Номер провадження № 22-ц/785/8565/13

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С.В

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- Бабія А.П.

при секретарі - Швець В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19.09.2013 року по справі за позовом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_3, реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на дачний будинок недійсним,-

встановила:

Позивач звернуся з вказаним позовом до суду (а. с. 2-5 ), в якому просив ухвалити рішення, за яким визнати свідоцтво про право власності на дачний будинок НОМЕР_1, що розташований на курортній зоні «Катранка» бази відпочинку «Жемчужина» на ім'я ОСОБА_3 недійсним, скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 25263144 та запису ¹ 2 в книзі № 1 на ім'я ОСОБА_4.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видано 25.11.2004 року Татарбунарською райдержадміністрацією, позивач є власником майнового комплексу бази відпочинку «Жемчужина», яка знаходиться в межах с. Лиман Татарбунарського району Одеської області. Того ж дня зазначений об'єкт власності пройшов державну реєстрацію у комунальному підприємстві «Татарбунарське БТІ та РОН». 21.04.2005 року Київське МСРНАТ на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.04. 2005 року стало власником земельної ділянки загальною площею 1,719 га, розміщеної на території курортної зони «Катранка» в межах с. Лиман Та-тарбунарського району Одеської області для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Жемчужина». На вказаній земельній ділянці, що належить позивачу, розміщений дачний двоповерховий будинок НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Лиманської сільської ради на підставі свого рішення ¹ 2 від 11 травня 1998 р., належав ОСОБА_3, але згідно договору купівлі-продажу від 07.11.2008 року згаданий будинок став власністю ОСОБА_4

Про наявність оспорюваного свідоцтва про право власності на дачний будинок позивач дізнався у серпні 2011 року у зв'язку із зверненням громадян до судових інстанцій стосовно захисту своїх прав.

Представник позивача вважав отримання свідоцтва про право власності на згаданий дачний будинок протиправним, а реєстрацію права власності на нього незаконним з наступних підстав. 1) Підставою для отримання зазначеного свідоцтва послужило рішення виконкому Лиманської сільської ради ¹ 2 від 11 травня 1998 року та зареєстроване у БТІ. Однак, згідно довідки архівного відділу Татарбунарської райдержадміністрації, рішення виконкому Лиманської сільської ради ¹ 2 від 11 травня 1998 року в архівних документах за 1998 рік не значиться. 2) Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 05.12.2011 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року, дії посадової особи Лиманської сільської ради з приводу підписання і видачі свідоцтва про право власності на дачний будинок ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому сільської ради ¹ 2 від 11 травня 1998 року визнано протиправними. 3) Технічним обстеженням спеціаліста встановлено, що згаданий дачний будинок НОМЕР_1 не є капітальним будівництвом. Тому при реєстрації права власності на цей дачний будинок були грубо порушені вимоги нормативних документів. Отже, отримання свідоцтва про право власності на спірний дачний будинок здійснено на підставі неіснуючого рішення виконавчого комітету сільської ради. Оскільки, його розміщення на території бази відпочинку «Жемчужина» порушує права позивача, як власника земельної ділянки, то свідоцтво про право власності на нього повинно бути визнано недійсним.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Лиманської сільської ради у судове засідання двічі не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи сільська рада повідомлялася належним чином - замовною поштою з повідомленням. Відомостей про поважність причин неявки представника даного відповідача суд не має і вважав, що він не з'явився у судове засідання без поважних причин. Також суд вважав за можливе розглянути справу за його відсутності, враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Представник відповідача ОСОБА_3 та третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4, позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на будинок відпочинку на території бази відпочинку позивача правомірно, на законних підставах і більше 10 років користувався ним. Обставини прийняття рішення виконкомом Лиманської сільської ради про видачу ОСОБА_3 зазначеного свідоцтва їм невідомі. Також зазначені особи, вважаючи надуманими і безпідставними посилання представника позивача на те, що про наявність оспорюваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивач дізнався у серпні 2011 року після відкриття Татарбунарським районним судом провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до позивача про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Представник реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області у судове засідання не з'явився, надав заяву, у якій не визнав позовні вимоги та просив розглянути справу за його відсутності.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 19.09.2013 року у позові Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства відмовлено у зв'язку із спливом позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду, Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерного товариства подало апеляційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19.09.2013 року, в якій просить скасувати рішення суду від 19.09.2013 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що апелянт не згоден з оскаржуваним рішенням суду, оскільки при розгляді справи були порушені норми матеріального права.

В судовому засіданні представник Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства підтримав апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та наданих доказів, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВ-І № 008791 (а. с. 9, 10), 25 листопада 2004 року за Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством зареєстровано право приватної власності на майновий комплекс бази відпочинку «Жемчужина», що розташована в с. Лиман Татарбунарського району Одеської області. Підстава виникнення права власності - розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації № 240/А-2003 від 26.06.2003 року.

Копією свідоцтва про право власності від 22 липня 1998 року (а. с. 11) підтверджується, що дачний будинок за НОМЕР_1, який розташований в курортній зоні «Катранка» на базі відпочинку «Жемчужина», належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Дачний будинок зареєстрований БТІ на праві приватної власності за ОСОБА_3 та записаний 22 липня 1998 року в реєстрову книгу № 1 за реєстром № 1-2.

Як вбачається із копії договору купівлі-продажу дачного будинку від 07.11.2008 року та витягу із свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.11.2008 року (а. с. 12, 134, 135), ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила дачний будинок НОМЕР_1, що знаходиться на базі відпочинку «Жемчужина» в с. Лиман Татарбунарського району Одеської області. За ОСОБА_4 зареєстровано право власності на зазначений дачний будинок, що належить їй на праві приватної власності.

Рішенням ¹ 2 виконкому Лиманської сільської ради від 11.05.1998 року 11 громадянам, серед яких значиться ОСОБА_6 і ОСОБА_3, було оформлено право приватної власності на будинки курорту «Джаншейський» на базі відпочинку «Перлина», що видно з його копії (а. с. 75, 160 ).

В листі КМСРНАТ, що підписав його колишній президент ОСОБА_3 (а. с. 143-144), станом на 01.07.1999 року зазначено приватний сектор бази відпочинку «Жемчужина». Зокрема, в ньому записані ОСОБА_7 (представник відповідача ОСОБА_3), ОСОБА_3 і теперішній президент КМСРНАТ ОСОБА_8

У списку власників дачних будинків, які отримали свідоцтво про право приватної власності на базі відпочинку «Жемчужина» курорту «Катранка» Татарбунарського району Одеської області по КМСРНАТ, підписаному президентом даного товариства ОСОБА_8, зазначений сам президент та ОСОБА_3 (а. с. 68,145 ).

Згідно копії договору купівлі-продажу від 18.08.1998 року (а. с. 168), ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_8 купив дачний будинок НОМЕР_2, що знаходиться на базі відпочинку «Жемчужина» курорту «Катранка» Татарбунарського району Одеської області.

Таким чином, теперішньому президенту КМСРНАТ, ким ініційовано подання даного позову, стало відомо про право власності ОСОБА_3, колишнього президента даного товариства, на дачний будинок НОМЕР_1 на базі відпочинку «Жемчужина» по крайній мірі з моменту отримання ним у власність за договором купівлі-продажу від ОСОБА_6 у серпні 1998 року дачного будинку НОМЕР_2.

Судом також встановлено, що 25.11.2004 року за КМСРНАТ зареєстровано право приватної власності на майновий комплекс бази відпочинку «Жемчужина», що розташована в с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, на підставі виникнення права власності - за розпорядженням Татарбунарської райдержадміністрації № 240/А-2003 від 26.06.2003 року. Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 956929, виданого 13.03.2007 року, КМСРНАТ є власником земельної ділянки площею 1,719 га, яка розміщена на території курортної зони «Катранка» в межах с. Лиман Татарбунарського району Одеської області. Цільове призначення земельної ділянки - для експлуатації і обслуговування бази відпочинку «Жемчужина».

Таким чином, позивач у листопаді 2004 року став власником майнового комплексу бази відпочинку «Жемчужина» («Перлина»). А в березні 2007 року до нього відійшло право власності на земельну ділянку, на якій розміщена зазначена база відпочинку.

Слід зазначити, що на території згаданої бази відпочинку розташований будинок відпочинку за НОМЕР_1, власником якого з липня 1998 року є ОСОБА_3, а також будинок НОМЕР_2, власником якого з серпня 1998 року є ОСОБА_8 - теперішній президент товариства.

Тобто, про наявність на території бази відпочинку «Жемчужина», що належить позивачу, нерухомого майна ОСОБА_3, керівнику позивача ОСОБА_8 повинно було стати відомо якщо не з моменту купівлі ним дачного будинку на зазначеній базі відпочинку, що належить позивачу, то з моменту придбання КМСРНАТ зазначеної бази відпочинку і у всякому разі з моменту отримання у приватну власність земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку позивача.

Наявність на території бази відпочинку «Жемчужина» нерухомого майна ОСОБА_3, а це 2-х поверховий будинок, виявлялося елементарно навіть не тільки в результаті інвентаризації всього майнового комплексу бази відпочинку, що є обов'язковим і необхідним після отримання його у власність, а навіть в результаті обходу та візуального огляду території бази відпочинку.

Тому суд першої інстанції вважав, що неспроможними і надуманими є посилання представника позивача на те, що ніби то про наявність оспорюваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивач дізнався у серпні 2011 року після відкриття Татарбунарським районним судом провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до позивача про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, суд першої інстанції вважав, що право звернутись з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу позивач отримав якщо не з моменту отримання у власність бази відпочинку «Жемчужина» в рекреаційній зоні «Катранка» в межах с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, на території якої (бази відпочинку) розташований дачний будинок ОСОБА_3, що тепер належить ОСОБА_4, - з 25 листопада 2004 року, то у всякому разі з моменту отримання у власність земельної ділянки, на якій розташована належна йому згадана база відпочинку - з 13 березня 2007 року.

У другому випадку сплив позовної давності відбувався у березні 2010 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом тільки у березні 2013 року, тобто після спливу всіх строків позовної давності.

Як передбачено ч. 4 ст. 267 ЦПК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що у позові КМСРНАТ слід відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Судом не встановлено обставин, які могли б слугувати підставами для зупинення або переривання перебігу позовної давності, як не встановлено поважних причин пропущення позивачем позовної давності.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції дійшов до таких висновків неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду ґрунтуються на недоведених обставинах, що мають значення для справи.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 набув права власності на дачний будинок НОМЕР_1, який розташований в курортній зоні «Катранка» на базі відпочинку «Жемчужина» на підставі свідоцтва про право власності від 22.07.1998 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ¹ 2 від 11.05.1998 року (а. с. 11, 38).

В подальшому ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 07.11.2008 року (а. с. 134) продав вказаний дачний будинок ОСОБА_4, за якою зареєстровано право власності на зазначений будинок на підставі цього договору (а. с. 12, 135).

Рішенням ¹ 2 виконкому Лиманської сільської ради від 11.05.1998 року 11 громадянам, серед яких значиться ОСОБА_3 і ОСОБА_5, було оформлено право приватної власності на будинки курорту «Джаншейський» на базі відпочинку «Перлина», що видно з його копії (а. с. 75, 160).

Проте постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 05.12.2011 року (а. с. 15-16), залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року (а. с. 17) встановлено, довідкою підтверджується, що дійсно протоколи засідань виконавчого комітету Лиманської сільської ради за 1998 рік здані до архівного відділу Татарбунарської районної державної адміністрації для подальшого зберігання, та повідомляється про те, що даних про рішення виконкому Лиманської сільської ради ¹ 2 від 11.05.1998 року про видачу свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_5 в справах виконкому не значиться. Відповідно до архівної довідки рішення сесії та виконкому Лиманської сільської ради з питання стосовно видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_5 відсутні. Будь-яких рішень стосовно видачі свідоцтва про право власності на дачний будинок, який розташований на курорті «Джаншейський» на базі відпочинку «Перлина» за № 10 ОСОБА_5 Лиманською сільською радою та виконавчим комітетом Лиманської сільської ради не приймались. За таких обставин, будь-яких правових підстав для видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на зазначений дачний будинок не існувало, тому дії посадової особи Лиманської сільської ради - ОСОБА_9 з приводу підписання та видачі свідоцтва про право власності на вказаний дачний будинок на ім'я ОСОБА_5 визнано протиправними.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішення виконкому Лиманської сільської ради ¹ 2 від 11.05.1998 року, на підставі якого видане свідоцтва про право власності від 22.07.1998 року на дачний будинок НОМЕР_1, який розташований в курортній зоні «Катранка» на базі відпочинку «Жемчужина» на ім'я ОСОБА_3, не приймалося.

Тому правових підстав для видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на зазначений дачний будинок не існувало.

За таких обставин, свідоцтво про право власності від 22.07.1998 року на дачний будинок НОМЕР_1, який розташований в курортній зоні «Катранка» бази відпочинку «Жемчужина», видане на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ¹ 2 від 11.05.1998 року є недійсним.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про право власності від 25.11.2004 року позивач є власником майнового комплексу бази відпочинку «Жемчужина», яка знаходиться за адресою: с. Лиман, Татарбунарський район, Одеської області (а. с. 9), а також є власником земельної ділянки загальною площею 1,719 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Жемчужина» (а. с. 41 Державний акт на право власності на земельну ділянку).

На вказаній земельній ділянці, яка належить позивачеві, знаходиться дачний будинок НОМЕР_1, який належав ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності від 22.07.1998 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ¹ 2 від 11.05.1998 року, та який в подальшому ОСОБА_3 продано ОСОБА_4, що встановлено і судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, в цій частині, та вважає, що в даному випадку порушуються права позивача, як власника земельної ділянки, а тому позовні вимоги, в частині визнання вказаного свідоцтва недійсним є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, в частині скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 25263144 та запису ¹ 2 в книзі № 1 на ім'я ОСОБА_4

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вказана реєстрація права власності на нерухоме майно (дачний будинок НОМЕР_1) була здійснена не на підставі оспорюваного свідоцтва, а на підставі договору купівлі-продажу від 07.11.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 12, 134-135), який не визнано недійсним, та є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Тому судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, в цій частині, та вважає, що позовні вимоги, в цій частині, є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

З висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності, судова колегія не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В позовній заяві позивач вказував, що про наявність оспорюваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивач дізнався у серпні 2011 року, у зв'язку із зверненням громадян до судових інстанцій стосовно захисту свого права (а. с. 3), що підтверджується матеріалами справи (а. с. 13-17).

З позовом до суду позивач звернувся 11.03.2013 року (а. с. 2), тобто в межах строку позовної давності.

Висновки суду першої інстанції, що позивачеві стало відомо про право власності ОСОБА_3 на дачний будинок НОМЕР_1 на базі відпочинку «Жемчужина» по крайній мірі з моменту отримання ОСОБА_8 - президентом позивача у власність за договором купівлі-продажу від ОСОБА_6 у серпні 1998 року дачного будинку НОМЕР_2 та, що про наявність на території бази відпочинку, що належить позивачу, нерухомого майна ОСОБА_3, керівнику позивача - ОСОБА_8 повинно було стати відомо якщо не з моменту купівлі ним дачного будинку на зазначеній базі відпочинку, то з моменту придбання позивачем зазначеної бази відпочинку, і у всякому разі з моменту отримання у приватну власність земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку, а право звернутись з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу позивач отримав якщо не з моменту отримання у власність бази відпочинку «Жемчужина» в рекреаційній зоні «Катранка» в межах с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, на території якої (бази відпочинку) розташований дачний будинок ОСОБА_3, що тепер належить ОСОБА_4, - з 25 листопада 2004 року, то у всякому разі з моменту отримання у власність земельної ділянки, на якій розташована належна йому згадана база відпочинку - з 13 березня 2007 року - грунтуються на припущеннях. Тому судова колегія не може прийняти їх до уваги, враховуючи вимоги ст. 213 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач довідався чи міг довідатися про оспорюване свідоцтво раніше ніж він зазначає в позові. Тому судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, в цій частині.

Також не підтверджує пропуску позивачем строку позовної давності і надане представником ОСОБА_3 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції без підпису та будь-якої печатки повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів товариства, оскільки з нього не вбачається, що позивачеві відомо про оспорюване свідоцтво та, що позивачеві про це свідоцтво повідомляється.

Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19.09.2013 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства задовольнити частково. Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 22.07.1998 року на дачний будинок НОМЕР_1, який розташований в курортній зоні «Катранка» бази відпочинку «Жемчужина», видане на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області НОМЕР_2 від 11.05.1998 року. В задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства задовольнити частково.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19.09.2013 року по справі за позовом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_3, реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на дачний будинок - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 22.07.1998 року на дачний будинок НОМЕР_1, який розташований в курортній зоні «Катранка» бази відпочинку «Жемчужина», видане на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ¹ 2 від 11.05.1998 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

А.П. Бабій