ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2006 р. | № 2-20/10909-2005 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Промислово-виробничого кооперативу “Арабат” |
на рішення | від 22.07.05 |
у справі | №2-20/10909-2005 |
господарського суду | АР Крим |
за позовом | ТОВ “Согласіє” |
до | Семисотської селищної ради |
про | визнання дійсною угоди (правочину) купівлі-продажу земельної ділянки |
за участю представників сторін |
від позивача: | Твердюков Є.М., дов. |
від відповідача: | у засідання не прибули |
від скаржника: | Мироненко С.М. –директор |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Согласіє” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Семисотської селищної ради про визнання дійсною укладеної між сторонами угоди купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення в с. Соляне площею 6 га для реалізації проекту “Будівництво та експлуатація соляного промислу “Арабат”.
Позов мотивовано тим, що відповідно до рішення сесії від 09.06.04 “Про передачу у власність шляхом викупу земельної ділянки ТОВ “Согласіє” для реалізації проекту “Будівництво та експлуатація соляного промислу “Арабат”, що знаходиться в с. Соляне Ленінського району АР Крим” відповідач після затвердження проекту відводу земельної ділянки та передачі її у власність зобов’язаний був внести відповідні зміни до обліково-кадастрової документації та видати Державний акт на право власності на землю після сплати грошових коштів за цю ділянку. Проте незважаючи на сплату позивачем відповідної суми коштів, відповідач відмовив у видачі Державного акту на землю та запропонував укласти договір оренди щодо цієї земельної ділянки.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність у Семисотської сільської ради документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, через відсутність визначення на місцевості меж населеного пункту с. Соляне.
Рішенням від 22.07.05 господарський суд АР Крим (суддя Луцяк М.І.) позов задовольнив, визнавши дійсним здійснений між сторонами правочин купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Рішення мотивовано посиланням на положення ч. 2 ст. 218 ЦК України та обставини сплати позивачем ціни продажу, фактичного користування ним земельною ділянкою під фактично придбаними ним об’єктами нерухомості.
Ухвалою від 30.06.06 господарський суд АР Крим прийняв до провадження подання прокурора Ленінського району АР Крим про перегляд рішення у справі за нововиявленими обставинами. Проте у зв’язку з надходження касаційної скарги на рішення справу надіслано до Вищого господарського суду України.
Ухвалою від 16.11.06 Вищий господарський суд України призначив до розгляду клопотання про прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Промислово-виробничого кооперативу “Арабат”, в якій заявлено вимоги про скасування рішення у справі на підставі п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стаття 107 ГПК України передбачає право на звернення з касаційною скаргою у справі сторін, а також осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанов, що стосується їх прав та обов’язків.
Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник доводить, що рішення у справі прийнято судом без залучення його до участі у справі, проте стосується його прав та обов’язків як власника об’єктів нерухомості, розташованих на спірній земельній ділянці.
У судовому засіданні 13.12.06 представник позивача доводив, що Мироненко С.М. є неналежним представником скаржника, у зв’язку з чим у засіданні оголошувалась перерва. Вказані доводи позивача судова колегія відхилила, враховуючи те, що господарський суд АР Крим в постанові від 30.10.06 у адміністративній справі №2-26/10661-2006А визнав вказану особу належним представником ПВК “Арабат”, а також зважаючи на те, що згідно з ухвалою від 31.08.06 господарського суду АР Крим у даній справі Мироненко С.М. був допущений до участі у судовому засіданні в якості представника ПВК “Арабат”. Доводи позивача щодо виключення ПВК “Арабат” з державного реєстру не підтверджені жодними доказами.
Розглянувши клопотання по суті, судова колегія дійшла висновку про відновлення пропущеного процесуального строку для звернення з касаційною скаргою та порушення касаційного провадження за касаційною скаргою ПВК “Арабат”.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та скаржника, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановив суд першої інстанції, рішенням Семисотської селищної ради Ленінського району АР Крим від 09.06.04 затверджено проект відводу земельної ділянки площею 6 га у власність позивача шляхом викупу, вирішено передати у власність позивача шляхом продажу земельну ділянку несільськогосподарського призначення в с. Соляне Ленінського району площею 6 га за рахунок земель промисловості Семистоської селищної ради, затверджено ціну продажу в розмірі 16846,5 грн.
