Справа № 463/396/13 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.
Провадження № 22-ц/783/6861/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія:5
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів - Копняк С.М., Павлишина О.Ф.,
секретаря Мариняк О.І.
з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл будинку,-
встановила:
В жовтні 2012 року позивач ОСОБА_4 звернулась з позовом в суд до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням (а.с. 1-2), і з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 29-31, 118), просила суд зобов'язати відповідача ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні півпідвальним приміщенням під літ. VI пл. 15,4 кв.м. та заморовуванні в ньому дверного пройому розташованого між півпідвальними приміщеннями під літерами VI пл. 15,4 кв.м. і ІV пл. 20,1 кв.м., в будинку за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування зазначених вимог покликається на те, що рішенням народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12 липня 1983 року вказаний будинок розділений між батьками сторін, а саме визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 ідеальні частини вказаного будинковолодіння та виділено їй в користування приміщення під літерами 1-2 пл. 16 кв.м., 1-3 пл. 14,8 кв.м., 1-5 пл. 12,4 кв.м., 1-4 пл. 5,3 кв.м., що на першому поверсі та VI пл. 15,4 кв.м., VIІ пл. 21,4 кв.м., І пл. 11,2 кв.м., ІІ пл. 11,5 кв.м., що в підвальному приміщенні.
В свою чергу, за ОСОБА_6 визнано право власності на 1/3 ідеальну частину названого будинковолодіння та виділено в користування приміщення на першому поверсі під літерами 1-1 пл. 21,3 кв.м. та в підвалі ІV пл. 20,1 кв.м., V пл. 2 кв.м.
В спільному користуванні сторін залишено приміщення під літерами VIІІ пл. 11,4 кв.м., що на першому поверсі та приміщення ІІІ пл. 3,1 кв.м., що в підвалі.
Позивач ОСОБА_4 є власником 2/3 ідеальних часток будинку за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16 червня 2006 року та договору дарування частини будинку від 20 вересня 2004 року, а відповідач ОСОБА_3 відповідно є власником 1/3 ідеальної частини зазначеного будинку, що стверджується свідоцтвом на спадщину за законом від 22 лютого 2009 року після смерті ОСОБА_6
Однак, відповідач ОСОБА_3 користується підвальним приміщенням під літерою VI пл. 15,4 кв.м., яке належить на праві власності їй. З урахуванням наведеного та положень ст.ст. 15, 16, 386 ЦК України просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 подала в суд зустрічний позов до ОСОБА_4 про розподіл будинку (а.с 37-39), з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог (а.с. 94-95, 110-111, 120-121, 167-168) просила надати ОСОБА_3 приміщення під літерами в півпідвальному приміщенні (цокольний поверх) ІV площею 20,1 кв.м., VI площею 15,4 кв.м., на першому поверсі 1-1 площею 21,3 кв.м., а всього загальною площею 56,8 кв.м. Стягнути з відповідача ОСОБА_4 7 667 гривень різниці вартості виділеної частини ідеальної долі та здійснити поділ в натурі горища, виділивши ОСОБА_3 в користування два приміщення загальною площею 32,48 кв.м., а саме площею 21,84 кв.м. над приміщенням першого поверху 1-1, 10,64 кв.м. над приміщенням першого поверху 1-2.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2012 року прийнято до розгляду зустрічний позов та об'єднано з первісним в одне провадження.
Оскаржуваним рішенням первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні приміщенням - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) не чинити перешкоди ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) в користуванні півпідвальним приміщенням під літ. VI пл. 15,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1.
В задоволені решти вимог відмовлено за безпідставністю.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 107 гривень 30 копійок судового збору.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл будинку - задоволено частково.
Здійснено розподіл горища будинку АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_3 приміщення площами 10,64 кв.м. і 21,84 кв.м., а всього 32,48 кв.м., що пропорційно її частки 1/3 в даному будинку та виділено в користування ОСОБА_4 приміщення площами 31 кв.м. і 33,83 кв.м., що пропорційної її частки 2/3 в даному будинку.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 7 667 гривень, а також 229 гривень 40 копійок судового збору.
В задоволені решти вимог - відмовлено за безпідставністю.
Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення Личаківського районного суду м.Львова від 3 вересня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 2 000 гривень судових витрат пов'язаних з проведенням судової експертизи.
В задоволені заяви ОСОБА_2 про винесення додаткового рішення відмовлено.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 вересня 2013 року оскаржив представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2
Не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині зобов»язання стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7667 грн., та вважає його в цій частині безпідставним та необгрунтованим.
Стверджує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд виходив із висновку судової будівельно-технічної експертизи, в якому зазначено, що при розподілі будинку в натурі рішенням народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12 липня 1983 року не врахована площа 9,5 кв.м. Оскільки зазначена частина приміщень успадкована ОСОБА_4 у 2006 році та провести її поділ не надається можливим, судом стягнуто з неї компенсацію вартості частки на яку фактично претендувала б ОСОБА_3, що апелянт вважає безпідставним.
Крім цього, оскаржуваним рішенням не встановлено права власності на реальні частки об'єкта спільної власності, порядок користування якими встановлений рішенням Червоноармійського районного суду 12.07.1983 року і залишається незмінним. Відповідно до оскаржуваного рішення до позивача ОСОБА_4 не перейшла у власність неврахована площа будинку - 9,5 кв.м., відтак, вимога в частині виплати компенсації не заслуговує на увагу.
Також, рішенням Червоноармійського району м. Львова від 12 липня 1983 року зобв"язано стягнути з позивача в користь відповідача різницю вартості виділеної частини до ідеальної долі в сумі 443,68 крб., і в тій частині рішення суду виконано.
Оскільки ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_6 і відповідно вона отримала спадщину з врахуванням здійсненої у 1983 році грошової компенсації, тому у неї відсутні правові підстави для такої вимоги. Рішенням Червоноармійського районного суду м. Львова від 12.07.1983 року ніким не оскаржувалося, набрало законної сили.
Просить скасувати рішення районного суду в частині стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 7 667 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у зазначеній вимозі відмовити.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2013 року представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що при ухваленні первісного рішення не було визначено порядку користування, виділеного кожному приміщення горища, як це передбачає висновок та доповнення до висновку судової будівельно-технічної експертизи.
Відтак, відмовляючи в задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення суд необґрунтовано виходив з того, що у спільному користуванні сторін є приміщення на першому поверсі, що є сходовою кліткою, через яку може бути забезпечено вихід на горище.
На його думку, такий висновок суду не відповідає матеріалам справи, оскільки висновком експертизи ОСОБА_3 пропонується виділити в користування приміщення горища 21,4 кв.м. і 10,64 кв.м., загальною площею 32,48 кв.м., в які вона може мати доступ шляхом входу тільки через приміщення горища, яке виділене в користування ОСОБА_4, а у висновку експертом запропоновано один варіант поділу горища - через влаштування окремих виходів.
Просить скасувати додаткове рішення районного суду в частині відмови у визначенні порядку користування горищем та вирішити ці вимоги по суті.
В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 вказала, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що представник апелянта погодився з дослідженнями та висновком експерта, зокрема, в частині грошової компенсації, тому причини оскарження незрозумілі.
В заперечені на апеляційну скаргу на додаткове рішення звертає увагу, що єдиний варіант експертизи про поділ горища через здійснення окремих входів на який покликається і апелянт, не був предметом позовних вимог ні позивача, ні відповідача.
Просить відхилити апеляційні скарги, а рішення та додаткове рішення районного суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційних скарг та відповідача ОСОБА_3 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду від 03.09.2013 року підлягає до задоволення, а апеляційна скарга на додаткове рішення від 20.09.2013 року не підлягає до задоволення виходячи із наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено,, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду від 03.09.2013 року не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 користується підвальним приміщенням у спірному будинку, яке є власністю ОСОБА_4, що підтверджується актом ДП «Добробут» від 20 лютого 2012 року, а відтак дійшов висновку про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у користуванні підвальним приміщенням.
Крім цього, суд врахував, що на момент оформлення ОСОБА_3 права власності на частку у спірному будинку, прохід між підвальними приміщеннями, позначеними літерами VI пл.. 15,4 кв.м. і IV пл. 20,1 кв.м. вже існував, докази, що остання його зробила відсутні, а тому підстави зобов"язати ОСОБА_3 закласти названий вище прохід відсутні, що в свою чергу, не позбавляє права ОСОБА_4 самостійно у визначеному законом порядку розпорядитися своєю власністю.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 027/13 від 05.06.2013 року вбачається, що рішенням народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12.07.1983 року під час поділу в натурі будинку АДРЕСА_1 не врахована площа 9,5 кв.м., а також горище. Різниця в площах, яка неврахована цим рішенням, виникла по різних приміщеннях, здійснити її поділ в натурі не надається можливим. Розрахунок грошової компенсації частки, на яку фактично зменшена частка ОСОБА_3, становить 7667 грн. Оскільки відсутні підстави для реального перерозподілу будинку, а здійснити розподіл неподіленої частки неможливо, тому суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 компенсацію вартості такої частки в розмірі 7667 грн.
Також, суд першої інстанції застосував розподіл горища відповідно до варіанту, запропонованому у доповнені до висновку експертизи № 027/13 від 14.08.2013 року, виділивши ОСОБА_3 приміщення на горищі площею 32,48 кв.м. (1/3 частки) та ОСОБА_4 приміщення загальною площею 64,83 кв.м. (2/3 частки)..
Колегія суддів не в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що позивачу ОСОБА_4 належить на праві власності, у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 червня 2006 року, договору дарування частини будинку від 20 вересня 2004 року та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2004 року та від 22 червня 2006 року, 2/3 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_5
Відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності у відповідності до свідоцтва на спадщину за законом від 22 лютого 2009 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2003 року, 1/3 ідеальна частина будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6, відтак, зазначене в силу ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути зокрема, житловий будинок (ст.ст. 379, 372 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Судом з Акту ДП «Добробут» від 20 лютого 2012 року встановлено, що ОСОБА_3 користується підвальним приміщенням позначеним літерою VI у спірному будинку, яке є власністю ОСОБА_4 (а.с. 40).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відтак встановлено, що ОСОБА_3 користується підвальним приміщень позначеним літерою VI пл. 15,4 кв.м., яке за рішенням народного суду Червоноармійського районного суду м. Львова входило до об'єктів права власності ОСОБА_5 та відповідно до заповіту від 16 червня 2006 року, договору дарування частини будинку від 20 вересня 2004 року, є власністю ОСОБА_4, що сторонами визнано, а тому ОСОБА_3 зобов'язано не чинити перешкоди ОСОБА_4 в користуванні підвальним приміщенням під літ. VI пл. 15,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1.
Таким чином, вірним є висновок районного суду про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні приміщенням, а відтак, зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 в користуванні півпідвальним приміщенням під літ. VI пл. 15,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1.
Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
З дослідженого рішення народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12.07.1983 року встановлено, що з позивача ОСОБА_5 стягнуто в користь відповідача ОСОБА_6 різницю вартості виділеної частини у співвідношенні до ідеальної долі в розмірі 443,68 крб.
Зазначене рішення суду сторонами не оскаржувалося, набрало законної сили.
Покликання відповідача ОСОБА_3 на те, що проводячи розподіл будинку у 1983 році суд виходив із площі будинку 165,9 кв.м., а фактично площа будинку складає 176,2 кв.м. колегія суддів оцінює критично, оскільки в рішенні суду від 12.07.1983 року не зазначено власне з якої різниці вартості виділеної частини до ідеальної суд виходив та чи неврахована власне різниця 9,5 кв.м. при цьому.
Таким чином, свої частки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули пропорційно часткам, які належали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно, оскільки між попередніми власниками спірний будинок був поділений в натурі рішенням суду, яке ніким не оскаржувалося, набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
ОСОБА_6 отримав компенсацію за невідповідність виділеної частини до ідеальної, таким чином правові підстави для перерозподілу вже виділених в натурі приміщень відсутні, як і відсутні підстави для стягнення грошової компенсації.
За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення компенсації вартості частки, на яку зменшено частку ОСОБА_3 у спірному будинку в розмірі 7 667 грн., тому в цій частині рішення суду підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги ОСОБА_3
Щодо розподілу горища, зокрема відповідно до доповнень до висновку № 027/13 судової будівельно-технічної експертизи від 14 серпня 2013 року, такий суд провів шляхом виділення ОСОБА_3 пропорційно до розміру її частки в 1/3 приміщення на горищі площею 32,48 кв.м., а саме площею 10,64 кв.м. і 21,84 кв.м., та виділено ОСОБА_4 пропорційно до розміру її частки в 2/3 - приміщення загальною площею 64,83 кв.м., а саме приміщення площами 31 кв.м. і 33,83 кв.м., що не суперечить положеням ст.ст. 183, 367 ЦК України та роз'яснень, викладених у п. п. 6, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" № 7 від 04.10.1991 року, оскільки виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини, такий розподіл не проведено рішенням народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12.07.1983 року, з чим погоджується колегія суддів.
Разом з тим, відмова в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення є обґрунтованою, оскільки у спільному користуванні сторін перебуває приміщення під літерою VIII площею 11,4 кв.м. на першому поверсі, з якого є вихід на горище, і такий порядок облаштування виходу на горище був врахований у рішенні Народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12 липня 1983 року.
Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20.09.2013 року в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 2000 грн. судових витрат, пов"язаних з проведенням судової експертизи, учасниками розгляду не оскаржувалося, тому апеляційним судом не перевіряється.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ст. 307, ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2013 року задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 7667 грн. скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаної позовної вимоги ОСОБА_3 відмовити.
Врешті рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2013 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2013 року - відхилити.
Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2013 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Копняк
О.Ф. Павлишин