Справа №22ц/1840                            Головуючий в суді 1 інстанції: Куліченко М.В.

Категорія 40                                                     Доповідач Павицька Т.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

23 листопада 2006 року апеляційний суд Житомирської області у складі :

головуючого Павицької Т.М.

суддів: Головчук С.В., Невмержицької Т.І.

при секретарі  Калинець Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «АТЗТ «Коростенський фарфор» /далі ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор»/ про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «АТЗТ «Коростанський фарфор» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 червня 2006 року, -

встановив:

В червні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що в ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор» вона працює з 15.12.1993 року. Під час знаходження з відповідачем у трудових відносинах останній не надавав позивачці роботу, що спричинило простій, не пов'язаний з виною працівника.

З огляду на те, що відповідач відмовляється оплачувати їй час простою, просила суд стягнути із ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор» 2082 грн. 56 коп. заробітної плати за час простою.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 червня 2006 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки 1357 грн. 17 коп. заробітної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор»/ просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт посилається на те, що

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор» з 01.10.1992 р. по 16.05.2005 року.

Частиною 2 ст.84 КЗпП України встановлено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше  15 календарних днів на рік.

За наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати з 26.12.2003р. по 12.01.2004 року.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис на заяві про надання відпустки без збереження заробітної плати з 26.12.2003р.по 12.01.2004 року виконаний не ОСОБА_1, а  іншою особою.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у вказаний період позивачці була дана відпустка без збереження заробітної плати з порушенням вимог закону, а тому її вимоги про стягнення заробітку за зазначений період підлягають задоволенню. Розмір заробітної плати, який підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 129 грн. 12 коп., виходячи із розрахунку / 2003 р. 4 дні х 8 год.= 32 год. х 1,53  грн. /тарифну ставку відливника/ = 48 грн.96 коп., 2004 р. 6 днів х 8 год. =48 год. х 1, 67 грн. /тарифну ставку відливника/ = 80 грн. 16 коп./.

Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення заробітної плати за час перебування позивачки у відпустці без збереження заробітної плати з 02.01. 2003 р. по 13.01.2003 р. На той час діяла ч.3 ст. 84 КЗпП України / в редакції від 18.09.1998 року/ згідно якої у порядку визначеному колективним договором, власник або уповноважений орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівника причин може надавати відпустку без. збереження заробітної плати або з частковим її збереженням. Частина 3 ст. 84 КЗпП України виключена 06.02.2003 року, тобто після того часу коли позивачці була надана відпустка.

Оскільки позивачці надавалась відпустка без збереження заробітної плати з 02.01.2003 р. по 13.01.2003 р. у відповідності до ч.З ст. 84 / в редакції від 18.09.1998 р./ та п. 5.10.2 колективного договору, апеляційний суд вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові в цій частині.

Задовольняючи позов в частині стягнення заробітної плати за час роботи ОСОБА_1 при неповному робочому часі, суд виходив з того, що позивачка в порушення вимог ст. 56 КЗпП України переводилась на роботу з неповним робочим часом.

З таким висновком суду погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається, що наказом НОМЕР_2 позивачка була переведена на роботу з неповним робочим тижнем з 22.04. 2003р. по 01.09.2003р., а наказом НОМЕР_3 з  13.05.2004 р. по 29.07.2004 р.

Згідно ч.2 ст. 32 КЗпП України у зв'язку  із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за цією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці -систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад чи інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк попереджалась про зміну істотних умов праці,а саме встановлення неповного робочого часу.

Розділом 2 п.2.1 колективного договору між адміністрацією та ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор» на 2002р.,2003 р, 2004 р. передбачено, що у випадку зменшення обсягів виробництва, в зв'язку з втратою ринків збуту, важкого фінансового становища, які не залежать від адміністрації підприємства, власник підприємства зобов'язується прийняти слідуючі упереджувальні заходи : вводити тимчасово неповний робочий час.

Тому апеляційний суд вважає, що відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства позивачка переводилась тимчасово на роботу з неповним робочим часом, про що повідомлялась у визначений законом строк. Тому її вимоги про стягнення заробітної плати за повний робочий час не підлягають задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові в цій частині.

З врахуванням наведених обставин, апеляційний суд зменшує розмір середньої заробітної плати, який стягнуто з відповідача на користь позивачки з 1357 грн. 17 коп. до 129 грн. 12 коп.

Керуючись   ст.ст.   209,303,304,307,309,313,314,316   ЦПК України, ст.ст.56, 84 КЗпП України апеляційний  суд

вирішив:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТЗТ «Коростенський фарфор»/  задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 червня 200 6 року змінити, зменшивши розмір стягнення середньої заробітної плати за час відпустки без збереження заробітної плати з 1357 грн.17 коп. до 129 грн. 12 коп.

В позові ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «АТЗТ «Коростенський фарфор» про стягнення середнього заробітку за неповний робочий час відмовити.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання ним законної сили.