Справа № 22/1936                                                 Головуючий у 1 інстанції   Котік Т.С.

Категорія 12                                                          Доповідач: Рафальська І.М.

УХВАЛА

Іменем України

22 листопада 2006 року апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого  Рафальської І.М..,

суддів   Зарицької Г.В., Балашкевича С.В.,

при секретарі Сухоребрій Т.А.,

з участю військового прокурора,

ОСОБА_1, її представника

та адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі цивільну справу за позовом за позовом військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 27 квітня 2006 року,

встановив:

У березні 2006р. військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначав, що на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира до 2004 року знаходився житловий будинок для малосімейних з гуртожитком, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконкому Житомирської міськради вказаному будинку надано статус житлового будинку. З прийняттям даного рішення цей будинок став частиною державного житлового фонду, що знаходиться у віданні Міністерства оборони України в особі КЕВ м.Житомир, а тому жилі приміщення в ньому повинні надаватися тільки громадянам - військовослужбовцям та службовцям Збройних Сил України, які мають право на отримання житла, перебувають на квартирному обліку, у порядку, передбаченому Житловим кодексом України.

У зв'язку з тим, що квартира НОМЕР_1 АДРЕСА_1 була надана відповідачу ОСОБА_3 з порушенням вимог чинного законодавства та ним незаконно приватизована, що встановлено рішенням та вироком суду, просив визнати договір купівлі-продажу даної квартири недійсним та виселити ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 27 квітня 2006 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 11 листопада 2004 року та посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу.

В решті позовні вимоги залишені без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 77 грн.05 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення, оскільки вважає його незаконним, та закрити провадження в даній справі. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт вважає, що оспорювана угода є правомірною, вона ж є добросовісним набувачем.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 2.09.2004 року начальником Житомирської КЕЧ був виданий ордер НОМЕР_2 на кімнату НОМЕР_1 в гуртожитку АДРЕСА_1, а в послідуючому виданий ордер НОМЕР_3/без дати/ вже як на квартиру за вказаною адресою/а.с.29/.

1.10.2004р. за НОМЕР_4 відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради на ім'я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на кв.НОМЕР_1 АДРЕСА_1.

11.11.2004р. вищевказана квартира продана ним ОСОБА_1, про що свідчить договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу за реєстром НОМЕР_5.

Рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 6.06.2005 року вищевказані ордери: НОМЕР_2 від 2.09.2004р. на кімнату НОМЕР_1 та ордер НОМЕР_3 на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, визнані недійсними. Крім того, визнано недійсними і розпорядження органу приватизації за НОМЕР_4 та свідоцтво про право власності на згадану квартиру/а.с.28-29/. Вказане рішення набрало законної сили.

З приводу неправомірності надання ордерів на вказану квартиру та надання дозволу на приватизацію шляхом зловживання службовим становищем начальника Житомирської КЕЧ ОСОБА_4 засуджено за ст.423 ч.2 КК України, про що свідчить вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 18 серпня 2005 року/а.с.31-32/.

З вищенаведеного вбачається, що квартира НОМЕР_1 АДРЕСА_1 вибула з володіння державного житлового фонду не з волі власника житла, а на підставі неправомірних дій посадових осіб, які встановлені вироком суду.

Згідно ч.З ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/.

За наведених обставин суд прийшов до правильного висновку, визнавши недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу.

Відповідно до п.З ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав, і не міг знати /добросовісний набувач/, власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідачка у спірній квартирі не проживає та не мала наміру проживати. Квартира придбана нею для проживання сина, який також не проживав і не проживає у згаданій квартирі, так як вона потребує ремонту.

Оскільки райсуд не вирішив правові наслідки недійсності договору купівлі-продажу, то апеляційний суд доповнює резолютивну частину рішення вказівкою про стягнення з ОСОБА_3 /продавця за договором/ на користь ОСОБА_1 сплаченої за договором суми 77051грн. /а.с.23/, а оскільки свідоцтво про право власності,     ордери на квартиру, кімнату   визнані недійсними, то суд зобов'язує ОСОБА_1 повернути спірну квартиру державі    в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 27 квітня 2006 року залишити без зміни.

Доповнити резолютивну частину рішення вказівкою такого змісту:

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачені за договором купівлі-продажу від 11 листопада 2004 року кошти в розмірі 77051/сімдесят сім тисяч п'ятдесят однієї /грн., а ОСОБА_1 зобов'язати повернути державі в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира квартиру НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.