РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" грудня 2013 р. Справа № 906/951/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Бригинець Л.М.
суддя Демидюк О.О. ,
суддя Огороднік К.М.
при секретарі судового засідання Дика А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 19.09.2013 р. у справі № 906/951/13 (суддя Ляхевич А.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м.Житомир)
про стягнення 2558739,39 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Пац В.О. ( довіреність від 16.03.2013р.)
відповідача - Кучерук М.Г. (довіреність від 25.10.13р.)
Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року змінено склад колегії суддів у справі № 906/951/13. Утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Бригинець Л.М., суддя Демидюк О.О., суддя Огороднік К.М.
В судовому засіданні 02.12.2013 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз") 2558739,39 грн., з яких 192614,08 грн. 3% річних, 963070,39 грн. пені та 1403054,92 грн. 7% штрафу.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.09.2013 р. у справі № 906/951/13 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Житомиргаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 192614,08 грн. 3% річних, 400000,00 грн. пені, 700000,00 грн. штрафу, 51174,79 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Постановляючи зазначене рішення, господарський суд Житомирської області скористався наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України правом та зменшив розмір штрафних санкцій, які заявлялись до стягнення з відповідача.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені та штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити повністю. Як на підставу для скасування судового рішення у справі, позивач посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Відповідачем подано суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та заперечення викладені в апеляційній скарзі та відзиви на неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 30.03.2012р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Житомиргаз" (покупець) укладено договір №30/19-ПР на купівлю-продажу природного газу (а.с.10-17), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1. договору).
У відповідності до п.1.2. договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами газу (споживачам покупця).
У пункті 2.1. договору сторонами узгоджено загальний та щомісячні обсяги природного газу, що мають бути передані у власність покупцеві у період з 01.02.2012р. по 31.12.2012 р.
Згідно змісту пункту 3.6. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
На виконання даного договору протягом березня-червня 2012 року позивач передав у власність відповідача імпортований природний газ в загальному обсязі 23481647 куб.м. на загальну суму 82397099,32 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.03.2012р., 30.04.2012р., 31.05.2012р., 30.06.2012р.
Умовами договору, укладеного між сторонами, в пунктах 6.1., 6.2. договору встановлено, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланових місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплата в розмірі 70% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться в такому порядку: оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.
Натомість, відповідач вчасно не розрахувався за отриманий газ. Хоча, як зазначав позивач в суді першої інстанції та не заперечується сторонами, заборгованість по сплаті суми основного боргу між сторонами по вищезазначеному договору повністю погашена.
Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Відповідно до припису ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, відповідач допустив порушення умов договору №30/19-ПР від 30.03.2012 року на купівлю-продаж природного газу в частині своєчасної оплати вартості природного газу.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений природний газ, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в загальній сумі 192614,08 грн. (розрахунок, а.с.8-9).
Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду попередньої інстанції, зробленим за результатом розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, оскільки вирішуючи спір у даній справі, суд належним чином дослідив правову природу зазначених сум, з огляду на наступне.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з покупця передбаченої, суд виходив з положень ч. 3 ст. 692, ч. 2 ст. 625 ЦК України, якими передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару чи сплати суми боргу та сплати процентів (3% річних) за користування чужими грошовими коштами.
При цьому, місцевим господарським судом вірно зазначено, що встановлені відсотки не є мірою відповідальності за невиконання умов договору та підставою для їх застосування є саме наявність факту користування чужими грошовими коштами, що у даному випадку виразилось у несвоєчасній сплаті коштів за отриманий природній газ.
Також необхідно зазначити, що положення та ч. 3 ст. 692, ст. 625 ЦК України, якими встановлено право продавця вимагати у покупця сплати відсотків за користування грошовими коштами, застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме, прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розумінні обох статей, відсотки дійсно є не відповідальністю, а платою за весь час користування коштами.
Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Таким чином, рішення суду в частині стягнення 3% річних в загальній сумі 192614,08 грн. є законним та обґрунтованим, відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Щодо нарахованих позивачем за прострочення виконання зобов'язань з оплати придбаного природного газу 963070,39 грн. пені та за прострочення платежів понад 30 днів - 1403054,92 грн. штрафу, обчисленого з розрахунку 7% від суми простроченого платежу (а.с.8-9), колегія суддів зазначає наступне.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ст. 611 ЦК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Правовий висновок, викладений в Постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 за позовом приватного підприємства "Кажан" до приватного підприємства "Енерголенд" про стягнення 95901,29 грн.).
Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1., 6.2. цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.
Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку пені та штрафу, обчисленого з розрахунку 7% від суми простроченого платежу, дійшла висновку, що місцевий господарський суд, правомірно задоволив позов в частині стягнення пені та штрафних санкцій.
Разом з тим, встановлюючи підставність та правомірність позовних вимог, встановленого порушення умов договору та нарахування у зв'язку з цим штрафних санкцій, місцевий господарський суд скористався наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України правом та зменшив розмір штрафних санкцій, які підлягали до стягнення.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України).
Також, в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", із змінами і доповненнями, зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі, залежність постачання (розподілення) природного газу на території Житомирської області від діяльності відповідача та його фінансового стану, повне погашення основної суми боргу відповідачем до звернення з даним позовом до суду, апеляційний господарський суд погоджується з твердженнями відповідача щодо наявності правових підстав для застосування зазначених норм права щодо зменшення розміру пені та штрафу, однак в меншому розмірі, аніж просив відповідач.
Судом взято до уваги, що поданими відповідачем до справи доказами належним чином підтверджено наявність у ПАТ "Житомиргаз" дебіторської заборгованості споживачів природного газу, зокрема, населення (58574328грн.), бюджетних організацій (5071370грн.), промислових і комунально-побутових споживачів (5625094грн.), в т.ч. осіб, визнаних банкрутами (а.с.95-107) та щодо завданих підприємству відповідача збитків (а.с.108-110), а також значної кредиторської заборгованості, щодо яких прийняті рішення суду, або порушені провадження у справі щодо їх стягнення (а.с.44 - 47, 55, 57 - 65, 84 - 94).
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із винятковістю даного випадку та правомірного застосування норм права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а саме зменшення пені до суми 400000,00 грн., та штрафу до суми 700000,00 грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду Житомирської області судом апеляційної інстанції.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача на підставі ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 19.09.2013 р. у справі № 906/951/13 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Бригинець Л.М.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Огороднік К.М.