У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого: Хилевич С.В.
суддів: Малько О.С., Оніпко О.С.
секретар судового засідання Пиляй І.С.
за участю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і Національного університету водного господарства та природокористування на рішення Рівненського міського суду від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету водного господарства та природокористування про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, надбавки до заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 29 жовтня 2013 року зазначений позов задоволено частково:
1.) визнано незаконним і скасовано наказ №291 від 15.07.2013 року в частині звільнення позивача, що виданий Національним університетом водного господарства та природокористування (далі - Університет);
2.)поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичного відділу Університету;
3.) стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 7 255, 33 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 липня 2013 року по 29 жовтня 2013 року та 500, 00 гривень у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
В задоволенні решти вимог позивачу відмовлено.
Стягнуто з Університету в дохід держави 114, 70 гривень судового збору.
На рішення суду сторонами подано апеляційні скарги, де покликалися на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи.
На обґрунтування своєї скарги позивач зазначав про помилковість висновків суду щодо безпідставності вимог про стягнення надбавки до заробітної плати і відшкодування моральної шкоди, а також про відмову у стягненні понесених витрат на правову допомогу. Чинною Єдиною тарифною сіткою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" від 30.08.2002 року №1298, передбачено порядок та умови виплати надбавок працівникам бюджетної сфери. Цією Постановою 50-відсоткове обмеження посадового окладу граничного розміру надбавок не поширено на працівників національних закладів (установ). Тому наказ роботодавця від 17.01.2013 року №К21, яким призупинено виплату надбавок до посадового окладу, суперечить вказаному нормативно-правовому акту та ст. 32 КЗпП України з підстав зміни істотних умов праці. Крім того, наказ не відповідає й Положенню про надання надбавок і доплат до посадового окладу працівникам (додаток №11 до колективного договору на 2012-2014 роки), яке встановлює скасування та зменшення надбавок у зв'язку з несвоєчасністю виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни працівниками.
Щодо моральної шкоди, то усупереч висновкам суду, ґрунтуючись на правилах ст. 237 (1) КЗпП України, посилався на її наявність, а розмір визначав у 20 000 гривень. Також покликався на обґрунтованість витрат на правову допомогу, що не було враховано судом, але передбачено нормами ст.ст. 79 і 88 ЦПК України та Законом України „Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
Просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 28 жовтня 2013 року щодо відмови в позові про стягнення надбавок до заробітної плати, моральної шкоди та розподілу витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення ним не оскаржувалося.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, Університет зазначав про неправильність оскаржуваного рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на попередньому місці роботи, оскільки наказом ректора від 23.01.2013 року К №32 „Про реорганізацію структури Національного університету водного господарства та природокористування" посаду заступника начальника юридичного відділу було скорочено. Оскільки новим штатним розписом від 1 квітня 2013 року такої посади не передбачено, тому поновити позивача на цій роботі не є можливим.
Ураховуючи наведене, просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 29 жовтня 2013 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичного відділу. В решті рішення ним не оскаржувалося.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційних скарг.
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив з наявності на час увільнення позивача з роботи вакантного місця 0, 5 ставки старшого інспектора юридичного відділу, яка йому роботодавцем не пропонувалася. З урахуванням наведеного факту порушення законодавства про працю звільнення позивача визнано незаконним та скасовано наказ Університету про це, поновлено його на попередньому місці роботи, яке займав до скорочення посади, присуджено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і стягнуто моральну шкоду, розмір якої визначено нижчим за запропонований у позові.
Матеріалами справи встановлено, що 17 квітня 2013 року ОСОБА_1, який з 29 листопада 2007 року перебував на різних посадах у юридичному відділі Університету, попереджено під письмовий розпис відповідачем про скорочення займаної ним посади заступника начальника юридичного відділу, а він підлягає вивільненню з цієї підстави. При цьому було обумовлено, що запропонувати іншу посаду можливості не вбачається через відсутність вакансій (а.с. 6).
11 липня 2013 року на подання роботодавця №001-1379 від 27.06.2013 року профспілковим комітетом Університету було дано попередню згоду на звільнення позивача із займаної посади (а.с. 35, 43).
15 липня 2013 року відповідно до наказу Університету К№291 його увільнено із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 37).
Вважаючи, що звільнення проведене незаконно, ОСОБА_1 звернувся до суду, оспоривши наказ Університету про це та вимагаючи поновити його на попередньому місці роботи, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, невиплачену надбавку до заробітної плати і відшкодувати заподіяну моральну шкоду.
Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 49 (2), ч. 2 ст. 40 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Оскільки на час процедури зміни в організації виробництва та праці, тобто з моменту попередження про наступне вивільнення і до дня звільнення, було вакантним місце 0, 5 ставки старшого інспектора, яке позивачу не пропонувалося Університетом, тому судом обґрунтовано визнано факт припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України таким, що не ґрунтується на законі.
З цих міркувань судом першої інстанції правильно визнано незаконним і скасовано наказ К№291 від 15 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 та поновлено його на попередньому місці роботи на посаді заступника начальника юридичного відділу.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Університету про помилковість поновлення на цій посаді, адже працівника звільнено з порушенням вимог закону, а тому він повинен бути поновлений саме на тій посаді, з якої був вивільнений. Ця обставина є юридичною гарантією права працівника на працю.
Так, норми ч. 1 ст. 235 КЗпП України встановлюють обов'язок органу, який розглядає трудовий спір, поновити звільненого без законної підстави працівника на попередній роботі.
Підставність та розмір присудженого середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу сторонами не оспорюється. Позивачем заперечуються висновки суду першої інстанції про необґрунтованість вимог щодо надбавки до заробітної плати, щодо розміру моральної шкоди та щодо витрат на правову допомогу.
Судом вірно з'ясовано, що 17 січня 2013 року Університет своїм наказом К№21 призупинив виплату надбавок до посадового окладу, які відповідно до Положення про надання надбавок і доплат до посадового окладу працівників (додаток №11 до Колективного договору) мали стимулюючий характер (за високі досягнення у праці, за виконання особливо важливої роботи, за складність, напруженість у роботі). Дія цього наказу поширювалася і на час звільнення позивача. Оскільки заінтересованими особами у передбаченому законом порядку його не оспорено, тому чинність наказу не дозволяла стягнути на користь ОСОБА_1 суму надбавки до заробітної плати (а.с. 38).
Відповідно до ч. 1 ст. 237 (1) КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Обґрунтовано встановивши наявність моральної шкоди, яка була завдана ОСОБА_1 незаконним вивільненням з роботи, місцевий суд урахував тривалість моральних страждань, які продовжувалися з липня по жовтень 2013 року, їх глибину та ступінь вини заподіювача шкоди, вимушеність позивача в зв'язку з цим докладати додаткові зусилля для організації життя, а також те, що він працює за сумісництвом і має ще додаткове місце роботи - страховим агентом. Таким чином її розмір правильно визначено у 500 гривень.
Доводи про хибність відмови у стягненні витрат на правову допомогу колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, склад та розмір витрат, пов'язаних зі сплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. З матеріалів справи видно, що на підтвердження виконання ОСОБА_2 своїх представницьких повноважень ним було надано акт виконаних робіт від 29 жовтня 2013 року (а.с. 103) та розрахунок витраченого часу і оплату представництва (а.с. 104-105).
Частина 1 ст. 84 ЦПК України покладає на сторони витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права. Закон України „Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" передбачає умови та порядок відшкодування понесених особою, яка бере участь у справі, витрат на надавану правову допомогу.
Будь-яких доказів про понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_2 матеріали справи не містять, судом їх не здобуто, а тому підстав для відшкодування оспорюваних судових витрат не вбачається.
За таких обставин не заслуговують на увагу наведені покликання ОСОБА_1 про часткову необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Додержання при ухваленні рішення судом першої інстанції вимог матеріального і процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 і Національного університету водного господарства та природокористування відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 29 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: