ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

14 грудня 2006 р.

№ 31/295

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Кривди Д.С.,

суддів :

Бакуліної С.В., Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  матеріали касаційної скарги

Державного комітету України з державного матеріального резерву

на постанову

від 15.09.2006 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 31/295

господарського суду

міста Києва

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Кагарлицький елеватор”

до стягувач:

Державного комітету України з державного матеріального резерву Закрите акціонерне товариство “Комплекс Агромарс”

про	стягнення 372 918,62 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:

не з’явились

від відповідача: стягувач:

не з’явились не з’явились

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Калатай Н.Ф.) від 30.05.2006 року, залишеною без змін постановою Київського апеля ційного господарського суду (головуючий суддя –Андрієнко В.В., судді –Малетич М.М., Студенець В.І.) від 15.09.2006 року, у справі № 31/295 повністю відмовлено в задоволенні скарги Державного комітету України з державного матеріального резерву на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

В касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати ухвалені по справі судові акти і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.2 ст.25, ст.ст.22, 23, 120 Бюджетного кодексу України, ст.49 Закону України “Про виконавче провадження”, приписів Інструкції “Про проведення виконавчих дій”, ст.ст.43, 43 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та пра вильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2004 року у справі № 31/295 позовні вимоги ВАТ “Кагарлицький елеватор” до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення суми коштів було задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 161 970,72 грн. –основного боргу, 1700,00 грн. –витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті задоволення позовних вимог було відмовлено.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2004 року видано відповідний наказ № 31/295.

Постановою старшого виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.10.2004 року № 212/5 було відкрито виконавче провадження по виконанню наказу № 31/295 від 24.05.2004 року.

Відповідач, в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, звернувся в Господарський суд міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця при проведенні примусового виконання рішення, в якій просив визнати незаконною постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.01.2006 року за № 499/6 та зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати постанову про арешт коштів боржника від 12.01.2006 року
№ 499/6, проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2006 року у справі № 31/295 в задоволені скарги Державного комітету України з державного матеріального резерву на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відмовлено.

При прийняті оспорюваних судових актів суди, зокрема, керувалися тим, що скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву задоволенню не підлягає, оскільки ґрунтується на неправомірних доводах, зокрема; заявником не було доведено, що при прийняті постанови
№ 499/6 Відділом виконавчої служби було порушено вимоги ст.ст. 49 та 55 Закону України “Про виконавче провадження”, а також ст.ст. 23, 25 і 120 Бюджетного кодексу України.

Згідно зі ст.55 Закону України “Про виконавче провадження”, державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням втрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Пацуріна О.В. № 86/15 від 30.01.2003 року про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, виконавчі провадження, що знаходилися на виконанні Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві щодо відповідача (заявника) до липня 2003 року, були об’єднані у зведене.

Частиною другою резолютивної частини цієї постанови № 86/15 встановлено, що усі виконавчі провадження, які надалі будуть відкриватися у відділі Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, мають приєднуватися до зведеного виконавчого провадження
№ 86/15.

Відповідно до ст.49 Закону України “Про виконавче провадження” у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Оскільки провадження по виконанню наказу № 31/295 від 24.05.2004 року, було відкрите 04.10.2004 року, воно, відповідно до постанови № 86/15, вважається приєднаним до зведеного, а отже, посилання відповідача на відсутність постанови по об’єднанню кількох виконавчих проваджень щодо нього у зведене виконавче провадження, спростовується наявними в справі доказами і тому до уваги не приймається.

Заявником до скарги було додано лист Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби № 25-50-6758/6 від 12.01.2006 року, який свідчить про те, що заявникові та Державному казначейству України було направлено постанову № 499/6 про арешт коштів боржника від 12.01.2006 року та перелік 123 виконавчих проваджень, що об’єднані у зведене провадження, всього - на 7 аркушах.

Сама спірна постанова № 499/6 міститься на 2-х аркушах та представником відділу до матеріалів справи додано перелік на 5-ти аркушах відкритих виконавчих проваджень щодо боржника, в тому числі - на виконання наказу
№ 31/295 від 24.05.2004 року.

Колегія суддів вважає правильним висновок судів, що відповідачем не було надано суду доказів того, що він не отримав додатку до постанови
№ 499/6, отримавши при цьому саму постанову.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до вимог ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно листа Державного казначейства України № 05-04/27-132 від 11.01.2006 року на ім’я Департаменту державної служби Міністерства юстиції України, в Державному казначействі України (МФО 820172) по коду програмної класифікації 5121030 “Відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з обслуговуванням цінностей матеріального резерву” відкриті наступні реєстраційні рахунки, що діють в 2006 році:
№ 35221010003272 - кошти спеціального фонду державного бюджету “Плата за послуги, що надаються бюджетними установами”; № 35225016003272 - кошти спеціального фонду державного бюджету “Інші кошти спеціального фонду безпосереднього зарахування”; № 35213006003272 - кошти загального фонду державного бюджету.

Касаційна інстанція погоджується з тим, що державний виконавець був вправі накладати арешт на кошти відповідача, що знаходяться на цільових рахунках, які призначені для розрахунків з підприємствами, установами та організаціями за обслуговування цінностей матеріального резерву. При цьому, будь-яких обмежень щодо стягнення на ці цілі грошей з зазначених рахунків за рішеннями судів законом не встановлено.

Враховуючи вищезазначене вірним є те, що скаржником не доведено, що при прийняті постанови № 499/6 та накладенні арешту на належні йому кошти, що знаходяться на рахунках № 352210100003272, № 35225016003272 і
№ 35213006003272, КПКВ 5121030, КЕКВ 1172, МФО 820172 в ОПЕРУ Державного казначейства України, Відділом державної виконавчої служби було порушено вимоги ст.ст.23, 25 та 120 Бюджетного кодексу України.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву від 20.08.2006 року № 629/юр на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2006 року у справі № 31/295 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2006 року у справі № 31/295 –без змін.

Головуючий-суддя

Д.Кривда

С у д д і

С.Бакуліна Л.Рогач