ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 р. | № 1/39-38.1 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»та дочірньої компанії «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року у справі № 1/39-38.1 за позовом дочірньої компанії «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»про стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2006 року дочірня компанія «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»про стягнення 229897,06 грн. основного боргу, 527305,82 грн. пені, 16092,79 грн. штрафу, 1214204,97 грн. інфляційних втрат, 262067,79 грн. 3 % річних, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору № 06/02-2062/1 від 28 грудня 2002 року про постачання природного газу в частині розрахунків.
Листом від 14 березня 2006 року позивачем зменшено розмір пені до 221130,66 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 28 березня 2006 року в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року рішення місцевого суду скасовано частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 229897,06 грн. основного боргу, 221130,66 грн. пені, 1214204,97 грн. інфляційних, 262130,66 грн. 3 % річних. В решті судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального права.
В касаційній скарзі відповідач, вказуючи на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду другої інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.
В судовому засіданні оголошено перерву до 13 грудня 2006 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, суд вважає, що касаційна скарга відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга дочірньої компанії «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 28 грудня 2002 року сторонами укладено договір № 06/02-2062/1 на постачання природного газу для потреб населення.
Предметом спору у справі є заборгованість відповідача перед позивачем, яка виникла внаслідок неоплати населенням за спожитий у 2003 році природний газ.
Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з того, що з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13 листопада 1998 року № 1785 та Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 758 від 12 липня 2000 року «Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»за поставлений природний газ»відповідач не мав жодної можливості здійснювати розрахунки за поставлений природний газ в іншому порядку та строки, у тому числі встановлені договором № 06/02-2062/1 від 28 грудня 2002 року, і не розпоряджався коштами, що надходили на його розподільний рахунок від абонентів в якості оплати останніми спожитого ними природного газу. Заборгованість за постачання в 2002 році природного газу для потреб населення перед дочірньою компанією «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»покривалась відповідачем шляхом перерахування з розподільних рахунків останнього коштів, що надійшли в рахунок оплати природного газу для потреб населення в 2003 році.
Не погодившись з даним твердженням, суд другої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що затверджений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 липня 2000 року за № 759 алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків при надходження коштів за поставлений природний газ на розподільчі рахунки підприємств. Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін договору щодо строків оплати вартості переданого природного газу та не припиняє зобов’язань боржника щодо сплати боргу.
Встановивши, що відповідач має заборгованість за поставлений природний газ у сумі 229897,06 грн., суд другої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність задоволення позову в цій частині.
Правильний висновок апеляційного суду і про те, що інфляційні та 3% річних не підлягають стягненню до 1 січня 2004 року, так як Прикінцевими положеннями Закону України “Про внесення зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР” від 8 жовтня 1999 року № 1136-ХІV, яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачала, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг, за обставин, що предметом згадуваного договору, який покладено в основу позову, є постачання природного газу для потреб населення.
Отже, апеляційний суд мав підстави, скасовуючи рішення господарського суду, задовольнити позов як і щодо заявленої суми заборгованості за поставлений природний газ і починаючи з 1 січня 2004 року також скореговані інфляційні та 3% річних, виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України.
Виходячи з припису п. 5 р. ІХ “Прикінцеві положення” Господарського кодексу України попередні судові інстанції дійшли висновку про відмову у задоволенні позову дочірньої компанії “Газ України” в частині вимог щодо стягнення штрафних санкцій, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Судові рішення в цій частині відповідають матеріалам справи і вимогам закону, а доводи касаційної скарги позивача їх не спростовують.
Разом з тим не можна погодитись з постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову щодо вимог про стягнення пені, так і з рішенням господарського суду першої інстанції щодо відмови у стягненні заявленої суми пені.
В порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, місцевим господарським судом не перевірено та не зазначено в судовому рішенні, коли саме, в який період виник борг, на який нараховано пеню, в якій сумі. Зважаючи на періодичність платежів та умови договору, яким передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, суд не з’ясував, коли у позивача виникло право вимоги на стягнення.
Апеляційний господарський суд не звернув уваги на вказані порушення суду першої інстанції, не перевірив дані обставини та не дав їм належної правової оцінки, внаслідок чого також припустився порушень норм процесуального права.
Крім того, приймаючи рішення про стягнення пені в період поза-межами дії договору, на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги, суд, в порушення вимог ст. 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”, не навів розрахунку, з якого він виходив при задоволенні позову щодо стягнення пені, та не навів норм матеріального права, якими він керувався, приймаючи рішення в цій частині.
Між тим, встановлення вказаних обставин має істотне значення для правильного застосування норм матеріального права, в тому числі законодавства про позовну давність, та законного вирішення спору.
З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції у справі в частині стягнення пені та розподілу судових витрат не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами чинного законодавства України, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, дійсні права та обв’язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від 28 березня 2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року у справі № 1/39-38.1 в частині вимог про стягнення пені та розподілу судових витрат скасувати і справу в даній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року у справі № 1/39-38.1 залишити без змін.
Касаційну скаргу дочірньої компанії «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»залишити без задоволення.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.