Справа № 22ц- 1837/2006 Головуючий у першій інстанції
КОВЕРЗНЕВ В.О.
Категорія -цивільна Доповідач - ПОЗІГУН М.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: МЕЛЬНИЧЕНКА Ю.В., НЕЧАСНОГО Л.А.
при секретарі: ГАВРИЛЕНКО Ю.В.
з участю: сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" про стягнення винагороди, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача про стягнення 38 030 грн. невиплаченої винагороди винахіднику та просив зобов'язати відповідача виплачувати йому щорічно винагороду за підсумками реалізації горілчаних виробів, співавтором яких він є, посилаючись на те, що він є співавтором промислового зразка-винаходу права на одержання патенту, який було в свій час передано Чернігівському державному лікеро-горілчаному заводу, правонаступником якого є відповідач та який не виплачує йому зазначеної винагороди.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального права, без врахування всіх обставин справи, і порушує його права, як автора винаходу. Апелянт вважає, що суд неправильно застосував норми Цивільного кодексу України, Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", не врахувавши ст. 1, ч.6 ст. 28 зазначеного Закону, ст. 424 ЦК України, відповідно до яких охоронним документом, що засвідчує право власності на винахід є патент, і саме власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід будь-якій особі, яка стає його правонаступником і такий договір має бути письмовий. В даному випадку, тільки ЗАТ ЧЛГЗ "Чернігівська горілка" є власником документу, що засвідчує право власності на винахід, застосовуючи вказані вище норми, це означає, що якби ЗАТ ЧЛГЗ "Чернігівська горілка" як власник патенту, скористалося своїм правом, та мало би намір передати право власності на винахід будь-якій іншій особі, то договір про це з особою, яка стане його правонаступником, воно зобов'язане укласти у письмовій формі, що передбачено і в п.2.7 Договорів про передачу права на одержання патенту. Таким чином, оскільки законодавством не передбачено ні права, ні обов'язку автора об'єкту промислової власності при укладенні договорів про передачу цій особі права власності на винахід, достатні всі підстави та докази для стягнення з ЗАТ ЧЛГЗ "Чернігівська горілка" належної йому суми винагороди за використання винаходу. Апелянт також не погоджується з висновком суду про те, що він пропустив трирічний строк звернення до суду, оскільки вживав заходи для стягнення заборгованості з відповідача і неодноразово звертався до нього з проханням про виплату винагороди, а відповідач постійно переконував його в тому, що виплатить винагороду, що й стримувало його від вирішення спору в судовому порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до слідуючого висновку.
Згідно наявних в матеріалах справи договорів від 11.11.1997 року позивач
як співавтор передав Чернігівському лікеро-горілчаному заводу
„Чернігівспиртгорілка" право на одержання патентів на об'єкти промислової
власності на горілки: „Володимир Великий", „Чернігівська ювілейна", „Намисто
Славутича", „Цитрусова", „Деснянські зорі", „Оригінальна", „Княжий з'їзд", а
на підставі Договорів від 27.06. 2000 року передав Чернігівському обласному
об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості
„Чернігівспиртгорілка" право на одержання патентів на горілку „Посол України" та солодку настойку „Поліський букет". В свою чергу власники деклараційних патентів зобов'язувалися сплачувати позивачу винагороду за використання об'єктів промислової власності. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1. до ЗАТ „Чернігівський лікеро-горілчаний завод „Чернігівська горілка", суд виходив із ненадання позивачем письмових договорів про передачу відповідачу прав власності на об'єкти промислової власності та недоведеності їх використання відповідачем. Проте, пунктами 1.2, 2.1.3 Статуту відповідач є правонаступником прав і обов'язків Чернігівського обласного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості „Чернігівспиртгорілка", пов'язаних з діяльністю його структурного підрозділу -Чернігівського лікеро-горілчаного заводу, та який займається випуском горілки. Таким чином, відмовивши в задоволенні позову до відповідача, суд фактично вирішив питання про права і обов'язки Чернігівського обласного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, оскільки відповідно до ч.З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. В силу наявних Договорів Чернігівське обласне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості є власником деклараційних патентів і, таким чином, відповідно до них саме на нього фактично і покладено обов'язок по сплаті позивачу винагороди без перевірки переходу до ЗАТ прав на об'єкт промислової власності, що неможливо перевірити без залучення до участі по справі Чернігівського обласного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості „Чернігівспиртгорілка". Відповідно ж до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України за таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Крім того, суд до висновку щодо пропуску позивачем без поважних причин трирічного строку на звернення до суду з вимогою про захист цивільного права за період з 1998 року по 11.05.2003 року прийшов без врахування перевірки обставин, визначених частинами 1 та 5 ст.261 ЦК України, та доводів позивача щодо зобов'язання саме відповідачем провести виплату, в підтвердження чого позивач посилався на передаточний баланс, яким відповідачем на себе взято зобов'язання по проведенню зазначених виплат.
Керуючись ст. ст. 307, 311 ч.1 п.4, 313,314,315,317,319 ЦПК України
суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців.