Рішення ухвалено під головуванням підполковника юстиції ДЯЧУКА С.І.
Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
УХВАЛА 22а-41-2006
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2006 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у відкритому судовому засіданні в приміщенні військового суду у складі: Головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С, Суддів - підполковників юстиції ПОЛОСЕНКА B.C. та ЛАШЕВИЧА В.М., з секретарем КУЛІЧЕНКО Н.І., з участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення військового місцевого суду Київського гарнізону від 23 березня 2005 року, за яким полковнику запасу ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його позову до Адміністрації Державної прикордонної служби України (надалі Адміністрації ДПС України) про стягнення на його користь компенсації за захворювання, яке отримане під час виконання службових обов'язків, визнання незаконною відмову у проведенні такої компенсаційної виплати та визнання права на її отримання, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, звернувся до військового місцевого суду Київського гарнізону з позовом до Адміністрації ДПС України про визнання незаконним її рішення від 17 березня 2005 року НОМЕР_1, за яким йому було відмовлено у виплаті 46751 гривні 04 копійок в якості компенсації за захворювання, одержане ним під час виконання службових обов'язків, про визнання незаконною відмови у проведенні такої компенсаційної виплати і визнання права на її отримання, а також про стягнення сплаченого позивачем державного мита у розмірі 467 гривень 51 копійки.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволені його позову повністю, військовий місцевий суд гарнізону з посиланням на встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також на надані сторонами докази визнав, що позивачем не було доведено в суді його права на одержання компенсаційної виплати, як колишньому військовослужбовцю Державної прикордонної служби України, який отримав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби. При цьому суд першої інстанції прийшов до висновку, що відмовою відповідача провести такі компенсаційні виплати не були порушені законні права позивача на соціальний захист, так як підстави для визнання за останнім права на ці компенсаційні виплати, згідно з положеннями ст. 26 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», відсутні. Тому суд гарнізону вирішив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення Адміністрації ДПС України від 17 березня 2005 року НОМЕР_1, як і всі його інші вимога за даним позовом, задоволенню не підлягають.
He погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просить його скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, оскільки судом не надано належної оцінки доводам як позивача, так і відповідача, не досліджено суттєві обставини справи та неправильно застосовано чинне законодавство України. При цьому апелянт посилається на те, що суд гарнізону неправильно застосував і врахував норми матеріального права, а саме ст. 26 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», якою визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень..., захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому здійснюється компенсаційна виплата. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції порушено і ст. ст. 1 та 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 731 «Про затвердження порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України», перша з яких передбачає компенсаційні виплати у разі поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання, одержаного під час виконання ним службових обов'язків чи у разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а друга - визначення розміру виплати у разі поранення або захворювання відповідно до ступеня втрати працездатності, який встановлює МСЕК. Крім того, за ствердженням автора апеляції, судом гарнізону невірно врахована така законодавча норма, як ст. 1 розділу 1 «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України», яка, на його думку, дає вичерпний перелік складу понять «проходження військової служби» та «виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби». Зокрема, він переконаний, що поняття «проходження військової служби» не тотожне, але ширше і включає в себе поняття «виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби». Далі в апеляційній скарзі вказується на те, що судом першої інстанції не враховані вимоги ст. ст. 46 та 6 Конституції України щодо соціального захисту громадян та обов'язку органів виконавчої влади здійснювати свої повноваження відповідно до положень чинного законодавства. На підставі вищенаведеного ОСОБА_1 наполягає на визнанні за ним права на отримання компенсаційної виплати в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 731.
Заслухавши доповідача, виступ позивача в підтримку апеляції та заперечення на неї представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в листопаді 2003 року. Відповідно до довідок Центрального госпіталю Державної прикордонної служби України від 17 листопада 2003 року та МСЕК серії КИ-2 № 001439 від 5 липня 2004 року, позивачу було встановлено, що внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, яке він отримав, останній втратив професійну працездатність на 10 відсотків і інвалідність у зв'язку з цим захворюванням йому не встановлювалася.
