АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/5230/13 Головуючий 1-ї інстанції -

Справа № 2/638/157/13 Шишкін О.В.

Категорія : договірні Доповідач - Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Малінської С.М., Піддубного Р.М.

при секретарі - Андрійко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Коллекторська компанія «Вердикт», в інтересах Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк», представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту, договорів іпотеки та визнання права власності , -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2011 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 починаючи з 1997 року по травень 2009 року, що підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.03.2011 року.

Позивач зазначив, що мешкаючи разом однією родиною з ОСОБА_4 вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, робили спільні покупки. Він дозволяв жінці витрачати спільні кошти, а вона йому. Крім спільного господарства їх пов'язував і спільний бізнес.

16 лютого 2005 року, ОСОБА_4, але за власні кошти ОСОБА_2 у розмірі 86000 грн., було придбано у Територіальної громади м. Харкова, в особі Харківської міської ради, нежитлові приміщення в підвальній частині № 1-:-4; 1-го поверху № 5-:-11, І, II в літ. «А-5» загальною площею 244, 5 кв. по АДРЕСА_1.

У лютому 2008 року ОСОБА_4, в забезпечення виконання свого зобов'язання за споживчими кредитами № 1129271700 від 01.02.2008 року та № 11292717000 від 16.07.2008 року, укладених між нею та АКІБ «Укрсоцбанк», передала в іпотеку нежитлові приміщення в підвальній частині № 1-:-4; 1-го поверху № 5-:-11, І, II в літ. «А-5» загальною площею 244, 5 кв. по АДРЕСА_1.

Позивач зазначив, що ніякою згоди на укладення ОСОБА_4 вищезазначених договорів кредиту та іпотеки він, як чоловік ОСОБА_4 та співвласник не давав.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив визнати договір споживчого кредиту № 1 1292717000 від 01 лютого 2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк», в особі відділення № 978 в м. Харкові та ОСОБА_4 - недійсним; визнати договір іпотеки від 01 лютого 2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк» в особі відділення № 978 в м. Харкові та ОСОБА_4 - недійсним; визнати договір споживчого кредиту № 11292717000 від 16.07.2008 року укладений між «УкрСиббанк» в особі відділення № 978 в м. Харкові та ОСОБА_4 - недійсним; визнати договір іпотеки від 16.07.2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк» в особі відділення № 978 в м. Харкові та ОСОБА_4 - недійсним. Визнати за ним - ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення в підвальній частині № 1-:4; 1-го поверху № 5-:-11, І, II в літ. «А-5» загальною площею 244,5 кв.м. по АДРЕСА_1.

03 березня 2012 року АКІБ «УкрСиббанк» звернулося до суду з заявою про заміну сторони відповідача по вказаній цивільній справі, посилаючись на та, що 08 грудня 2011 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитними зобов'язаннями, яке виникло на підставі Договорів про надання споживчого кредиту № 11292717000 від 01 лютого 2008 року та споживчого кредиту № 11292717000 від 16.07.2008 року. У зв'язку з чим, відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, що є підставою процесуального правонаступництва.

Вказане клопотання було розглянуто у судовому засіданні суду першої інстанції та задоволено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року було залучено до участі у вказаній цивільній справі, в якості третьої особи на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк».

Представник ПАТ «Дельта Банк» в судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у випадку стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_4, в наступному просили в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник 3-ї особи- ПАТ «УкрСиббанк» в судовому засіданні підтвердив, що 08 грудня 2011 року між ПАТ « УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_4 та новим кредитором є ПАТ « Дельта Банк».

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2013 року позовну заяву ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту від 01 лютого 2008 року та договір іпотеки від 01 лютого 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» в особі начальника відділення № 978 у м. Харкові і ОСОБА_4. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту від 16 липня 2008 року та договір іпотеки від 16 липня 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» в особі виконуючого обов'язки начальника відділення № 978 у м. Харкові і ОСОБА_4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ПАТ «УкрСиббанк» звернулося на нього з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив скасувати це рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог задовольнити відмовити у повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням товариства з обмеженою відповідальністю «Коллекторська компанія « Вердикт», в інтересах Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк», звернулося на нього з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив скасувати це рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог задовольнити відмовити у повному обсязі.

Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_5 звернувся на нього з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просив рішення змінити та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянти та інші сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Проте, в судове засідання представник товариства з обмеженою відповідальністю «Коллекторська компанія « Вердикт», в інтересах Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк», та ОСОБА_4 не з'явились.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, а апеляційні скарги ПАТ «УкрСиббанк» та товариства з обмеженою відповідальністю «Коллекторська компанія « Вердикт», в інтересах Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» підлягають задоволенню частково, а рішення суду зміні.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, у даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам закону і тому підлягає зміні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що укладеними кредитними договорами та іпотечними договорами зачипаються його права як власника спірного нежитлового приміщення, яке є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_4 та він не надавав своєї згоди на передачу належного йому майна в іпотеку і тому суд визнав недісними вказані договори.

Згідно ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.03.2011 року заяву ОСОБА_2 було задоволено, встановленно факт, проживання однією сім»єю без шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 20.04.2001 року до 13.03.2009 року. Вказане рішення набрало чинності та ні ким не оскаржено.

З березня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 знаходяться у зареєстрованому шлюбі.

16 лютого 2005 року, ОСОБА_4, але за кошти ОСОБА_2 у розмірі 86000 грн., було придбано у Територіальної громади м. Харкова, в особі Харківської міської ради, нежитлові приміщення в підвальній частині № 1-:-4; 1-го поверху № 5-:-11, І, II в літ. «А-5» загальною площею 244, 5 кв. м по АДРЕСА_1.

У лютому 2008 року ОСОБА_4, в забезпечення виконання своїх зобов'язаннь за споживчими кредитами № 1129271700 від 01.02.2008 року та № 11292717000 від 16.07.2008 року, укладених між нею та АКІБ «Укрсоцбанк», передала в іпотеку нежитлові приміщення в підвальній частині № 1-:-4; 1-го поверху № 5-:-11, І, II в літ. «А-5» загальною площею 244, 5 кв. по АДРЕСА_1.

Відповідно виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ « УкрСиббанк» ( продавцем) та ПАТ « Дельта Банк» ( покупцем) права вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця на підставі акту приймання- передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття ( а.с. 44-50)

19 грудня 2011 року був складений акт приймання-передачі ( а.с. 51), відповідно до витягу, який є додатком до договору купівлі-продажу прав вимог ПАТ «ДельтаБанк» були передані документи за кредитними договорами № 1129271700 від 01.02.2008 року та № 11292717000 від 16.07.2008 року, укладеними між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним. Але Конституція також фіксує, що власність зобов»язує.

Стаття 627 ЦК України передбачає, шо відповідно до ст. 6 ЦПК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судова колегія приходить до висновку, що судом першоїі інстанції необгрунтовано було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсними кредитних договорів № 1129271700 від 01.02.2008 року та № 11292717000 від 16.07.2008 року, укладених між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не є стороною вказаних кредитних договорів, даних про те, що отримані кредитні кошти були витраченів ОСОБА_4 в інтересах сім»ї, матеріали справи не містять, а відповідно до положень ст. 627 ЦК України його права не зачипаються, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Що стосується позовних вимог щодо визнання недійсними іпотечних договорів та відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне нежитлове приміщення, судова колегія вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Так, ст. 215 ЦК передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжям без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Ст. 74 СК України передбачено, що на майно, що придбане в період сумісного проживання розповсюджується режим спільної сумісної власності.

Статтею 577 ЦК України передбачено, що у випадку, коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.3 ст. 5 Закону України « Про іпотеку» частина об'єкту нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим законом. Іпотека поширюється на частину об'єкту нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладання іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

У п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при оспоренні договору застави ( іпотеки) суд має враховувати положення ст.578 ЦК України, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого подружжя, який у разі пред»явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

З матеріалів справи вбачається, що домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо передачі спільного майна в іпотеку не було, згоди співвласника на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та / або / державній реєстрації також не було.

Судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини по справі та визнаючи іпотечний договір недійсним з моменту його укладення, суд правильно керувався нормами СК України та Закону України « Про іпотеку».

Посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції на той факт, що спірне майно, яке було передано в іпотеку було придбано за особисті кошти позивача і тому необхідно визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, судова колегія вважає безпідставним, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що при оформленні договору купівлі-продажу спірних приміщень, ОСОБА_4 витратила кошти, які належать ОСОБА_2 Однак, в зв»язку з тим, що спірні приміщення були придбані під час знаходження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах, що встановлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.03.2011 року і відповідно до ст. 60,61 СК України вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2013 року не може бути визнане правильним, обґрунтованим і таким, що постановлене у відповідності до вимог процесуального закону, а тому судова колегія вважає за необхідне вказане рішення змінити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та товариства з обмеженою відповідальністю «Коллекторська компанія «Вердикт», в інтересах Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2013 року змінити, скасувавши вказане рішення в частині визнання недійсними кредитних договорів № 1129271700 від 01.02.2008 року та № 11292717000 від 16.07.2008 року, укладених іж АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залиши без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого осуду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -