Справа № 750/3021/13-ц Провадження № 22-ц/795/2400/2013 Головуючий у I інстанції - Логвіна Т. В. Доповідач - Шитченко Н. В.

Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2013 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Бойко О.В.,

при секретарях - Мартиновій А.В., Зіньковець О.О.,

за участю представника позивача Гламазди С.М.,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Деснянське» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2013 року у справі за позовом Комунального підприємства «Деснянське» до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство «Деснянське» Чернігівської міської ради в травні 2010 року звернулось до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом, в якому просило визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, мотивуючи заявлені вимоги тим, що відповідач, будучи зареєстрованою у вказаній квартирі, ніколи там не проживала і обов'язків по утриманню житла не несла.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2013 року після перегляду заочного рішення від 13 жовтня 2010 року в задоволенні позову Комунального підприємства «Деснянське» до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено.

В апеляційній скарзі КП «Деснянське», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновок районного суду про відсутність у позивача права звернення до суду з даним позовом не відповідає обставинам справи, оскільки на час пред'явлення позову в травні 2010 року підприємство було балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 і мало право на захист своїх інтересів в суді.

Апелянт вказує також на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача доказів на підтвердження вибуття відповідача в інший населений пункт є хибним, оскільки ст. 107 Житлового кодексу УРСР визначає, що договір найму розривається у разі вибуття наймача також і до іншого жилого приміщення в тому ж населеному пункті.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є балансоутримувачем спірного житлового приміщення, що свідчить про відсутність у нього в даний час права звернення до суду з даним позовом. Суд послався також на те, що в матеріалах справи відсутні докази вибуття відповідача до іншого населеного пункту, що є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відповідно до ст. 107 Житлового кодексу УРСР.

Однак, з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.

Встановлено, що станом на час звернення до суду 27 травня 2010 позивач був балансоутримувачем спірного будинку, який віднесено до господарського відання «ЖЕК-13» вже після 27 грудня 2012 року (а.с. 52,53).

ОСОБА_4 відповідно до реєстраційної картки (а.с. 6) зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1.

На час звернення позивача до суду особовий рахунок на квартиру відкрито не було, комунальні платежі не нараховувались. Актом від 30 квітня 2010 року, затвердженим начальником ЖРЕД-7 за участю сусідів (а.с. 5), зафіксовано, що відповідач в квартирі АДРЕСА_1 з дня отримання ордеру не проживає.

Відповідно до звернень ОСОБА_4 на ім'я керівника КП "Деснянське», що датовані січнем та березнем 2010 року, остання просила перереєструвати її у спірному помешканні та надати довідку для приватизації. Листами позивача (а.с. 49, 51) її було повідомлено, що підприємство не має підстав перереєструвати її або видати довідку на приватизацію житла, в якому вона фактично ніколи не проживала.

Актом від 4 січня 2013 року зафіксовано, що комісія з числа працівників ЖРЕД-7 зі спірної квартири вилучила і перевезла на зберігання певні речі, належність речей не визначена.

Згідно положень ст. 107 Житлового кодексу УРСР у разі вибуття наймача або членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в цьому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

На думку колегії суддів, висновок районного суду про відсутність у позивача на даний час права звернення до суду з даним позовом, виходячи з того, що КП «Деснянське» не являється балансоутримувачем спірного приміщення, є хибним, оскільки провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На час звернення до суду в 2010 році позивач був баласоутримувачем спірного приміщення і вважав, що його порушене право підлягає захисту. Перегляд заочного рішення майже через три роки після його ухвалення відбувся не з вини позивача і не внаслідок приховування ним від суду певних обставин справи щодо належності будинку до відання тієї чи іншої установи. Таким чином, суд першої інстанції мав вирішувати справу, виходячи з тих правовідносин, які склались між сторонами на час пред'явлення КП «Деснянське» позову до суду.

При цьому, апеляційний суд вважає, що не ґрунтується на законі висновок суду першої інстанції про відсутність доказів вибуття відповідача до іншого населеного пункту, оскільки ст. 107 Житлового кодексу УРСР визначено, що договір найму розривається у разі вибуття наймача також і до іншого жилого приміщення в тому ж населеному пункті, тобто до обов'язку позивача входило надання доказів щодо вибуття ОСОБА_4 до іншого жилого приміщення в тому ж населеному пункті.

На думку колегії суддів, доводи позову про непроживання ОСОБА_4 за адресою: квартирі АДРЕСА_1 підтверджується матеріалами справи і наданими стороною відповідача доказами не спростовані. Листування між сторонами з приводу можливості перереєстрації відповідача за спірною адресою та надання їй довідки для приватизації не спростовує тієї обставини, що у вказаній квартирі ОСОБА_4 ніколи не мешкала, на що кожного разу у своїй відповіді на її звернення наголошував позивач.

Стороною відповідача не спростовано також, що на час звернення до суду особовий рахунок на ім'я ОСОБА_4 на квартиру не відкривався, комунальні платежі не нараховувались.

Не беруться до уваги твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_4 мала в квартирі особисті речі, які за актом були вивезені в січні 2013 року на виконання заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, оскільки з цього акту не вбачається належність вивезених речей саме відповідачу і серед переліку цих речей, що зазначений в акті, не було вказано про наявність в помешканні особистих речей та речей повсякденного вжитку - білизни, кухонних приналежностей, тощо. Саме по собі звернення сина відповідача в січні 2013 року до правоохоронних органів із заявою про незаконне відкриття працівниками ЖРЕД № 7 вхідних дверей квартири (а.с. 30) не свідчить про проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі на час звернення КП «Деснянське» з позовом до суду.

Крім цього, колегія суддів, вирішуючи питання про те, чи мешкала відповідач у спірній квартирі, зважає на те, що, починаючи з 2010 року і на час розгляду справи апеляційним судом, жодної судової повістки за цією адресою ОСОБА_4 не отримала. При вирішенні спору не беруться до уваги твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_4 мешкала за місцем реєстрації, про що свідчить отримання нею відповідей позивача на свої звернення щодо можливої перереєстрації та приватизації за цією адресою, оскільки беззаперечних доказів отримання листів, якими є поштові конверти, саме за цією адресою стороною відповідача не надано.

Виходячи з наведених доказів в сукупності, апеляційний суд вважає, що доводи позиву про непроживання відповідача за місцем реєстрації з 2009 року знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Відтак, керуючись п. 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням.

Керуючись ст. 107 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Деснянське» - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2013 року - скасувати.

Позов Комунального підприємства «Деснянське» до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Деснянське» 145 (сто сорок п'ять) грн. 35 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: