ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
27 грудня 2006 р. |
№ 43/181пн |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
Маріупольської міської ради |
|
на постанову |
від 09.10.06 Донецького апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№43/181пн |
|
господарського суду |
Донецької області |
|
за позовом |
прокурора м. Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради |
|
до |
ПП ОСОБА_1 |
|
третя особа |
Маріупольське міське управління земельних ресурсів |
|
про |
звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, зобов'язання привести земельну ділянку в придатний для використання стан |
|
за зустрічним позовом |
ПП ОСОБА_1 |
|
до |
Маріупольської міської ради |
|
про |
визнання права користування земельною ділянкою та продовження строку дії договору оренди |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
ОСОБА_4, дов. |
|
від відповідача: |
ОСОБА_2, дов. |
|
від третьої особи: |
у засідання не прибули |
|
від ГПУ: |
Прасов О.О., посв. |
ВСТАНОВИВ:
Прокурор м. Маріуполя звернувся до господарського суду Донецької області з позовом в інтересах Маріупольської міської ради до ПП ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 16 м2 із земель позивача та приведення її в придатний для використання стан, включаючи знос торгівельного павільйону по АДРЕСА_1
Позов мотивовано відсутністю у відповідача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.
Рішенням від 30.06.05 господарський суд Донецької області позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
Постановою від 30.11.05 Вищий господарський суд України вказане рішення скасував на підставі п. 2 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи відповідачем заявлено зустрічний позов про визнання права користування спірною у справі земельною ділянкою та зобов'язання позивача продовжити строк дії договору оренди НОМЕР_1 на тих самих умовах та на той же строк. Ухвалою від 07.02.06 господарський суд Донецької області прийняв зустрічну позовну заяву до розгляду.
Ухвалою від 19.04.06 господарського суду Донецької області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Маріупольське міське управління земельних ресурсів.
Рішенням від 11.07.06 господарський суд Донецької області (суддя Будко Н.В.) первісний позов задовольнив, зобов'язавши відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.
Постановою від 09.10.06 Донецький апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Калантай М.В. - головуючого, Запорощенка М.Д., Кодратьєвої С.І.) рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов задовольнив частково, визнавши право відповідача на користування спірною земельною ділянкою на період дії поновленого договору на право тимчасового користування землею від 05.05.99. Провадження у справі щодо зобов'язання позивача продовжити строк дії вказаного договору припинено.
Ухвалою від 23.11.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанції, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішення №НОМЕР_2 від 17.03.99 “Про припинення приватним підприємцем ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою і про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в Жовтневому районі м. Маріуполя”, у якому вказано, що згідно з договором купівлі-продажу №НОМЕР_3 від 29.10.98 відповідачу належить торгівельний павільйон, розташований на АДРЕСА_1 Пунктом 3 цього рішення відповідачу надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на 3 роки земельну ділянку площею 16 м2 для обслуговування торгівельного павільйону, розташованого на АДРЕСА_1
На підставі вказаного рішення сторони у справі уклали договір на право тимчасового користування землею від 05.05.99, згідно з яким позивач надав, а відповідач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку площею 16 м2 на умовах оренди строком на 3 роки для обслуговування торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 Строк дії договору встановлений до 05.05.02.
Після закінчення дії даного договору Донецьке обласне головне управління земельних ресурсів винесло припис №НОМЕР_4 про усунення відповідачем у термін 30 днів порушення земельного законодавства, зокрема ст. 125 ЗК України, щодо використання спірної земельної ділянки без документа, що посвідчує право на неї.
У зв'язку з виявленням повторною перевіркою факту невиконання відповідачем вказаного припису, зафіксованого у протоколі про адміністративне правопорушення №НОМЕР_5 від 21.05.04, Управлінням організації інспекторської діяльності Донецького обласного головного управління земельних ресурсів постановою №НОМЕР_6накладено на відповідача адміністративне стягнення у вигляді штрафу на підставі ст. 1885 КпАП України. З п. 3 вказаної постанови вбачається, що відповідач зобов'язався усунути порушення.
Проведеною Донецьким обласним головним управлінням земельних ресурсів перевіркою, оформленою актом від 14.04.05, встановлено обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки в порушення вимог ст. 125 ЗК України без правоустановчих документів.
Зважаючи на встановлення обставин використання відповідачем спірної земельної ділянки без відповідних правовстановлюючих документів, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову прокурора щодо зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та приведення її у придатний для використання стан, включаючи знос торгівельного павільйону.
При цьому суд першої інстанції не досліджував обставини щодо відповідності вказаного торгівельного павільйону поняттю рухомого або нерухомого майна, не зважаючи на те, що можливість задоволення такого позову без порушення прав власника розташованого на земельній ділянці майна, в разі встановлення наявності такого права, залежить від виду цього майна.
