Справа № 742/6218/13-к Головуючий у І інстанції Гумен В.М.
Провадження № 11-сс/795/263/2013
Категорія - арешт майна Доповідач Демченко О. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіДемченка О. В.
суддів - Щербакова О.С., Миронцова В.М.,
при секретарі - Батицькій О.П.,
з участю прокурора - Сухонос А.В.,
захисника - ОСОБА_2,
слідчого СВ Прилуцького МВ УМВС України в Чернігівській області - Гавриш М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2, в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, на ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 листопада 2013 року,-
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 листопада 2013 року задоволено клопотання слідчого СВ Прилуцького МВ УМВС України в Чернігівській області про накладення арешту на майно - автомобіль марки «ВАЗ-21093», реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_5, що проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Своє рішення суд мотивував тим, що в матеріалах кримінального провадження наявні дані, які дають достатні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб зберіг на собі сліди кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 152 КК України, а тому незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення, втрати або пошкодження доказів. Зазначено про відсутність порушення прав власника автомобіля, оскільки згідно пояснень підозрюваного, останній купив автомобіль, проте перереєстрацію транспортного засобу не здійснив.
Захисник ОСОБА_2 не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, подав апеляційну скаргу, в якій вказує про незаконність та необґрунтованість цієї ухвали, просить її скасувати та повернути тимчасово вилучене майно. Свої вимоги аргументує тим, що його підзахисний не є власником майна, а тому транспортний засіб не може бути в подальшому конфіскований чи звернутий для задоволення цивільного позову. Вказує на порушення слідчим вимог ч.5 ст. 171 КПК України щодо недотримання строків звернення з клопотанням про арешт тимчасом вилученого майна. Крім того, на думку захисника, з дня вилучення автомобіля та до моменту звернення з клопотанням до слідчого судді у слідчого був час для виявлення та фіксації всіх можливих слідів злочину, а тому потреба в подальшому утриманні автомобіля на штраф майданчику відсутня.
Заслухавши доповідача, позицію захисника, що наполягав на задоволенні його скарги, думку прокурора, який вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню, перевіривши кримінального провадження, обговоривши доводи викладені в апеляції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Таке рішення суду обґрунтовує наступним чином.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №12013260210001699, 08 листопада 2013 року, близько 14 год. 30 хв., ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1, у м. Прилуки по вул. Гвардійській, біля магазину «Космос», узяв у якості пасажира неповнолітню ОСОБА_6, 1996 року народження. В подальшому ОСОБА_4 маючи умисел на статеві зносини з неповнолітньою проти її волі, близько 15 години, приїхав в безлюдне місце до лісосмуги, неподалік від с. Красляни Прилуцького району, де в салоні вищевказаного автомобіля, висловлюючи погрози про застосування фізичного насильства до неповнолітньої ОСОБА_6, зґвалтував останню.
Згідно витягу з кримінального провадження (а.с.3) дані про вище вказане кримінальне правопорушення 08 листопада 2013 року внесені до ЄРДР з правовою кваліфікацією ст. 152 ч.3 КК України.
Постановою слідчого СВ Прилуцького МВ УМВС України в Чернігівській області від 09 листопада 2013 року автомобіль марки «ВАЗ-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1, вилучений під час огляду місця події та визнаний речовим доказом. (а.с. 13).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що наявне в копії в матеріалах провадження (а.с. 12), власником автомобіля «ВАЗ-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_5, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно до ст. 131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Положення ч.2 ст. 170 КПК України передбачає, що слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у виді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.
Частина 2 ст. 167 КПК України вказує, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення або зберегли на собі його сліди. Тому твердження захисника щодо неналежності майна, а саме автомобіля, його підзахисному, не ґрунтуються на законі. В зазначеному випадку закон не передбачає обов'язкової приналежності майна підозрюваному або обвинуваченому.
Крім того, як встановлено в засіданні місцевого суду фактичним власником автомобіля марки «ВАЗ-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 є підозрюваний, що не суперечить наявній в матеріалах провадження довіреності (а.с.15). Зміст довіреності дає суду підстави вважати, що у ОСОБА_4 наявна реальна можливість на власний розсуд розпоряджатися, в тому числі і продавати, транспортний засіб, що може призвести до знищення, втрати або пошкодження доказів та перешкодити кримінальному провадженню.
Із матеріалів справи і клопотання слідчого вбачаються достатні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб зберіг на собі сліди кримінального правопорушення, тобто відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст. 167 КПК України, а тому слідчий суддя прийшов до правильного висновку про наявність правової підстави для накладення арешту на вказаний автомобіль.
Зауваження захисника з приводу наявності у слідчого достатнього часу для виявлення та фіксації всіх можливих слідів злочину не заслуговують на увагу. Так, положення ч.5 ст.40 КПК України вказує, що слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Тому вказівки захисника з приводу розподілу робочого часу слідчого є недоцільними.
Що стосується недотримання слідчим строків звернення з клопотанням про арешт тимчасом вилученого майна, то дані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого. Таку позицію апеляційний суд ґрунтує на положеннях ч.1 ст. 173 КПК України, які передбачають підстави для відмови слідчим суддею у задоволенні клопотання про арешт майна, а в ч.3 ст.172 цього Кодексу визначені підстави повернення такого клопотання.
За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 167, 170-173, 407 ч.3, 422, 424 ч.4 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 листопада 2013 року про задоволення клопотання слідчого СВ Прилуцького МВ УМВС України в Чернігівській області про накладення арешту на майно - автомобіль марки «ВАЗ-21093» реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_5 - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає.
СУДДІ:
О.С.Щербаков О.В. Демченко В.М.Миронцов