ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2013 р. Справа № 5015/1763/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Галушко Н.А., Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Бохонок В.З.

з участю представників: боржника Кунащук І.В., ТзОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» Ніштук Т.Я., арбітражного керуючого Босака О.Є., кредитора Юрчика І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» на ухвалу господарського суду Львівської області від 08 жовтня 2013 року про визнання кредиторських вимог Юрчика Івана Івановича по справі №5015/1763/12 про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура»

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Львівської області (суддя Чорній Л.З.) ухвалою від 08 жовтня 2013 року по справі №5015/1763/12 про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» задовольнив заяву Юрчика Івана Івановича про визнання кредиторських вимог у сумі 656150,00 грн. та вказав цю суму включити до реєстру вимог кредиторів ВАТ «Прикарпатпромарматура».

Боржник звернувся до Львівського апеляційного господарського суду України з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 08 жовтня 2013 року про визнання грошових вимог Юрчика І.І. в сумі 656150,00 грн. та прийняти нове рішення, якою відмовити кредиторові у визнанні цих грошових вимог до боржника.

Апеляційна скарга мотивована порушенням і неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 1 закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013 р.), ст. 575 Цивільного кодексу України, ст. 1 закону України «Про іпотеку». Серед іншого, боржник стверджує, що беручи до уваги визначення «грошове зобов'язання» в розумінні спеціального закону про банкрутство, зобов'язання іпотекодавця - майнового поручителя під поняття грошового зобов'язання не підпадають.

Юрчик Іван Іванович та арбітражний керуючий Босак вважають, що грошові вимоги кредитора повинні бути включені до реєстру вимог кредиторів, оскільки майновий поручитель за іпотечним договором несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання як солідарний боржник, а іпотекодержатель має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За змістом ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» та матеріали справи №5015/1763/12, заслухав пояснення представників сторін, арбітражного керуючого Босака О.Є. і вважає, що ухвалу господарського суду Львівської області від 08 жовтня 2013 року по справі №5015/1763/12 про визнання кредиторських вимог Юрчика І.І. слід залишити без змін.

Згідно з матеріалами справи провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» порушене господарським судом Львівської області 04 травня 2012 року. Ухвалою від 25 липня 2012 року уведено судову процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Босака О.Є.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» опубліковано 02 серпня 2012 року в газеті «Голос України» №140 (5390).

Заява Юрчик І.І. про грошові вимоги до боржника Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» в сумі 656150,00 грн. була подана як до іпотекодавця - майнового поручителя позичальника за договором позики Семенець Ю.Г. До заяви кредитором було долучено копію іпотечного договору від 11.06.2009 року.

Із змісту протоколу від 26 березня 2013 року розгляду заяв кредиторів по справі №5015/1763/12, боржник та розпорядник майна не дійшли згоди щодо вимог Юрчика І.І.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 08 жовтня 2013 року визнав кредиторські вимоги Юрчика І.І. повністю в сумі 656150,00 грн.

При цьому суд констатував, що кредитор звернувся до боржника, як до іпотекодавця - майнового поручителя позичальника за договором позики від 11.06.2009 року в забезпечення виконання зобов'язань Семенець Ю.Г.

11.06.2009 року між Юрчик І.І. (іпотекодержатель) та відкритим акціонерним товариством «Прикарпатпромарматура» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дулик М.Б. та зареєстрований в реєстрі за №1313.

Як вбачається з ст.1 іпотечного договору від 11.06.2009 року боржник передав в іпотеку Юрчику І.І. (ідент. номер 2449511658) своє нерухоме майно (котельню (літ. "Л-1") загальною площею 511,3 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176). Сторони оцінили предмет іпотеки в 700 000,00 грн. Договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань Семенець Ю.Г. перед іпотекодержателем згідно договору позики від 11.06.2009 р. згідно якого останній зобов'язувався повернути Юрчик І.І. безвідсоткову позику у сумі 656150,00 грн. терміном до 11.06.2010 року.

Згідно з ч. 1 ст. 5 закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Згідно з ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З 19 січня 2013 року діє нова редакція закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". За змістом п. 1-1 Прикінцевих та Перехідних положень, положення цього Закону не застосовуються до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання чинності цим Законом та здійснюється на стадії судової процедури розпорядження майном боржника.

Отже, в даному випадку необхідно керуватися положеннями закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19 січня 2013 року (далі - Закон).

За визначенням статті 1 Закону конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Кредитор повинен мати у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до ч. 15 ст. 11 Закону після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із статтею 14 цього Закону.

За змістом ст. 14 Закону, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дати порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом до винесення ухвали про затвердження реєстру вимог. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

За змістом ст. 15 Закону у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Як визначено ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 544 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно.

Відповідно до вимог ст. 543 Цивільного кодексу України в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Статтею 572 Цивільного кодексу установлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 1 закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання (ч. 5 ст. 3 закону України «Про іпотеку»).

З вищенаведеного слідує, що майновий поручитель за іпотечним договором несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання як солідарний боржник, а іпотекодержатель має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. У разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає перед іпотекодержателем в межах взятих на себе зобов'язань.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не тільки не обмежує право іпотекодержателя (кредитор) на звернення з грошовими вимогами до майнового поручителя (боржник) у випадку, якщо основний боржник не сплатив борг, а й встановлює вимогу про обов'язок розпорядника майна внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, внести відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав (ч. 6 ст. 14); включати заставне майно у ліквідаційну масу і продавати його та використовувати виключно для першочергового погашення вимог заставодержателя (абз. 2 ч. 2 ст. 26 та п. 1 а) ч. 1 ст. 31).

Висновки про тотожний характер зобов'язань основного боржника та майнового поручителя перед позикодавцем - іпотекодержателем викладені у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №10/1946, яка згідно зі ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

З урахуванням вищевикладених фактичних обставин справи та приписів закону вимоги кредитора (іпотекодержателя) до боржника (іпотекодавця) у сумі 656150,00 грн. є грошовими, такі підлягають включенню в реєстр вимог кредиторів.

Вищенаведені положення закону та фактичні обставини справи спростовують доводи скаржника про не грошовий характер зобов'язань іпотекодавця.

Згідно із ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Львівський апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду Львівської області від 08 жовтня 2013 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі дослідження усіх матеріалів справи. Скаржник належними і допустимими доказами не спростував висновків суду першої інстанції.

За таких обставин ухвалу господарського суду Львівської області від 08 жовтня 2013 року по справі №5015/1763/12 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Львівської області від 08 жовтня 2013 року про визнання кредиторських вимог Юрчика Івана Івановича по справі №5015/1763/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Галушко Н.А.

суддя Кордюк Г.Т.