Проте в силу ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” самовільне зайняття земельних ділянок -це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Зважаючи на встановлення судами обставин укладення між сторонами у справі договору оренди спірної земельної ділянки, на підставі якого відповідач приступив до її використання, слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених законом обставин, які свідчать про самовільне зайняття цієї земельної ділянки.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову підлягає залишенню без змін з огляду на відсутність підстав для застосування ст. 212 ЗК України через недоведеність самовільного зайняття спірної земельної ділянки.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції частково задовольнив вимоги зустрічного позову, визнавши за відповідачем право користування спірною земельною ділянкою в період дії поновленого договору на право тимчасового користування землею від 05.05.99, укладеного між сторонами у справі та зареєстрованого за №НОМЕР_7, строком до 05.05.08.
Провадження стосовно вимог зустрічного позову про зобов'язання Маріупольської міської ради продовжити строк дії вказаного договору за тими саме умовами та на той саме строк суд апеляційної інстанції припинив на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Тобто суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір на право тимчасового користування землею від 05.05.99 відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України “Про оренду землі” поновлений на той самий строк і на тих самих умовах до 05.05.05, а згодом -до 05.05.08.
На момент закінчення передбаченого договором оренди спірної земельної ділянки строку його дії відносини найму (оренди) регулювались главою 25 ЦК УРСР, зокрема ст. 260 передбачала, що в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.
Крім того, ст. 2 ЦК УРСР передбачала, зокрема, що земельні відносини регулюються земельним законодавством. Згідно зі ст. 3 та ч. 6 ст. 93 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами; відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про оренду землі” (в редакції на момент закінчення передбаченого договором оренди строку його дії) термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п'ятдесят років. В силу п. 1 ст. 26 цього закону договір оренди земельної ділянки припиняється, зокрема, в разі закінчення терміну, на який було укладено договір.
Щодо поновлення договору оренди земельної ділянки Закон України “Про оренду землі” містить положення, які не є тотожними відповідним нормам ЦК УРСР.
Стаття 27 вказаного закону передбачала, що після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі продовження договору оренди на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
Статтею 33 Закон України “Про оренду землі” (в редакції Закону України від 02.10.03 №1211-IV) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Тобто нормами цього закону, які регулювали правовідносини щодо поновлення договору оренди земельної ділянки в різні періоди, не передбачений порядок автоматичного поновлення такого договору в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише встановлено переважне право орендаря на поновлення цього договору.
До того ж відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.
Як вбачається з рішення та постанови у справі, суди не встановили обставин прийняття Маріупольською міською радою рішення про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки.
Судами встановлено, що згідно з пп. (а) п. 3.1 договору землекористувач має право господарювати на землі, після закінчення строку тимчасового користування звернутися у міську раду з клопотанням про продовження строку користування.
Як на докази звернення до Маріупольської міської ради з клопотанням продовжити строк оренди земельної ділянки відповідач посилається на листи б/н б/д (вх. НОМЕР_8 від 13.02.02), б/н від 10.09.02 (вх. НОМЕР_9 від 14.10.2000), б/н від 10.09.02 (№НОМЕР_10 від 24.10.02).
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відхилення вказаних доказів, оскільки в листах від 10.09.02 відповідач просив міську раду дозволити підготувати новий пакет документів, замість втраченого, по продовженню рішення від 17.03.99 №НОМЕР_2, а в листі б/н б/д (вх. НОМЕР_8 від 13.02.02) він просив продовжити рішення 17.03.99 №НОМЕР_2, а не строк користування орендованою земельною ділянкою.
Проте суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки з огляду на продовження користування відповідачем цією земельною ділянкою та відсутність направлення позивачем відповідних заперечень у встановлений ст. 33 Закону України “Про оренду землі” термін.
Вбачається, що суд при вирішенні спору за зустрічним позовом керувався лише положеннями ст. 33 Закону України “Про оренду землі” (в редакції Закону України від 02.10.03 №1211-IV) та не надав правової оцінки обставинам справи з огляду на законодавчі норми, які регулювали правовідносини щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на момент закінчення передбаченого спірним договором строку його дії. До того ж суд апеляційної інстанції, визнавши поновленим спірний договір оренди, виходив з наявності у відповідача передбаченого законом та договором права на його поновлення, проте не встановив належним чином обставини щодо реалізації відповідачем такого права або захисту його в разі порушення.
Виходячи з викладеного, висновок суду про те, що договір оренди спірної земельної ділянки є поновленим, не можна визнати таким, що заснований на дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності з правильним застосуванням норм матеріального права, тому безпідставними є висновки про відсутність предмету спору щодо поновлення цього договору та визнання за відповідачем права на користування спірною земельною ділянкою у період дії поновленого договору.
Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні зустрічного позову, вказані обставини щодо реалізації відповідачем права на поновлення договору оренди також не досліджував та не застосував відповідні законодавчі норми.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в частині зустрічного позову вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова в цій частині підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа в частині вимог зустрічного позову підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 11.07.06 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.06 у справі №43/181пн в частині часткового задоволення зустрічного позову і припинення провадження щодо частини вимог зустрічного позову скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині.
3. В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.06 у справі №43/181пн залишити без змін.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький