АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/13508/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Шевчук А.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 серпня 2013 року по справі за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних та 3% річних,
встановила:
У грудні 2012 року позивач ДПЗД «Укрінтеренерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення за період з 29.11.2009 року по 29.11.2012 року на підставі ст. 625 ЦК України 9951 грн. 47 коп. інфляційних втрат та 6103 грн. 87 коп. - 3% річних, посилаючись на невиконання відповідачем рішення суду про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ДПЗД «Укрінтеренерго» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказував, що висновок суду першої інстанції про неможливість застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо зобов'язань, які виникли з відшкодування шкоди, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України. Посилався на те, що річні відсотки і інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання, і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, і отриманні компенсації від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові. Враховуючи, що відповідач заборгованість перед позивачем до цього часу не погасив, останній має право відповідно до ст. 625 ЦК України нарахувати на зазначену заборгованість інфляційні та 3% річних до моменту повного погашення заборгованості.
В судовому засідання представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; відповідач та його представник вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на невиконання відповідачем ОСОБА_2 рішення Мінського районного суду м. Києва від 21.05.2001 року, яким вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 67 697 грн. 10 коп. в рахунок компенсації витрат по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини відповідача третім особам - потерпілим в ДТП. Вказував, що ОСОБА_2 до цього часу не сплатив 67 697 грн. 10 коп. заборгованості, а тому зобов'язання є таким, що не припинено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стаття 625 ЦК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на зобов'язання, що існували між сторонами до ухвалення рішення.
Оскільки відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, а тому на суму шкоди не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, адже нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що на правовідносини, які виникли у даному випадку у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення коштів, сплачених на відшкодування заподіяної шкоди, не поширюються дія частини другої статті 625 ЦК України, а тому правові підстави для нарахування інфляційних збитків та трьох відсотків річних на суму відшкодування - відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи, які викладені в апеляційній скарзі позивача, є аналогічними обґрунтуванню його позовних вимог і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Мінського районного суду м. Києва від 21.05.2001 року задоволено позов Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу шкоди на суму 67697 грн. 10 коп., яку позивач виплатив на користь потерпілих в ДТП, що була вчинена з вини ОСОБА_2
Відповідач визнав, що рішення до цього часу ним не виконано.
Як встановлено з відповіді ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 09.11.2012 року на звернення ОСОБА_2, на виконанні у відділі перебував виконавчий лист Мінського районного суду м. Києва від 21.05.2001 року у справі № 2-1677 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ДПЗЕД «Укрінтеренерго» коштів у розмірі 67 697 грн. 10 коп. 04.02.2005 року виконавче провадження завершено, виконавчий документ повернуто до Мінського районного суду м. Києва. Відмітка відносно повного фактичного виконання в книзі обліку виконавчих документів, переданих державному виконавцю, відсутня.
Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що після закінчення виконавчого провадження в 2005 році, в подальшому виконавчий лист до примусового виконання позивачем звернуто не було, повернутий до суду виконавчий лист позивач повторно не отримував, а на даний період часу матеріали справи знищені за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначена норма закону встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору, та не може бути застосована до правовідносин, що виникли із заподіяння шкоди.
Як роз'яснив Вищий Спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в інформаційному листі №10-74/0/4-13 від 16.01.2013 року, «положення статті 625 ЦК регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
При цьому частина третя статті 11 ЦК, в якій йдеться про те, що цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.
Таким чином, дія частини другої статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.»
З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову відповідає вимогам закону і обставинам справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків, в зв'язку з чим підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: