Справа № 127/5425/13-ц Провадження № 22-ц/772/3641/2013Головуючий в суді першої інстанції: Клапоущак С.Ю.

Категорія: 27Доповідач: Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Марчук В.С., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представників позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3; представників відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6 і представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_5

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про стягнення боргу і за зустрічним позовом ОСОБА_9 і ОСОБА_7 до ОСОБА_8, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про припинення договору поруки, -

В с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_8 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_9 про стягнення боргу в сумі 404 379,92 гр., мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_6 отримав в борг від позивача кошти в сумі 244 800 злотих, про що написав розписку, яка носить назву «Признание долга», згідно якої він завинив позивачу суму в розмірі 244 800 злотих, а відповідачі ОСОБА_7 і ОСОБА_9 поручилися за виконання обов'язку ОСОБА_6 перед позивачем, тому вони всі троє несуть солідарну відповідальність за повернення боргу, який зобов'язалися повернути до 1 березня 2010 року. Відповідачі повернули частину боргу і на день подачі в суд позову неповернутою є частина боргу в сумі 160 880 злотих, що відповідно до курсу Національного Банку України: 251,355 гривень за 100 злотих, складає 404 379,92 гр.

У квітні 2013 року ОСОБА_7 і ОСОБА_9 подали зустрічний позов до ОСОБА_8 і ОСОБА_6 про припинення договору поруки, уточнивши зміст позовних вимог у травні, просили ухвалити рішення про визнання поруки такою, що припинена.

У травні 2013 року позивач подав заяву про зміну підстав позову, зазначивши, що зі змісту укладеного між сторонами договору не вбачається, що укладався договір поруки. Тому позивач просив стягнути солідарно із всіх трьох відповідачів борг в сумі 404 379,92 гр., а також просив стягнути 3 % річних від суми боргу за період з 1.03.2010 року по 28.02.2013 року в сумі 36 394,20 гр., а всього 440 774,12 гр.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2013 року позов ОСОБА_8 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 суму боргу в розмірі 440 774,12 гр. і в повернення судового збору в сумі 3441 гр.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 і ОСОБА_9 до ОСОБА_8, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про припинення договору поруки, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_8 у задоволенні його позову повністю.

Зазначив, що рішення суду винесено судом першої інстанції при неповноті встановлення обставин справи, з помилковим визначенням характеру спірних правовідносин та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права стосовно оцінки доказів.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_7 солідарно 440 744,12 гр. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову про стягнення коштів з ОСОБА_7.

Зазначив, що рішення суду являється неправильним, оскільки має місце неправильне застосування норм матеріального права та не враховані положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.

У судовому засіданні представники відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підтримали свої скарги, просять їх задовольнити у зазначених в скаргах обсягах.

Представники позивача заперечили обидві апеляційні скарги, просять їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_9 у судове засідання не з'явився.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників відповідачів і позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи із такого.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

По справі встановлено, що відповідно до укладеного і підписаного сторонами по справі 18 листопада 2009 року правочину «Признание долга» ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_7 заявили, що у зв'язку із торговими розрахунками вони заборгували ОСОБА_8 суму в розмірі 244 800 злотих, при цьому вони несуть солідарну відповідальність за повернення боргу у зазначеному розмірі, який зобов'язалися повернути до 1 березня 2010 року без нарахування процентів, а у випадку прострочення оплати від цієї суми будуть нараховуватися проценти за прострочення в розмірі, який буде кожен раз встановлюватися (а. с. 5-10).

Взяте на себе зобов'язання відповідачі не виконали повністю: зі всієї суми - 244 800 злотих повернули частину боргу, неповернутою залишився борг у сумі 166 880 злотих.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 ЦК України встановлені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, такими, зокрема, являються: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

За правилами ч. 2 ст. 510 ЦК України у зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідно валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні умови виконання зобов'язання передбачені статтею 526 ЦК України, за якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то згідно вимог ч.1 ст. 530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання, що зазначено у ст. 541 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від виконання будь-якого з них окремо.

По справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_7 згідно підписаної ними розписки «Визнання боргу» заявили, що несуть солідарну відповідальність за повернення позивачу грошових коштів, зазначивши строк виконання взятого на себе зобов'язання - до 1 березня 2010 року (а. с. 5).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

По справі відповідачі порушили взяте на себе зобов'язання: не виконали в повному обсязі своє зобов'язання про повернення грошових коштів в сумі 244 800 злотих у встановлений договором строк - до 1 березня 2010 року, повернувши лише 83 920 злотих та заборгувавши 160 880 злотих.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем по справі заявлена вимога про стягнення з відповідачів трьох процентів річних розміром 36 394,20 гр. від простроченої суми - 160 880 злотих, що еквівалентно 404 379,92 гр., за весь час прострочення терміном в 3 роки, тобто, з 1.03.2010 року по 1.03.2013 року, за періоди:: з 1.03.2010 року по 1.03.2011 року в сумі 12 131,40 гр., з 1.03.2011 року по 1.03.2012 року - 12 131,40 гр., з 1.03.2012 року по 1.03.2013 року - 12 131,40 гр., разом 36 394,20 гр.

Виходячи із встановлених по справі обставин та вимог матеріальних норм права, такі позовні вимоги ґрунтуються на законі, а, отже, підлягають до задоволення.

За таких обставин висновок суду про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_8 являється законним і обґрунтованим, тому рішення суду має залишатися без змін, а апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 також зводяться до того, що у договорі про визнання боргу крім того, що йдеться про існуючий борг у зв'язку з торговими розрахунками, також зазначено, що «повернення суми ліквідує всі заборгованості, існуючі до сьогоднішнього дня у зв'язку з діяльністю, яка ведеться сторонами», тому відповідач вважає, що у даному випадку мають місце господарські відносини між двома підприємствами, а не цивільні між фізичними особами.

Такі міркування відповідача ОСОБА_6 спростовуються тим, що зі змісту оформленої 18 листопада 2009 року розписки «Признание долга» вбачається, що вона складена та підписана лише фізичними особами: ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, у зв'язку із чим не можна робити висновок про господарські відносини між підприємствами.

Згідно положення статті 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

У даній справі сторонами: позивачем та відповідачами, являються лише фізичні особи.

Доводи обох апеляційних скарг про неправильне застосування до правовідносин між сторонами Цивільного кодексу України, а не законодавства Республіки Польща спростовуються таким.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Позивач по справі - ОСОБА_8 являється громадянином республіки Польща (а. с. 8).

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається у попередньому засіданні відповідно до статті 76 Закону України «При міжнародне приватне право», відповідно до якого суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у тому числі у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача.

Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.

Договірна підсудність визначалася статтею 112 ЦПК України, відповідно до якої сторони мали право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» пунктом 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» статтю 112 ЦПК України виключено.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЦПК України норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи мають такий же процесуальний статус в цивільному процесі, як громадяни України.

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих конституцією або законом (ст. 8 Загальної декларації прав людини).

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції).

У рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп роз'яснено, що ч. 1 ст. 55 Конституції треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод.

Відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судових захист, яке згідно з ст. 64 Конституції не може бути обмежене.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже є законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 509, 510, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 541, 543, 610, 611, 612, 614, 625 ЦК України, ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 і представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.С. Марчук

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно із оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська