№ справа:106/5234/13-кГоловуючий суду першої інстанції:Лантратова Антоніна Іванівна

№ провадження:106/5234/13-кДоповідач суду апеляційної інстанції:Лантратова Антоніна Іванівна Л. П.

_________________________________________________________________________________

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2013 р. м. Сімферополь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді -Трясуна Ю.Р.

Суддів -Єлгазіної Л.П., Радіонова І.І.

при секретарі -Шемлей І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальне провадження № 106/5234/13-к відносно

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, уродженця м. Євпаторії АР Крим, громадянина України, маючого середню освіту, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 04.08.2004 року Євпаторійським міським судом АР Крим за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік 6 місяців; 23.02.2005 року Євпаторійським міським судом АР Крим за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України до 2 років 2 місяців позбавлення волі, звільнений 23.04.2007 року за відбуттям строку покарання; 28.03.2008 року Євпаторійським міським судом АР Крим за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 27.07.2010 року умовно достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців; 13.05.2011 року Євпаторійським міським судом АР Крим за ст. 395, ст. 71 КК України до 1 року 7 місяців позбавлення волі, звільнений 13.12.2012 року за відбуттям строку покарання; 26.04.2013 року Євпаторійським міським судом АР Крим за ч. 1 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки;

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,

за участю прокурора - обвинуваченого захисникаСулейманової Д.Н. ОСОБА_7 ОСОБА_9

В апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_9 просили вирок суду Євпаторійського міського суду АР Крим від 04.10.2013 року скасувати та ухвалити новий, кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України.

Вироком Євпаторійського міського суду АР Крим від 04 жовтня 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та йому призначене покарання у виді 8 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Євпаторійським міським судом АР Крим від , 26.04.2013 року, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 мотивував свої доводи тим, що він наніс ножем тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_10 не цілячись в серце, тобто не маючи наміру його вбити, а лише захищаючись від ударів останнього, які потерпілий наносив ОСОБА_7 вході конфлікту, який сам спровокував, та зазначає, що ОСОБА_10 дав неправдиві свідчення щодо обставин події.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_9 мотивував свої доводи тим, що обвинувачений ОСОБА_7 не мав наміру вбити потерпілого, про що він повідомив у суді, та зазначає, що дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Захисник обвинуваченого вказує на те, що ні на стадії досудового розслідування, ні під час судового розгляду даного кримінального провадження не встановлено мотив та умисел на позбавлення життя ОСОБА_7 потерпілого ОСОБА_10, та зазначає, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами дослідженими в ході судового розгляду.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_7 11.05.2013 року приблизно о 01-00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території господарського подвір'я їдальні «Білочка», розташованого по вул. Дуванівській у м. Євпаторії, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_10, які перетворилися на взаємну бійку, наніс йому легкі тілесні ушкодження.

В ході бійки та словесної сварки ОСОБА_7 переліз через металеві грати господарського подвір'я їдальні «Білочка», розташованого по вул. Дуванівській у м. Євпаторії, та перебуваючи вже в безпечному місці, тобто у такому місці, де фізичний вплив на нього з боку потерпілого виключено, умисно на ґрунті виниклих неприязних стосунків, завдав потерпілому один удар ножем у життєво важливий орган в область грудної клітини зліва, у результаті чого спричинив ОСОБА_10 проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з пошкодженням серця.

Колегія суддів, виконавши вимоги ст. 405 КПК України, вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин встановлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеність вини ОСОБА_7, правильно кваліфікував його дії, призначив йому законне і обґрунтоване покарання.

Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що наносячи ножем удар потерпілому, він не бажав настання смерті останнього, а лише захищався від його нападу, не знайшли свого підтвердження перевіркою всіх обставин кримінального провадження, та спростовуються доказами, здобутими в ході досудового розслідування і належно дослідженими в судовому засіданні.

Так, обвинувачений ОСОБА_7, не заперечуючи факт спричинення ним потерпілому ОСОБА_10 зазначених тілесних ушкоджень, але не визнавши своєї вини у скоєні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що бійку почав саме ОСОБА_10, обвинувачений лише відмахувався від його ударів, та з метою уникнути побоїв з боку потерпілого, ОСОБА_7 переліз через металевий паркан на вулицю, а оскільки ОСОБА_10 продовжував його переслідувати, почавши залазити на паркан, обвинувачений в цілях самооборони вимушений був достати ніж і нанести удар у грудну клітину потерпілого, з метою його зупинити. ОСОБА_7 показав, що в момент удару ножем він та потерпілий знаходились з різних боків паркану на невеликій відстані, та зазначив, що настання смерті ОСОБА_10 він не бажав.

Такі свідчення обвинуваченого ОСОБА_7 спростовуються показаннями потерпілого та свідків по кримінальному провадженню, а також іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції в повному обсязі.

Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку сукупність таких доказів вини обвинуваченого, як: показання потерпілого ОСОБА_10 щодо обставин події, який показав що у ніч події, він разом з ОСОБА_12 знаходився в їдальні «Білочка», згодом на запрошення ОСОБА_12 прийшов обвинувачений, який почав ображати ОСОБА_10, на що потерпілий вдарив ОСОБА_7 по обличчю, почалась бійка, коли ОСОБА_12 зняв обвинуваченого з ОСОБА_10, останній взяв самокат і почав ним бити ОСОБА_7 і говорив йому, щоб він пішов з їдальні, тоді обвинувачений переліз через паркан на вулицю та скориставшись тим, що ОСОБА_10 був поруч з парканом, наніс йому удар ножем у грудну клітину, та зазначив, що вважає, ОСОБА_7 хотів його вбити.

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_12, який підтвердив свідчення потерпілого про обставини події, та показав, що ОСОБА_7, після того, як переліз через паркан, не пішов, а знаходячись біля паркану, продовжував сваритись з ОСОБА_10, який стояв поряд з парканом з іншого боку, потім ОСОБА_10 сказав свідку, що його порізали, самого моменту нанесення удару ножем обвинуваченим потерпілому він не бачив, також свідок зазначив, що коли ОСОБА_7 знаходився по іншу сторону паркану, йому ніщо не перешкоджало піти, ОСОБА_10 не переслідував обвинуваченого і будь якої загрози життю чи здоров'ю обвинуваченому не представляв, показання допитаного у судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_13, який показав, що у ніч події ОСОБА_10 був доставлений до міської лікарні з колото-різаним пораненням грудної клітини з пошкодженням серця, та інші докази наведені у вироку.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, який у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства оцінив докази у справі, перевірив доводи обвинуваченого, який за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України не визнав свою вину, заперечуючи проти наміру на вбивство потерпілого, і постановив вирок, належним чином мотивувавши свої висновки та дійшовши обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що обвинувачений не мав наміру на вбивство потерпілого ОСОБА_10, та завдав удар ножем потерпілому з метою самооборони, колегія суддів не знаходить обґрунтованими, оскільки, як свідчить з показань потерпілого та свідка ОСОБА_12, після того, як обвинувачений переліз через паркан, він не був позбавлений можливості покинути місця події, однак ОСОБА_7 залишився біля зазначеного паркану, та продовжив сварку.

Крім того на умисел вбивства ОСОБА_7 потерпілого, вказує характер та спрямованість завданого ножем удару ОСОБА_10, а саме нанесення обвинуваченим ушкодження у життєво важливий орган тіла - у грудну клітину в область серця, тобто таке пошкодження, як правило, спричиняє смерть потерпілого, яке не призвело до смертельного наслідку лише в силу випадкового збігу обставин, не залежних від волі винного.

Отже, в діях ОСОБА_7 колегія суддів вбачає прямий умисел на вбивство ОСОБА_10, оскільки обвинувачений, завдаючи удар в область серця усвідомлював, що в наслідок його дії настане смерть іншої людини.

Доводи обвинуваченого про те, що він завдаючи удар ножем не цілився саме в серце обвинуваченому, не можуть бути прийняти колегію суддів до уваги, оскільки колото-різане тілесне поранення завдано ОСОБА_10 в область грудної клітини, де крім серця знаходяться життєво важливі органи, пошкодження яких могли б призвести до незворотних наслідків - смерті потерпілого.

Отже, усі наведені докази в повній мірі узгоджуються між собою та з іншими доказами по кримінальному провадженню, суд першої інстанції обґрунтовано поклав їх в основу вироку, а тому посилання обвинуваченого у апеляційній скарзі на необґрунтоване засудження є безпідставними.

На підставі викладених доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеності вини ОСОБА_7, правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, особою що виконала усі дії, яки вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин незалежних від її волі.

Колегія суддів не убачає в діях обвинуваченого ОСОБА_7 ознак самооборони.

Колегія суддів вважає, що призначаючи покарання ОСОБА_7, суд першої інстанції відповідно до вимог статті 65 КК України врахував характер, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України являється особливо тяжким злочином, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та наявність обставин що обтяжують покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, дані про його особу, зокрема те, що він за місцем проживання характеризується задовільно, раніше судимий, скоїв новий злочин у період іспитового строку, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває.

Враховуючи, що обвинувачений належних висновків не зробив, не став на шлях виправлення, скоїв новий тяжкий злочин в період іспитового строку, у скоєному не розкаявся, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що мета покарання, визначена ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженого і запобігання вчиненню ним нових злочинів, у даному випадку може бути досягнута лише при призначенні ОСОБА_7 покарання із його реальним відбуванням із застосуванням норм статті 71 КК України за сукупністю вироків.

Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи, що істотних порушень процесуального законодавства, що безумовно тягнуть за собою скасування вироку, в ході апеляційного розгляду не виявлено, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі є доцільним та необхідним для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

Вирок Євпаторійського міського суду АР Крим від 04 жовтня 2013 року у відношенні ОСОБА_7 - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення його судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

С У Д Д І:

Трясун Ю.Р. Єлгазіна Л.П. Радіонов І.І.