Позивачем сплачено затверджену вартість земельної ділянки платіжним дорученням №56 від 26.07.04.
Всупереч вимогам ст. 132 ЗК України письмова угода з нотаріальним її посвідченням сторонами у справі не укладалась.
Задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції послався на ч. 2 ст. 218 ЦК України. Відповідно до цієї норми, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
При цьому суд виходив з наявності відповідного рішення відповідача, сплати позивачем ціни продажу, а також фактичного користування позивачем земельною ділянкою, на якій знаходились придбані ним об’єкти нерухомості. Вказане, за висновком суду, свідчить про фактичне виконання сторонами спірного у справі правочину.
Проте всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України в рішенні суду відсутні посилання на будь-які надані сторонами докази, які посвідчують обставини та підстави користування позивачем спірною земельною ділянкою, а також розміщення на цій земельній ділянці об’єктів нерухомості, які належать саме позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЗК України продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Указом Президента України “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” у п. 6 установлено, що земельні ділянки несільськогосподарського призначення продаються покупцям, яким належать об'єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці.
Тобто згідно з вказаними нормами у випадку, якщо на земельній ділянці розташовані певні об’єкти нерухомого майна, продаж цієї земельної ділянці може бути здійснений лише власнику вказаного майна шляхом її викупу.
В разі ж відсутності будь-якого нерухомого майна на земельній ділянці продаж її здійснюється лише на конкурентних засадах.
З огляду на таке в разі розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна певних осіб спір щодо продажу цієї земельної ділянки позивачу стосується прав і обов’язків цих осіб.
Разом з тим, в силу п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України прийняття господарським судом рішення або постанови, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі, є безумовною підставою для скасування судових рішень.
Промислово-виробничий кооператив “Арабат”, який звернувся з касаційною скаргою у справі, доводить обставини розташування на спірній земельній ділянці належного йому нерухомого майна, оскільки на момент винесення рішення у справі договір, згідно з яким позивач придбав це майно, визнано недійсним в судовому порядку. Також скаржник послався на те, що до складу спірної земельної ділянки входять приватизовані земельні ділянки мешканців с. Соляне для обслуговування житлових будинків.
Як вже зазначалось, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про розташування на спірній земельній ділянці належних позивачу об’єктів нерухомості без зазначення певних доказів, на яких ґрунтується такий висновок, зокрема відповідних правовстановлюючих документів. Наявність чи відсутність на цій земельній ділянці майна третіх осіб або прав третіх осіб на цю земельну ділянку чи її частину також судом першої інстанції не досліджувалось.
Крім того, посилаючись як на підставу для задоволення позову на положення ч. 2 ст. 218 ЦК України, яка визначає наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, суд першої інстанції не врахував, що в силу ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а відтак відповідно до ч. 3 ст. 132 ЗК України та ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. При цьому визнання в судовому порядку такого договору дійсним передбачено лише в разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
З рішення суду не вбачається встановлення на підставі певних доказів обставин щодо погодження сторонами усіх істотних умов договору. Умови договору, який визнано дійсним у даній справі, взагалі не досліджувались судом.
Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Положення щодо визнання в судовому порядку дійсним правочину, який не є вчиненим через нездійснення його державної реєстрації, у чинному законодавстві відсутні.
Вбачається, що положення ст. 210 ЦК України не були враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення, обставини щодо здійснення державної реєстрації спірного у справі правочину не встановлені.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи не дотримано вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України, а відтак рішення у справі підлягає скасуванню.
Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов’язків яких стосуються спірні правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Рішення господарського суду АР Крим від 22.07.05 у справі №2-20/10909-2005 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький