков Є.В.- головуючий, судді: Савенко Г.В., Ходаківська І.П. (розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 20.12.2006 року).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліс-Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання його добросовісним набувачем нерухомого майна - адміністративно-побутового корпусу (літера А) загальною площею 2 035,00 кв. м., 4-поверхового, розташованого в м. Києві по вул. Будіндустрії, 8, та визнання недійним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.11.2002 № 05, укладеного між ТОВ "Виробниче підприємство "Укр-метал" і ТОВ "Укрресурс".
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.05.2006 року позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліс-Плюс" задоволено. А саме: визнано ТОВ "Поліс-Плюс" добросовісним набувачем нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 8, а саме: адміністративно-побутового корпусу (літера А), 4-х поверхового, загальною площею 2 035,00 кв. м.. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу №05 від 05.11.2002 року та акт приймання-передачі до нього від 05.11.2002 року, укладені між ТОВ "Виробниче підприємство "Укр-метал" та ТОВ "Укрресурс", предметом яких є нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 8.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року у справі № 24/174 рішення господарського суду м. Києва скасовано. В позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року, посилаючись на те, що постанова апеляційної інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвели до прийняття неправомірної постанови, Товариство з обмеженою відповідальністю “Поліс-Плюс” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою б/н від 17.10.2006 року. В якій скаржник просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року скасувати, рішення господарського суду м. Києва від 30.05.2006 року у справі № 24/174 залишити без змін.
ТОВ “Виробниче підприємство “Укр-метал” скористалось правом, наданим ст.1112 ГПК України та подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року у справі № 24/174 залишити без змін з підстав зазначених у відзиві.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами, 16.03.2004 року між позивачем та ТОВ "Металтрейд" був укладений договір купівлі-продажу відокремленого нерухомого майна, яким є адміністративно-побутовий корпус (літера А), 4-поверховий, загальною площею 2 035,00 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 8.
Даний договір посвідчений 16.03.2004 року приватним нотаріусом.
31.03.2004 року право власності позивача було зареєстроване КП "Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про що було зроблено запис в реєстрову книгу № 7з-210 за р. № 648-3 та видано відповідне реєстраційне посвідчення.
Після виникнення у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс-Плюс" права власності, позивачем було з’ясовано, що 05.11.2002 року між відповідачем ТОВ “Виробниче підприємство “Укр-метал" (далі по тексту відповідач 1) та відповідачем ТОВ "Укрресурс" (далі по тексту відповідач 2) був укладений договір № 5 купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 8, серед яких є й адміністративно-побутовий корпус (літера А), загальною площею 2 035,00 кв. м. (далі - Договір № 5), який належить позивачу.
05.11.2002 року відповідачами був підписаний акт приймання-передачі майна згідно з переліком Договору № 5.
Скасовуючи рішення господарського суду щодо визнання позивача добросовісним набувачем нерухомого майна, суд апеляційної інстанції визнає, що позивач набув права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2004 року, але при цьому відзначив, що діюче законодавство не передбачає такої форми правового захисту майна , як визнання особи добросовісним набувачем.
Але Цивільний кодекс встановлює певні умови, за яких власник має право витребувати свою річ із чужого незаконного володіння та з якими пов’язані такі поняття як добросовісність та недобросовісність володіння річчю. Аналізуючи ст. 388 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати –є добросовісним набувачем.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду щодо визнання недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу №05 від 05.11.2002 року та акт приймання-передачі до нього від 05.11.2002 року, укладені між ТОВ "Виробниче підприємство "Укр-метал" та ТОВ "Укрресурс", предметом яких є нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 8, а саме: адміністративно-побутового корпусу (літера А), 4-х поверхового, загальною площею 2 035,00 кв. м., зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору № 05 від 05.11.2002 недійсним посилаючись на те, що дана угода укладена між відповідачем-1 і відповідачем-2 з метою отримання ТОВ "Укр-метал" ліцензії для переробки брухту кольорових і чорних металів. Оскільки дана угода укладена без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) то вона підлягає визнанню недійсною. Судом також зазначено, що дана обставина визнається відповідачем-2 і заперечується відповідачем-1, але оскільки позивачем не подано будь-яких доказів на підтвердження позовної вимоги про визнання угоди мнимою, окрім визнання позову відповідачем-2, це не дає підстав для задоволення позову в цій частині.
Оскільки, касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а також не має права збирати нові докази або додатково їх перевіряти, висновки судової колегії грунтуються на наявних матеріалах справи та аналізі правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо незадоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-Плюс” про визнання договору недійсним з огляду на наступне.
Згідно ст. 224 ЦК УРСР (чинного на дату укладення Договору № 05 від 05.11.2002 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується продати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено господарським судом та підтверджено матеріалами справи, під час укладання спірного договору його сторони не мали на меті виконувати умови договору та вчиняти юридичні наслідки, передбачені вказаним договором.
Відповідно до п.14 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", мнима угода (ст.58 ЦК УРСР) є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою.
Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони спірного договору № 05 від 05.11.2002 р. зобов'язання, визначені цим договором, не передбачали такими, що підлягатимуть виконанню, що підтверджує відсутність у його сторін волевиявлення на дійсне відчуження майна та перехід права власності.
В рішенні господарського суду також зазначено, що відповідачі не заперечували про відсутність проведення покупцем –ТОВ “Виробниче підприємство “Укр-метал" оплати, фактичної передачі нерухомого майна та технічної документації.
Згідно ч.7 ст.3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004 № 1952 –ІV зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими у випадку виникнення спору щодо нерухомого майна.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем, в свою чергу, було зареєстровано право власності КП "Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", було сплачено грошові кошти, встановлені договором, позивач отримав від продавця всю технічну документацію на об’єкт нерухомості та належним чином сплачує податок на землю.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства та досліджені фактичні обставини справи, колегія судів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення вимог позивача, а апеляційний господарський суд безпідставно скасував законне рішення суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс-Плюс” задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року у справі № 24/174 скасувати.
Рішення господарського суду м.Києва від 30.05.2006 року у справі № 24/174 залишити без змін.
Головуючий, суддя Є.Першиков
Судді Г.Савенко
І.Ходаківська