Вважаючи, що у зв'язку з втратою працездатності йому повинна бути здійснена компенсаційна виплата, ОСОБА_1 звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України за компенсацією, у виплаті якої йому 17 березня 2005 року було відмовлено за відсутністю для цього підстав, передбачених ст. 26 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
Відповідно до ч. 1 зазначеної статті цього Закону України, в останній міститься вичерпний перелік підстав для проведення компенсаційної виплати військовослужбовцям і такими підставами визнано:
а) поранення (контузії, травми або каліцтво}, захворювання, одержане під час
виконання військовослужбовцем службових обов'язків;
б) інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва),
захворювання, одержаного під час виконання військовослужбовцем службових
обов'язків;
в) інвалідність, що настала в період проходження служби або не пізніш як через
три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок
захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Ці положення Закону відтворені також у Постанові Кабінету Міністрів України № 731 від 2 червня 2004 року «Про затвердження порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України» та у наказі Голови Державної прикордонної служби України № 652 від 8 вересня 2004 року «Про впорядкування здійснення компенсаційних виплат...».
В загальному, дані норми свідчать про те, що компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України у разі втрати ними здоров'я можуть проводиться лише в наступних випадках:
1) якщо поранення (контузію, травму, каліцтво) або захворювання
військовослужбовець отримав під час виконання службових обов'язків чи у разі
встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень;
2) якщо військовослужбовець отримав захворювання в період проходження
служби, внаслідок якого він став інвалідом.
Аналіз же п. 359 «Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України», яке затверджено наказом Міністра оборони України № 2 від 4 січня 1994 року і поширене на Державну прикордонну службу України, засвідчує, що висновок військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання з проходженням військової служби («Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби») не є тотожним іншому висновку про причинний зв'язок захворювання з виконанням обов'язків військової служби, який мається на увазі в ст. 26, ч. 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», оскільки останній стосується безпосереднього знаходження військовослужбовця при виконанні службових обов'язків.
Це випливає в тому числі зі змісту п. З ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу», в якому наводиться вичерпний перелік обставиш, за яких військовослужбовець вважається таким, що виконує обов'язки військової служби під час її проходження.
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_1. отримав захворювання саме за перелічених у цьому Законі обставин. Не надав він таких доказів як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і при її розгляді в суді апеляційної інстанції.
Більш того, згідно рішення Центральної військово-лікарської комісії Держкомкордонслужби України від 17 листопада 2003 року, ця комісія прийшла до висновку, що у ОСОБА_1 «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби». Такий висновок не підпадає під випадок обов'язкового призначення та проведення компенсаційних виплат, який мав би місце при висновку, що захворювання у позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків).
Не було встановлено судами першої та апеляційної інстанції і те, що ОСОБА_1. під час проходження служби отримував поранення, контузії, травми чи каліцтво, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або виконував інтернаціональний обов'язок. Також не встановлено, що наявне у нього захворювання одержане під час виконання службових обов'язків або пов'язане з захистом Батьківщини при проходженні військової служби у військових частинах, що входили до складу діючої армії.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, військовий апеляційний суд регіону вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за станом здоров'я ОСОБА_1. не підпадає під жодну з перелічених в Законі підстав для виникнення права на проведення компенсаційної виплати при наявності у нього захворювання, пов'язаного з проходженням служби і яке потягло втрату 10 відсотків працездатності. Тому відмовою відповідача у здісненні такої компенсаційної виплати не були порушені законні права позивача, а рішення та дії Адміністрації ДПС України з цього приводу відповідали вимогам Закону.
Отже, рішення військового місцевого суду Київського гарнізону від 23 березня 2005 року у даній справі слід визнати законним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу позивача такою, що задоволенню не підлягає.
Не вбачаючи із матеріалів справи будь-яких підстав для зміни чи скасування даного рішення суду першої інстанції та керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення військового місцевого суду Київського гарнізону від 23 березня 2005 року про відмову позивачу в задоволенні його позову до Адміністрації Державної прикордонної служби України - залишити без зміни.
Дана ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її винесення.