Придніпровський районний суд м.Черкас

номер справи 711/8386/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року м.Черкаси

          Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі

Головуючого судді: Михальченко Ю.В.

При секретарі: Кибі С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Придніпровського районного суду м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визначення місця проживання дитини та усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини,-

в с т а н о в и в:

          Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визначення місця проживання дитини та усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, мотивуючи свій позов тим, що в листопаді 2010 року вона дізналась, що відповідач з їх неповнолітньою донькою виїхав за кордон до Бельгії, на підставі посвідченої державним нотаріусом Черкаської районної нотаріальної контори ОСОБА_3 згоди від її імені на виїзд дитини за кордон, хоча ніякого дозволу на вивіз дитини за кордон вона не надавала. Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 27 лютого 2013 року, було визнано не законною нотаріальну дію державного нотаріуса Черкаської районної нотаріальної контори ОСОБА_3 з посвідчення 16 вересня 2010 року згоди ОСОБА_1 на виїзд за кордон її неповнолітньої доньки, громадянки України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В даний час місце перебування неповнолітньої доньки їй не відоме. В результаті незаконного вивезення батьком дитини їй завдана величезна моральна шкода, так як на протязі 2.5 років вона не може бачитись з дитиною, приймати учать у її вихованні та становленні її як особистості, повністю позбавлення у реалізації своїх материнських прав. В зв’язку з цим просить зобов’язати відповідача повернути дитину на Україну та визначити місце проживання дитини разом з нею.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

          Представник органу опіки та піклування Черкаської міської ради ОСОБА_5, пояснила, що спір між сторонами з приводу визначення місця проживання дитини виник ще в 2009 році. В зв’язку з чим, рішенням органу опіки і піклування виконавчого комітету Придніпровської районної ради м.Черкаси №340 від 31.09.2009 року місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначено з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1. Висновком органу опіки і піклування виконавчого комітету Придніпровської ради м.Черкаси від 21.07.2010 року за зверненням ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав визначено недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої ОСОБА_2, рішенням органу опіки та піклування №313 від 17.08.2010 року ОСОБА_1 встановлені годин участі у вихованні та спілкуванні з донькою щотижня, щорічного спільного відпочинку. З 2010 року по даний час ні позивачка, ні відповідач не звертались з заявами про перегляд визначення місця проживання неповнолітньої дитини. В даний час орган опіки та піклування не може надати суду висновок про визначення місця проживання дитини, оскільки для його складання необхідно детально дослідити ставлення дитини до обох батьків (врахувати її бажання з ким із батьків проживати), їх матеріальний стан, умови життя та інші обставини.

          Суд вирішив розглянути справу у відсутність відповідача та провести заочний розгляд справи.

          Вислухавши пояснення позивачки та її представника, думку представника органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі розірваному в 2008 році (актовий запис від 24.12.2008 року №584 по відділу РАЦС Придніпровського району м.Черкаси) . Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

          Спір між сторонами з приводу визначення місця проживання дитини виник ще в 2009 році. В зв"язку з чим, рішенням органу опіки і піклування виконавчого комітету Придніпровської районної ради м.Черкаси №340 від 31.09.2009 року місце проживання дитини ОСОБА_4, 23.05.2001року народження, визначено з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1. Висновком органу опіки і піклування виконавчого комітету Придніпровської ради м.Черкаси від 21.07.2010 року за зверненням ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав визначено недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої ОСОБА_2, рішенням органу опіки та піклування №313 від 17.08.2010 року ОСОБА_1 встановлені годин участі у вихованні та спілкуванні з донькою щотижня, щорічного спільного відпочинку.

В листопаді 2010 року позивачка дізналась, що відповідач з їх неповнолітньою донькою виїхав за кордон до Бельгії, на підставі посвідченої державним нотаріусом Черкаської районної нотаріальної контори ОСОБА_3 згоди від імені ОСОБА_1 на виїзд дитини за кордон. Рішеням Соснівського районного суду м.Черкаси від 27 лютого 2013 року, було визнано не законною нотаріальну дію державного нотаріуса Черкаської районної нотаріальної контори ОСОБА_3 з посвідчення 16 вересня 2010 року згоди ОСОБА_1 на виїзд за кордон її неповнолітньої доньки, громадянки України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В даний час місце перебування неповнолітньої ОСОБА_4 не відоме.

          Отже суд встановив, що в діях ОСОБА_2 є порушення ст. 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей ( далі - Конвенція), яка була підписана державами-учасницями 25 жовтня 1980 року в Гаазі, до якої Україна приєдналась 11 січня 2006 року, і яка є чинною для України з 1 вересня 2006 року.

Цілями Конвенції є : а) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримання у будь-якій з Договірних держав; б) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших договірних державах.

Згідно зі ст.3 Конвенції переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо : при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Отже, у розумінні зазначеної норми перевезення та утримання дитини відповідачем в іншу країну без згоди позивачки є протиправним, оскільки порушуються права матері на піклування про дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР №789-ХІІ від 27.02.91 р., держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до принципу 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, кому належить відповідальність за його навчання; ця відповідальність покладена перш за все на батьків.

Відповідно до принципу 6 цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Положення рівності батьківських прав у вихованні та розвитку дитини є одним із основних принципів сімейного права України, закріпленого у ст. ст. 24 і 51 Конституції України, ст. 141 СК України, п. 1 розд. 1 Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сімї та жінок.

          Згідно ч.2 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

          Згідно ч.1 ст.161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

          Відповідно до ст.171 цього Кодексу дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

          Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю фізичного та духовного розвитку (ст.1).

           Згідно до ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» від 23.06.2005 р., сімя є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

          Кожна дитина має право на проживання в сімї разом з батьками або в сімї одного з них та на піклування батьків.

          Батько і мати мають рівні права та обовязки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обовязком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

          Відповідно до ст. 162 Сімейного Кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоровя або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобовязана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

          Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Таким чином суд вважає доведеним той факт, що відповідач самочинно, без згоди матері, змінив місце проживання неповнолітньої дитини способом її протиправної вивезення за межі держави України. Цей факт порушує права ОСОБА_1, як матері дитини, на участь у вихованні неповнолітньої доньки. Відповідач своїми діями також порушує права й інтереси самої дитини, оскільки її гармонійний та органічний розвиток без участі у її вихованні матері є неможливим, це може травмувати дитину і спричинити виникнення та розвиток в неї негативних наслідків. А тому позов в частині усунення перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом зобов»язання батька дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 повернути дитину, ОСОБА_4, в Україну, підлягає до задоволення.

          В частині позовних вимог, щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір»ю ОСОБА_1 в України м.Черкаси, за місцем реєстрації матері, необхідно відмовити оскільки позивачкою не доведено, необхідність визначення місця проживання дитини разом з матір»ю.

          Під час судових засідання позивачка стверджувала, що матеріально забезпечена, працює, має житло, але належних доказів суду не надала. Суд також не бере до уваги характеристику подану позивачкою, оскільки вона видана 06.09.2009 року і є застарілою.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

На підставі ст.ст.160, 161, 162,172 СК України. Керуючись ст.ст.10,11,60,61,212-215,224-227 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні з неповнолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом зобов»язання батька дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 повернути дитину, ОСОБА_4, в Україну.

В частині позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір»ю ОСОБА_1 в України м.Черкаси, за місцем реєстрації матері – відмовити.

Копію рішення суду у відповідності до вимог ст.227 ЦПК України не пізніше п’яти днів з дня проголошення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м.Черкаси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий

ОСОБА_6