Справа № 22ц/2064 Головуючий у 1-й інстанції Шелепа А.А.
Категорія 4 4 Доповідач Жигановська О.С.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2006 року апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого Жигановської О.С.
суддів Микитюк О.Ю., Косигіної Л.М.
при секретарі Нечипоренко І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору застави дійсним
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 05.09.2006
року,
встановив:
В листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому зазначила, що 14.12.2002 року ОСОБА_3 зобов'язався погашати свій борг згідно рішення Мукачівського районного місцевого суду Закарпатської області від 29.03.2002 року в сумі 26886 грн., щомісячно, рівними частинами. В забезпечення сплати суми боргу мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 заставила свою квартиру, про що розписалася в зобов'язанні. Оскільки відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення договору застави, тому просила визнати даний договір дійсним.
В процесі розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги і також просила стягнути з відповідачки 2 6886 грн. боргу ОСОБА_3 за рахунок звернення стягнення на заставлене майно (а.с.29).
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 05.09.2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що син відповідачки - ОСОБА_3 заборгував ОСОБА_1 26610 грн. 50 коп., які були стягнуті з нього на користь позивачки за рішенням суду (а.с.З). 14.12.2002 року ОСОБА_3 написав письмове зобов'язання щодо погашення боргу рівними частинами протягом 2 років, виконання якого гарантував заставним майном - квартирою АДРЕСА_1, яка належить його матері ОСОБА_2 (а.с.4).
Відповідно до ст.13 Закону України „Про заставу" (в редакції закону, що діяв на час виникнення спірних правовідносин)договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно,..договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцем знаходження нерухомого майна... Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України (ст.14 названого закону).
Оскільки згідно зі ст.З Закону України „Про заставу" договір застави є похідною угодою, що укладається для забезпечення виконання іншої угоди (в даному випадку договору позики) і не може існувати самостійно, то правила ст.47 ЦК в редакції закону від 1963 року стосовно умов дійсності угод без їх нотаріального посвідчення на нього не поширюються.
З огляду на наведене, суд 1 інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1, щодо визнання дійсним договору застави, а також похідних вимог про звернення стягнення на заставлене майно.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять в собі ознак порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.209,218,303,307,308,313,314,315,317,319,324, 325
ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Богунського районного суду м.Житомира від 05.09.2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2 місяців з дня набрання нею законної сили.